2. Виникнення ліберального уявлення про спільноту

А. Шлях до теорії суспільства

Якщо тієї доби сподівалися запровадити щось більше, ніж звичайні паліативи, то практичний «соціалізм», якого дотримувалися ліберали, мав не тільки спричинити негайні, започатковані державою реформи, а й посприяти формуванню нового фун­даментального етичного принципу чи погляду. Етична перспектива, яку розвинули передові ліберали, була провідною силою І остаточною метою суспільного життя, доконечною для тривких соціальних перетворень. Основою будь-яких конкретних змін, що їх збиралися запровадити в майбутньому, мала стати духовно-моральна трансформація. Пошуки якоїсь етичної політичної системи були невіддільною скла­довою частиною ліберальної традиції, і без них годі збагнути тогочасне ліберальне соціальне мислення". Соціалізм був тільки іншою назвою цього етичного погляду -

І

ідеї справедливого суспільства. Нова ліберальна мета полягала у формуванні етич­них принципів, які б визначали людську поведінку й правили за критерій її оцінки, а також створювали, де необхідно, нові соціальні інституції.

Шукати загальну етичну концепцію суспільства лібералізм примусили незмірні соціальні проблеми, з якими зіткнулося англійське суспільство тієї доби, а також неадекватне застосування наявних ліберальних принципів, але, як побачимо згодом, вона не була накинута лібералізмові ззовні з боку конкурентних прогресивних ідео­логій. Проте в питанні про загальні етичні концепції межі між різними прогресив­ними ідеологіями часто були розмиті, дарма що розвиток цих концепцій і їхнє за­своєння тими чи тими політичними теоріями відбувалися різними шляхами. Таким чином, нові ліберали, безперечно, підтверджували характеристику, яку Рамсей Мак-доналд дав соціалізмові: соціалізм - це не «держава, а тенденція, спосіб мислення,

провідна ідея»⁶³.

Звичайно, правда, що більшість лібералів, зацікавлених «умовами життя наро­ду», на зламі сторіч були задоволені досягненнями муніципалізації, не схиляючись до «соціалістичних поглядів». Але, з другого боку, соціальні мислителі-лІберали на­магалися надати певної визначеної сутності амбіційному прагненню Арнольда Тойнбі «охопити одним широким поглядом увесь людський світ»⁶⁴. Таким чином, у межах лібералізму почав формуватися холістичний підхід до вивчення суспільства, що відрізнявся від набагато поширенішого детального підходу, який, здається, був ти­повим для практичного соціалізму. Такою була й позиція Макдоналда: «Точка зору зумовлює все в тій політиці, яку можна назвати конструктивною; програми та ети­кетки майже нічого не означають»⁶⁵, - хоча нові ліберали вважали б цю різницю за сумнівну. С. Болл висловився, напевне, трохи лаконічніше: «...соціаліста визнача­ють за тими загальними ідеями та критеріями, які він застосовує до конкретних ре­форм»⁶⁶. Проте в цих формулюваннях немає нічого спеціфично соціалістичного. Гоб-сон, хоч і не офіційний соціаліст⁶⁷, у цьому питанні йшов попереду Макдоналда й Болла. З одного боку, він висловлював стурбованість Із приводу браку Ідеалів, мірку­вань справедливості або соціальної доцільності, якими мали б керуватися політики, що їх нині спонукає до роботи громадська думка, яка спирається на «невеличкі ло­кальні конкретні скарги», а також дедалі сильніше бажання поліпшити умови життя знедолених. Але цей процес оманливий:

«За цими докладними діями, то здебільшого видаються суто випадковими або ж наслідком егоїстичних чи сентиментальних зусиль якогось індивіда чи партії, історик спромагається добачи­ти недостатню роботу певного великого принципу, що становить ключ реальної логіки подій»¹"*.

Така аналітична робота становила необхідну підготовчу стадію перед розв'язанням завдань, які перед собою ставив соціальний реформатор.

** Nation. -21.6.1913. - С. 448

⁵⁹ Barnett S.A. Practicable Socialism. Essays on Social Reform. -London, 1888. - С 194; також: Barnett

S. A. The Unemployed //FR. - 1893.-T. 54. - С 749. ¹ Masterman С F G. Liberalism and Labour // NC. - 1906. - T. 60. - С 709.

Robertson J. M. The Meaning of Liberalism. -C. 140. Див. також: Darnton-Fraser И. J. A Programme of Real Social Reform // WR. - 1912. - T. 177. - C. 118.

Найбільшою школою розвитку прогресивного лібералізму бути стичні товариства. Ці товариства правили за точку перетину ліберального, ідеалістичного, еволюційного й поміркованого соціалістич­ного мислення і знову привертали увагу до традиційної для лібералів перейнятості мораллю і спра­ведливістю. Серед членів тих товариств були такі видатні постаті, як Дж. М. Робертсон,

Дж. А. Гобсон, Дж. Р. Макдоналд, Дж, Г. Мюрхсд і Д. Дж. Річі, і пс лише кілька імен з гурту впливо­вих мислителів тієї доби. Див.: Spiller G. The Ethical Movement in Great Britain. - London, 1934; Ratdiffe S, K. The Story of South Place. - London, 1955.

^ы MacDonatdJ. R. The Labour Party and its Policy//Jndependcd Review. - 1906. -T. 8. - С 264.

⁶⁴ Toynbee A. Lectures on the Industrial Revolution of the Eighteenth Century in England. - London, 1884 (1969, репринт). -С. 255.

^и MacDonalä J. R. Op. cit. - С. 265.

"• Ball S. Socialism and Individualism: A Challenge and an Eirenicon // ER. - 1897. - Т. 7. - С. 497.

" Hobson J. A. Confessions of an Economic Heretic. - London. 1938. - С 29.

'■* Hobson JA. Problems of Poverty.-London, 1891.-С 195-196.

700

Майкл Фріден

Соціалізм у лібералізмі

701

І справді, великим досягненням таких лібералів як Гобсон було формування того, що Барнет назвав «концепцією суспільства, яким воно має бути»; ця кон­цепція була «необхідною для соціальної реформи»⁰⁹. Це твердження прямо супе­речило давній ліберальній позиції, прихильники якої не мали охоти вважати добро­бут людини за легітимну царину інтересів суспільства, і то внаслідок браку кон­цепції суспільства, яка могла б пов'язати різні аспекти людського життя й наголоси­ти на ідеї спільної відповідальності за «умови життя людини». Ці ліберали, типовим представником яких був журналіст і політик Дж. Ананд, могли, таким чином, вважа­ти реформи, що поліпшували умови життя робітничого класу, за спробу цього робі­тничого класу накинути через парламент усій країні класове законодавство. Державне втручання у сферу засобів до існування та у промисловість було згубним, бо поєдну­вало дві царини, які мали залишатись окремими, - царини політики та економіки™. Гобсон, щоправда, вірив, нібито в суспільстві вже тоді існувало неусвідомлене виз­нання принципів, що обґрунтовують і спрямовують практичний соціалізм⁷¹. Отже, був необхідним тільки перехід від неусвідомленого до усвідомленого соціаліз­му. Член парламенту від Ліберальної партії та економіст Л. Г. К. Мані писав:

«Якщо Ліберальній партії судилося жити, вона може досягти цього, тільки усвідомлено підтри­муючи далі колективні зусилля, яких щораз більшою мірою докладали (не тільки з боку самої партії) протягом останніх сорока років. Період 1865-1900 pp., який професор Дайсі назвав періо­дом колективізму, можна назвати періодом неусвідомленого соціалізму. У XX столітті починається період усвідомленого соціалізму»".

Б. Ідеологічна неперервність

У пошуках провідних принципів передовий лібералізм рухався до всеохопної та усві­домленої теорії суспільного життя, що зберігала б, проте, свої специфічно ліберальні характеристики. Кульмінацією цієї теорії було постулювання окремої соціальної сфери, ототожнюваної аналітично та емпірично. її походження можна простежити до інстинктивних пошуків прогресистів, які Гобсон описав так:

«Коли були сказані слова "Усі ми тепер соціалісти", під ними розумілося, що ми всі беремо участь в активному висуванні та ухваленні законів, що їх можна пояснити тільки як поступове неусвідомлене визнання наявності в капіталі певної суспільної власності, використання якої з по­гляду політики має бути громадським»".

Зародки цієї теорії були спільні для більшості радикалів тієї доби й пов'язані, як побачимо згодом, із дальшим розвитком поняття незаробленого приросту. Однак ліберали вважали цей принцип за питомий елемент ліберальної традиції І тому на­магалися довести, що соціальним догмам, які висновують з нього, притаманний лібе­ралізм. Уявлення про незароблений приріст посіло таке особливе місце в лібераль­ному мисленні тільки завдяки тому, що його засвоїв і розвинув Дж. С Мілль. Воно набуло вирішального значення як сполучна ланка між ліберальними та соціалістич-

^м Barnett S. A. Social Reform // IR. - 1903. - Т. 1. - С. 32. Див. також: Barnetl S. A. Distress in East London //NC. - 1886. - T. 20. - С 678-679, де він немов повторює слова Тойнбі, вимагаючи «цілісної доктрини» для розв'язання проблем знедолених.

⁷¹¹ Annand J. Liberalism, Old and New. I. The Old // Daily News. -11.1.1899.

⁷¹ Hobson J. A. Problems of Poverty. - С 199.

⁷² Money L G. С Liberalism, Socialism, and the Master of Eiibank // IR. - 1906. - T. 11. - С 13. ⁷¹ Hobson J. A. Problems of Poverty. - С 199.

ними заповідями, чи, радше, як доказ, що соціалізм був елементом ліберального мислення⁷⁴. Мілль проаналізував оподаткування незаробленого приросту у зв'язку з рентою й заявив: «Воно тільки сприятиме використанню багатства, створеного зав­дяки обставинам, в інтересах суспільства»⁷⁵.

Довгий час аграрне питання вважали за головну, якщо не єдину, царину соціаль­ної реформи. Тільки дуже повільно стали усвідомлювати, що ліквідація аграрної проблеми не усуне решти різновидів нерівності й не забезпечить досить коштів для дальших соціальних реформ. Як пояснював Гобсон, наполягання на вільному та рівно­му доступі до землі як на «природному праві» було індивідуалістичною доктриною і, крім того, доктриною, яка невисоко оцінювала соціальне походження вартості ка­піталу, так само як і землі. Але відколи ідея ренти як суспільного продукту - яку популяризував Генрі Джордж - заступила Міллеві непевні «загальні суспільні об­ставини», така оцінка була неминучим логічним наслідком⁷⁶. Таким чином, поняття незаробленого приросту стало головним механізмом розвитку нового поняття су­спільства та соціальних відносин. Провідні ліберальні мислителі дали відсіч новому тискові на свою термінологію, розширивши межі незаробленого приросту, щоб його можна було застосувати в удосконаленій концепції багатства і власності загалом. Ще Робертсон ступив крок у цьому напрямі, закликавши розрізняти зароблений і незароблений прибутки. Згодом він додав: «Просто оподатковувати об'єкти власно­сті означало б цілком відступити від справедливих принципів оподаткування. Кри­терієм має бути не сама природа об'єктів, якими володіють індивідуально, а індиві­дуальне порядкування багатством...»¹⁶. Л Гобсон уже зрозумів суть питання: «...су­спільство відмовляється санкціонувати будь-яь.у абсолютну власність, належну будь-якому його члену, визнаючи, що великою часткою вартості роботи кожний індивід завдячує не своїм власним зусиллям, а допомозі, яку надає суспільство». Суспіль­ство навчає індивіда вмінь, які він застосовує під час роботи, дає йому змогу вико­ристовувати елементи матеріального світу, захищає його й забезпечує йому ринок обміну, - отже,

«надає його продуктові суспільної вартості, якої не можна приписати його індивідуальним зусил­лям. Суспільство, визнаючи свою участь в усякому виробництві багатства, вимагає права накидати індивідові такі умови, які можуть забезпечити суспільству певну частку тієї суспільної вартості, яку воно допомогло створити своєю присутністю та діяльністю»⁷*.

Таким чином, ліберальне мислення вибрало новий напрям у питанні про суспільну та приватну сфери. Традиційна ліберальна боротьба з монополіями та привілеями стала служити новій соціальній меті. Цей загальний процес наснаження традицій­них ліберальних понять новим значенням забезпечив гладенький перехід від «дав-

⁷⁴ Ось шо писав «Speaker» про незароблений приріст: «1885 року цю доктрину з великим завзяттям проповідував містер Чсмбсрлен, а обстоював її тоді містер Морлі, котрий довів у деяких промови­ стих листах до газети "Times", шо він мас авторитетну санкцію Джона Стюарта Мілля... В цьому питанні учні Генрі Джорджа об'єднуються з учнями Річарда Кобдена; саме в цьому пункті сходять­ ся ліберальна традиція і соціалістичний рух» («Towards a Social Policy, VII». - 3.12.1904). Див. також: Dilke С. W. John Stuart Mill, 1869-1873 // Cosmopolis. - 1897. - T. 5. - С 630.

⁷⁵ MillJ. S. Principles of Political Economy / Ed. D. Winch. - Penguin Books, 1970. - C. 169. ^Tfi Hobson J, A. The Influence of Henry George in England // FR. - 1897. - T. 62. - С 842.

⁷⁷ Robertson J, M. Modern Humanists. - London, 1891. - C. 267-268.

⁷¹ Hobson J. A. Problems of Poverty. - С 198. Пор.: Hobhouse L. T. Democracy and Reaction. - C. 230-231.

702