4. Соціальна свобода

Повернімося від духовності практичного аспекту життя. Тут, по-перше, можна зау­важити, що лібералізм боровся з такими обмеженнями індивіда, які випливають з ієрархічної організації суспільства і резервують певні посади й професії, а можли­во, й право або принаймні можливість навчання взагалі для людей певного рангу або класу. У своїй крайній формі така ієрархія була кастовою системою, і її обме­ження мали як релігійний та юридичний, так і соціальний характер. У Європі вона набувала кількох форм. Тут Існувала монополія на деякі професії з боку окремих корпорацій, на що звертали таку велику увагу французькі реформатори XVIII сто­ліття. Державні посади та церковні кафедри були зарезервовані для тих, хто «родо­витий»; крім того, там панував витончений усюдисущий класовий дух, породжую­чи вороже ставлення до тих, хто може піднятися і таки піднімається вище. Цей дух мав і свого набагато матеріальнішого спільника у формі труднощів на шляху освіти, які поставали перед розумом, не обдарованим багатством. Мені нема потреби наго­лошувати на тому, що очевидне для всіх, проте слід звернути увагу на два пункти. 1.1 в цьому разі боротьба за свободу, утвердившись, перетворюється на боротьбу за рівність. Свобода вибирати собі певний фах і працювати за ним, якщо вона має бути цілковитою, означає рівність можливостей з рештою людей вибирати собі та­кий фах. Це, по суті, одне з багатьох міркувань, які спонукали лібералізм підтриму­вати державну систему безкоштовної освіти й будуть стимулом його дальшого роз­витку на основі тих самих принципів. 2. І знову-таки, хоча ми можемо наполягати

Апологія свободи

на правах індивіда, аж ніяк не можна нехтувати соціальне значення об'єднань та квазіоб'єднань, як-от профспілок. Досвід засвідчує необхідність певної колектив­ної регуляції в промислових справах, і пристосування такої регуляції до індивіду­альної свободи породжує серйозні принципові труднощі. Ці труднощі ми обговори­мо згодом, але один пункт слід з'ясувати вже тепер. Згідно з ліберальним принци­пом, членство в якомусь об'єднанні аж ніяк не повинно залежати від будь-якого визначеного народженням статусу та обмежуватися штучними перешкодами, які не дають вступити в це об'єднання, де під словом «штучний» слід розуміти всі труд­нощі, не пов'язані з особливостями того чи того фаху, а вигадані з метою недопу­щення небажаних. Зрозуміла річ, що лібералізм боротиметься з усіма такими мето­дами обмежень.

Тут треба тільки додати, що обмеження, зумовлені статтю, в будь-якому аспекті рівнозначні класовим обмеженням. Є, звичайно, професії, для яких жінки непри­датні. Але якщо це так, то перевірки на придатність цілком досить, аби не допусти­ти їх. «Відкрита дорога для жінок» - це тільки один з виявів, і то дуже значний, принципу «відкрита дорога для талантів», і справді розчистити обидва ці шляхи -головне завдання лібералізму.

5, Економічна свобода

Окрім монополій, на початку новітньої доби розвиток промисловості був скутий найрізноманітнішим обмежувальним законодавством, законами про мореплавство та митами. Зокрема мито було не тільки перешкодою для вільного підприємництва, а й причиною нерівності між різними галузями. Його найголовніший наслідок по­лягав у переході капіталу та праці від об'єктів, де в даній місцевості їх можна як-найвигідніше використати, до об'єктів, де їх можна застосувати з меншою виго­дою; таким чином, певні галузі промисловості отримували значний капітал, а спо­живач загалом програвав. І тут знову ліберальний рух боровся як із перешкодами промисловому розвитку, так І з нерівністю. В більшості країн ця боротьба мала успіх, привівши до скасування місцевих мит і утворення більш-менш великих зон вільної торгівлі. Але тільки в Англії і лише завдяки ранньому розвиткові мануфактурного виробництва пощастило цілком подолати принцип протекціонізму, проте навіть в Англії протекціоністська реакція безперечно здобула б принаймні тимчасову пере­могу, якби не наша залежність від іноземних країн у продуктах харчування та про­мисловій сировині. Тож виходить, що ця найразючіша перемога ліберальних ідей -одна з найнепевніших. Водночас лібералізм ладен коли завгодно знову почати цю боротьбу. Вона не призвела до жодного відступу, до жодної зворотної хвилі в самих

ліберальних лавах.

Зовсім інша ситуація склалася у зв'язку з організаційними обмеженнями про­мислового розвитку. Давні регуляції, вже непридатні за новітньої доби, або вийшли з ужитку протягом XVIII сторіччя, або були офіційно скасовані в перші роки про­мислової революції. Якийсь час здавалося, ніби абсолютно необмежене промисло­ве підприємництво мало стати прогресивним гаслом, і відлуння тієї пори не змовк­ло й досі. Але ще не всі давні обмеження були офіційно скасовані, як уже почався новий період регуляції. Умови, породжені новою фабричною системою, приголом­шили громадську свідомість, і ще 1802 року видано перший із довгої низки законів, що згодом переросли в індустріальний кодекс, який щороку дедалі докладніше визна­чає відносини робітника з роботодавцем. Чимало прихильників ліберальних поглядів

464

Леонард Т. Гобгауз

Апологія свободи

465

придивлялися до перших етапів цього процесу з сумнівом та недовірою. Намір, безперечно, полягав у захисті слабшої сторони, але обраний метод був втручанням у свободу контракту. Нині свобода здорового дорослого індивіда - навіть такі несхит­ні індивідуалісти, як Кобден, вважають, що ситуацію з дітьми слід розглядати окре­мо, - вже пов'язана з правом укладати такі угоди, які, на думку цього індивіда, найкраще відповідають його інтересам, а також із правом і водночас обов'язком самому визначати основи свого життя. Свобода контракту і особиста відповідальність дуже тісно пов'язані з самою суттю всього ліберального руху, і саме цим можна пояснити сумніви багатьох лібералів у доцільності законодавчого регулювання робо­ти промисловості. А проте час минає, і навіть найнесхитніші прихильники лібераль­них поглядів не тільки погоджуються з потребою поширити державний контроль на промислову сферу, а й енергійно сприяють такому поширенню і визнають необхід­ність посилення колективної відповідальності у справах не тільки освіти, а Й харчу­вання дітей, забезпечення житлом промислових робітників та їхніх родин, піклу­вання про недужих і людей літнього віку, боротьби з безробіттям. У цьому аспекті лібералізм, здається, здійснив рішучий відхід назад, і ми повинні ретельно досліди­ти, чи цей відступ - результат зміни принципів, чи лиш іншого застосування їх.

Зі свободою контракту тісно пов'язана свобода об'єднань. Якщо люди уклада­ють між собою взаємовигідну угоду, то, поки вона не шкодить якійсь третій сто­роні, вони, здається, можуть постійно домовлятися про спільні дії для будь-яких цілей, які на однакових умовах відповідають спільним інтересам. Це означає, що вони можуть утворювати об'єднання. Але, по суті, повноваження об'єднань знач­ною мірою відрізняються від повноважень індивідів, з яких вони складаються, і, лише спираючись на юридичний педантизм, можна спробувати регулювати діяльність об'єднання на основі принципів, які походять зі сфери відносин між інди­відами й«ридатні тільки для неї. Якесь об'єднання може стати таким могутнім, що сформує державу в державі і обстоюватиме свої інтереси перед урядом на цілком рівній основі. Історія деяких революційних суспільств, деяких церковних органі­зацій і навіть окремих американських трестів може правити за приклад, який дово­дить, що така небезпека аж ніяк не уявна. Та й тоді, коли її нема, якесь об'єднання може чинити тиск на інших людей і навіть на своїх власних членів, тож завдання лібералізму полягатиме радше в захисті індивіда від владних зазіхань з боку об'єд­нання, ніж у захисті прав об'єднання від законодавчих обмежень. У цьому аспекті, фактично, принцип свободи стає двосічним, і таке подвійне застосування цього прин­ципу відображене в історії. Проте визволення профспілок, що розтягнулося на пе­ріод з 1824 по 1906 рік, а може, ще й не скінчилося, було здебільшого ліберальним рухом, бо солідарність і співпраця були потрібні, щоб робітник міг стояти бодай приблизно нарівні з працедавцем, а запобігти з допомогою закону мовчазній змові працедавців, фактично, не вдалося б ніколи. І знову, це був рух до свободи через рівність. З другого боку, завжди годилося брати до уваги й можливість, що проф­спілки чинитимуть тиск на своїх членів, тоді як до змов капіталу, що міг бути не­змірно могутнішим, завжди ставились із цілком слушною недовірою. І тут немає ніякої непослідовності в дотриманні принципу, а є тільки обгрунтована оцінка реаль­ної різниці обставин. Загалом можна сказати, що завдання лібералізму - не так підтримувати загальне право на свободу об'єднань, як сформулювати це право в кожному окремому випадку таким чином, щоб забезпечити максимум реальної сво­боди та рівності.

6. Домашня свобода

Серед усіх об'єднань у межах держави така мініатюрна спільнота, як сім'я, має найуніверсальнішу і найнезалежнішу життєспроможність. Авторитарна держава мала своє відображення в авторитарній родині, де чоловік великою мірою був абсо­лютним господарем над особами і власністю дружини й дітей. Лібералізаційний рух полягає: по-перше, у визнанні дружини за цілком відповідального індивіда, спро­можного володіти власністю, подавати позови до суду та бути відповідачем у суді, самому братись до підприємництва й мати цілковитий захист своєї особи від чоло­віка; по-друге, в укладанні шлюбу, коли йдеться про його юридичний аспект, на чисто контрактній основі, полишаючи духовний аспект шлюбу піклуванню тієї релігії, яку визнають обидві сторони; по-третє, в забезпеченні фізичного, розумово­го та морального виховання дітей, почасти накладаючи на батьків визначені обов'язки й караючи їх за недбальство, а почасти сформувавши державну систему освіти та гігієни. Перші два вияви цього руху - це досить типові приклади взаємозалежності свободи та рівності. Третій вияв набагато частіше вважають за соціалістичну, ніж ліберальну тенденцію, І, по суті, державний контроль над освітою порушує деякі гострі принципові питання, й досі ще повністю не розв'язані. Якщо загалом освіта -це обов'язок, який держава має право утверджувати, є й протилежне йому право вибору напряму освіти, нехтувати яке було б великим злом, і спосіб узгодження цих суперечливих прав ще досі адекватно не визначений ні в теорії, ні на практиці. Я, проте, завзято наполягатиму, що загальна концепція держави як «надматері» не мен­шою мірою щиро ліберальна, ніж соціалістична. Адже така концепція - це основа прав дитини, ЇЇ захисту від недбальства батьків, рівності можливостей, на яку вона може претендувати як майбутній громадянин, її навчання, щоб згодом, уже виріс­ши, вона могла посісти своє місце в суспільстві. І тут свобода знову-таки пов'язана з контролем та обмеженнями.

7. Місцева, расова і національна свобода

Від найменшої соціальної одиниці перейдімо до більших. Значний елемент лібе­рального руху становить боротьба цілих народів супроти чужоземного панування, і за приклади тут правлять повстання Європи проти Наполеона, боротьба Італії за свободу, доля християнського населення Туреччини, скасування рабства в Америці, національні рухи в Ірландії та Індії. Чимало прикладів такої боротьби становлять проблему свободи в її найпростішій формі. Ця проблема в минулому і нині часто полягає в забезпеченні елементарних прав слабшій стороні, і тим, хто не зворуше­ний таким закликом, бракує радше уяви, ніж логіки та етики. Але й самі націо­нальні рухи породжують дуже важкі питання. Що саме відрізняє націю від держа­ви? Яку саме єдність становить нація, і які її права? Якщо ірландці - нація, то чи становлять націю ольстерці? А якщо ольстерцІ - це британська протестантська на­ція, то як бути з католицькою половиною Ольстеру? В деяких випадках історія дала нам якусь практичну відповідь. Отож історія довела, що, маючи такий дар, як відпо­відальне врядування, французи та британці, попри всі історичні чвари і прихильність до різних релігій, різницю мови та соціальної структури, сплавились у єдину ка­надську націю, Історія виправдала переконаність, що німці - це нація, й поглузува­ла зі зневажливих слів Меттерніха, мовляв, Італія - географічне уявлення. Але як передбачити історію, які права відступити народові, що претендує на своє самови-

466

Леонард Т. Гобгауз

Апологія свободи

467

значення, - вирішити не так уже й легко. Нема сумніву, що загальна тенденція лібе­ралізму - сприяти незалежності, проте, зіткнувшись із проблемами національного поділу та складністю відносин між різними групами, він має покладатись на конкрет­ний досвід історії і на практичну прозірливість державних діячів, щоб визначити, де саме мають бути межі незалежності. Але є, проте, один емпіричний критерій, який, здається, можна застосувати всюди. Там, де слабшою нацією, інкорпорова­ною до складу більшої або сильнішої нації, можна керувати з допомогою звичаєво­го права, застосовного до обох учасників союзу, - права, яке відповідатиме всім звичайним принципам свободи, - то їхнє співжиття може бути найвигіднішим для обох сторін. Але там, де ця система зазнає невдачі, де уряд постійно змушений уда­ватись до надзвичайних законів або, можливо, делібералізувати власні інституції, ситуація потребуватиме негайного втручання. За таких умов найліберальніше на­строєна демократія підтримує систему, яка неминуче розхитує її власні принципи. Як зауважує містер Герберт Спенсер, асирійський завойовник, що зображений на барельєфі й веде свого бранця на мотузці, зв'язаний тією самою мотузкою. Він не має свободи доти, доки зберігає свою владу.

Десь такі самі питання виникають і з приводу раси, яку чимало людей плутають із національністю. Тією мірою, якою йдеться про елементарні права, не може бути й сумніву, яку саме позицію обстоюватиме лібералізм. Коли придивитись до полі­тичної влади, яка має гарантувати такі права, виникають фактичні питання. Чи не­гри або кафри спроможні розумово та морально до самоврядування, аби стати од­ним з компонентів самоврядної держави? Досвід Капської колонії, здається, схиляє нас до ствердної відповіді. Американські негри дають, на мою думку, куди сумнів­нішу відповідь. Оте начебто поширення прав білої людини на негрів може вияви­тись найкращим способом занапастити негрів. Знищення племінних звичаїв із допо­могою концепцій індивідуальної власності, вільного порядкування землею та вільно­го продажу алкогольних напоїв може стати найзручнішим методом для експро­пріатора. В усіх відносинах зі слабшими народами ми перебуваємо в атмосфері, отруєній нещирим уживанням гучних слів. Якщо розводяться про рівність, ці слова означають утиски з допомогою якихось форм правосуддя. Якщо торочать про опіку, ця опіка дорівнює доглядові худоби. В такій атмосфері, мабуть, найбезпечніший курс -тією мірою, якою нам узагалі доступні певні принципи й висновки, - поляга-тиме в зосередженні уваги на характері ситуації і підтримці в будь-якій частині світу того методу, який спромагається гарантувати «кольоровим» людям безпеку від насильства над особою, безпеку від фізичних покарань, експропріації та алкого­лю, а передусім, фактично, від самої білої людини. Поки біла людина цілком на­вчиться керувати своїм життям, найкраще, що можна зробити для всіх темношкірих людей, - просто дати їм спокій. У цьому аспекті доба набагато конструктивнішого лібералізму ще тільки має настати.