587 Джон ґрей

Свобода: концепт і його конкурентні концепції

Відмінність між певним концептом та його конкурентними концепціями запрова­див у соціальній філософії Джон Роулз, хоча на таку відмінність можна натрапити у філософії й давніше. «Видається природним, - писав Роулз, - вважати, що концепт справедливості специфікований тією спільною роллю, яку відіграють ці всі різні сукупності принципів, різні концепції». Далі він пише, що різні концепції справед­ливості - це

«розвиток різних уявлень про суспільство на тлі протилежних поглядів на природні потреби й мож­ливості людського життя. Для всебічного розгляду концепції справедливості спершу слід з'ясувати концепцію суспільної кооперації, від якої вона походить»¹¹.

Тепер очевидно, що Берлін, говорячи про два концепти свободи, прагне, щоб ми розуміли його слова як натяк на те, що Роулз назвав би двома концепціями свободи. 1 справді, Берлін визнає, що вони [концепти] мають спільне походження, коли каже, що «"позитивна" і "негативна" свобода в тому розумінні, в якому я вживаю ці терміни, беруть свій початок на незначній логічній відстані один від одного»⁵. Так само й у першому абзаці свого вступу до книжки, в якій опубліковано цю лекцію, Берлін стверджує, що в ній ідеться про «важливість двох головних концепцій свободи в історії ідей»⁶. Коли він згодом говорить про конкуренцію між позитивною і нега­тивною концепціями як такими, що містять «не дві різні інтерпретації одного кон­цепту, а два глибоко різних і непримиренних ставлення до цілей життя»⁷, він не відступає від свого ранішого твердження, що концепт свободи породив дві конку­рентні концепції. Він радше стверджує, що деякі позитивні концепції хибно ото­тожнюють різні політичні цінності зі свободою (freedom) чи волею (liberty). Вису­ваючи це твердження, Берлін, на відміну від багатьох своїх критиків, не робить помилки, припускаючи, що визначити найголовніші риси концепту свободи - річ проста Й безпроблемна. Що це саме так, можна пересвідчитись, коротко розглянув­ши критику Берлінових міркувань, яку подає Дж. К. Маккелем.

Згідно зі своєю метою - створити формальну схему, в межах якої можна прова­дити всі дискусії про соціальну свободу, Маккеллем спонукає нас трактувати сво­боду як концепти, що завжди визначає троїсті відносини, які тривають між діячами (agents), примусом та самими діями, і має таку загальну форму: ця або та особа (чи особи) вільна (або не вільна) від того чи того примусу (або кількох різновидів при­мусу) робити (чи не робити) те або те. Як сказав сам Маккелем,

«Там, де йдеться про свободу якогось діяча чи діячів, цс завжди свобода від певного примусу чи обмеження, втручання чи перешкод робити або не робити щось, ставати чи не ставати чимсь. Отже, така свобода - цс завжди свобода когось (діяча або діячів) від чогось, свобода для того, щоб робити, не робити, ставати, не ставати чимсь, і саме цс й становить тріадні відносини. Узявши схему "х вільний (не вільний) віду робити (не робити; ставати, не ставати)г", цех позначає діячів,у- такі "запобіжні умови", як примус, обмеження, втручання і різні перешкоди, аг-дії або умови характе­ру або обставин»*.

Про негативну і позитивну свободу

З приводу аналізу Маккелема треба одразу з'ясувати кілька пунктів. По-перше, оскільки можна довести, що будь-яке з'ясування концепту справедливості, що (як-от у Роулза) охоплює суворі вимоги безсторонності й однакового трактування людсь­ких інтересів, є неприйнятно рестриктивістським, бо обмежує діапазон внутрішньо послідовних концепцій справедливості, то й Маккелемів троїстий аналіз концепту свободи цілком може виявитись не нейтральним щодо конкурентних концепцій сво­боди. Оскільки Маккелемів аналіз концепту свободи мав важливі наслідки для про­ведення дискусій про те, як слід розуміти свободу, треба вважати, що його твер­дженню притаманний певний ступінь внутрішньої суперечливості - не менший, ніж мали його твердження про те, якій концепції свободи годиться віддати перева­гу. Заповнення порожніх місць в аналізі Маккелема засвідчує прихильність до спе­цифічних значень інших, не менш дискусійних концептів. Почасти це є наслідком суперечливості цих концептів, які у своїй сукупності становлять критерії коректно­го застосування концепту свободи, - концепту, настільки суперечливого, що його можна використовувати для підтримки протилежних концепцій свободи. Крім того, Берлін дав нам підстави думати, що аналіз Маккелема не може, напевне, вичерпно охопити всі зрозумілі висловлювання, що стосуються свободи. Бо, як зауважив він⁴, людині або народу, що борються з перешкодами, які, на їхню думку, обмежують їхню свободу, нема потреби усвідомлено чи неусвідомлено прагнути якогось іншо­го стану; здобувши свободу, вони можуть у кожному аспекті поводитися так, як давніше. Якщо людина хоче позбутися своїх кайданів, не маючи в голові якоїсь іншої остаточної мети, крім свободи, яку вона здобуде, здійснивши своє бажання, то, здаєть­ся, цю свободу слід вважати, по суті, двоїстим, а не троїстим концептом.

І, нарешті, здається важким, якщо не взагалі неможливим, узгодити з Маккеле-мовим троїстим аналізом концепцію індивідуальної свободи як такої, що має пев­ний соціальний статус, - концепцію, яку Берлін згодом обговорює в іншому кон­тексті¹⁰. Як зазначав К. С Льюїс, давніше назвати людину вільною просто означало описати її юридичні права та обов'язки і протиставити їх правам та обов'язкам раба: на відміну від раба, вільна людина мала право (entitled) брати участь у політичному житті свого міста і впливати на роботу Його законодавчих інституцій''. Великою мірою правда, що ідея свободи як правомочності (entitlement) в ухваленні політич­них рішень була не єдиною концепцією свободи, поширеною серед греків. Як писав сам Берлін, стоїки протиставили свободі гетерономний стан людини, чий вибір су­перечить універсальному раціональному порядку, а отже, аморальний; для стоїків, як і для Руссо, що оживив таке розуміння свободи, свобода - не що інше, як покора законам, які визначає собі людина. А в Платона ми бачимо дуже позитивну, суто особисту (intra-personal) концепцію свободи, яка здійснює отой поділ «Я», що його Берлін вважає за головну помилку позитивного лібертаризму. В сучасній ліберальній традиції репрезентовані і розуміння свободи як права мати голос в ухваленні полі­тичних рішень, і розуміння свободи як раціонального вибору відповідно до норм, що їх визначає сама людина і що узгоджуються з природним моральним порядком; проте, як наголошував Берлін, жодне з цих розумінь не є характерною рисою цієї

Цнт. за-.RawlsJ. A Theory of Justice.-Oxford: Oxford University Press, 1972.-С 5-6,9-10.

Berlin I. Four Essays on Liberty. - Oxford: Oxford University Press, 1968. - C. XLII1 [Вступ].

Там само. — С. IX.

Там само. — С. 166 [«Два концепти свободи»].

Див.: MacCallum G. С, Jr. Negative and Positive Freedom // Philosophical Review. - 1967. - T. 76. - С 314.

Berlin I. Op. cit - С ИЛИ. розглянути будь-яку концепцію людини як

;Гнь; поіл.дГу'коГспцію їїк _шо z j—.*—- ^

c S. Studies in Words. - Cambridge: Cambndgc University Press,

588

Джон Ґрей

Про негативну і позитивну свободу

589

традиції. Скажімо, для представників ліберальної традиції XVII століття вимагати, щоб люди були вільні, означало вимагати, щоб їхнє внутрішнє життя, спонтанні асоціації і продуктивні зусилля були захищені від зазіхань Церкви і Держави. До­сить ясно, що ця ліберальна концепція свободи як невтручання в захищену сферу життя відрізняється від обох концепцій свободи, поширених серед еллінів, бо суспіль­ство вільних людей в обох властивих еллінам розуміннях було б сумісним із відсут­ністю типових ліберальних імунітетів. Сучасну концепцію свободи як незалежності або автономії, коли вільну людину характеризують як таку, що керує собою, і більше нею ніхто не керує, теж слід відрізняти від усіх поглядів на свободу, які ми поки що розглядали. Адже людина, автономна в цьому сучасному розумінні, зародки якого формувались у творах Канта, Гумбольдта, Токвіля і Мілля, має імунітети, яких бра­кувало грецьким громадянам, і має спроможність раціонального самовизначення, якого вільні елліни не потребували. Тепер ми бачимо, як, не вдаючись до парадоксу, Сократ міг заявляти, ніби він - вільна людина, дарма що ув'язнений, бо ніколи не міняв свого статусу на статус раба. Якщо я маю слушність, припускаючи, що схема Маккелема не сумісна з таким трактуванням, то вона вочевидь недосконала.

У цьому пункті моїх міркувань, може, варто вказати на таке: якщо правда, що Берлін ніде не стверджує, ніби його порівняльний аналіз концепту свободи вичерп­но висвітлює всі послідовні концепції свободи, і водночас експліцитно визнає, що межа між концептом свободи та іншими, спорідненими, концептами мінлива й не­стійка, і її ніколи не можна визначити точно, то правда й те, що, всупереч звинува­ченням кількох своїх критиків, Берлін ніде не заявляє, нібито негативна та позитив­на концепції свободи взаємно відкидають одна одну. Маршал Коен, скажімо, дово­див: Берлін нехтує або недооцінює те, що вилучення з «позитивної» свободи змоги бути самому собі господарем можна вважати зазіханням на «негативну» свободу людини, якщо її бажання самовизначитись було придушене втручанням інших¹². Але теза Берліна полягає не в тому, що негативна і позитивна свобода антиномні або суперечливі, а в тому, що, хоча їхній зміст (subject matters) може перекрива­тись, їм самим перекриватись не обов'язково і, як правило, вони й не перекрива­ються. Приклад цієї істини полягає в тому, що, хоча наявність голосу в справах спільноти, серед якої живе людина, може допомогти їй досягти статусу автономно­го діяча, загальним наслідком демократичного режиму може бути те, що він пере­шкоджатиме зусиллям діяча досягти такого статусу. Це твердження тільки означає, що ліберальні автори XVII століття не були непослідовними, обстоюючи ліберальні свободи думки, слова та зборів, але відкидаючи демократичні інституції. Загалом Берлінове твердження полягає не в тому, що запитання «Хто господар?» і «Над якою сферою я господар?» завжди цілком різні за своєю важливістю (significance), а в тому, що загалом їх можна розрізнити і що в соціально-політичному мисленні різниця між ними відіграє важливу роль. Він стверджує, що відповіді на ці запитання відоб­ражують протилежні концепції свободи, кожна з яких становить внутрішньо по­слідовне й легітимне застосування загального концепту свободи, що є їхнім спільним джерелом.

Див.: Cohen М. Berlin and the Liberal Tradition // Philosophical Quarterly. - I960. - T. 10. - С 216-227.

Концепт свободи: дескриптивний чи оцінювальний? Те, що свобода - передусім дескриптивний концепт, переконливо, хоча, зрештою, не дуже успішно доводив Фелікс Оппенгейм у своїй неоціненній книжці¹³. «Істотна неузгодженість думок про цінність свободи, - стверджував він, - залежить від згоди про те, в чому саме не згоджуються». Нашою метою має бути «дійти до системи визначень, прийнятних для кожного, оскільки вони не суперечать нічиїй політичній ідеології». Ось як він сам підсумував свої погляди:

«Отже, тоді, коли йдеться про концепт соціальної, політичної та міжособистісної (intcr-pcrsonal) свободи, слід пояснити такс твердження: "Щодо В А вільно робити -V^і. Ці слона можна сформулю­вати й по-іншому: "В не робить для А ні неможливим, ні загрожуючим покаранням робити Х". Цс визначення не тільки близьке до першопочаткового, а ще й дескриптивне, і то в двох аспектах: складається лише з описових (descriptive) термінів і є "безоцінювальним" ("value-free") у тому ро­зумінні, що для характеристики стану справ його може застосувати будь-хто незалежно від своїх політичних переконань»¹*.

Згідно з цим поглядом, що його розвивали (хоч і в різних варіантах) такі автори, як Дж. П. Дей і В. А. Парент¹⁵, судження, що людина вільна робити щось, ані зумов­лює, анІ припускає будь-яке судження, що робити це щось - для неї цілком слушна (right) річ, що така дія відповідає ЇЇ реальним інтересам або становить елемент доб­рого чи гідного похвали життя. В цьому аспекті відповідь на питання, чи людині вільно робити щось, не пов'язана (і не має бути пов'язана) з будь-яким оцінюваль­ним судженням. Це питання суто емпіричне, інколи (щоправда) вкрай важке, і на нього завжди є тільки одна правильна відповідь. Немов усупереч цьому поглядові В. Е. Коннолі доводив, як на мене, переконливо, що «позитивне нормативне значен­ня "вільного" ("free") ... не пов'язане з ним випадково, а випливає з його ідентифі­кації чинників, що впливають на людський добробут в ситуації, коли чогось бра-кує»^і6. Прикметно, що позиція Конноллі в цьому питанні не дуже відрізняється від позиції Берліна. Берлін висловив ЇЇ в одній важливій примітці, де експліцитно ви­знано оцїнковий характер суджень про свободу:

«Обсяг моєї свободи, здасться, залежить від того, а) як багато можливостей відкрито для мене (дарма то метод обрахунку їх може бути не більше, ніж імпресіоністським. Можливості діяти - цс не якісь дискретні сутності на кшталт яблук, які можна точно порахувати); б) наскільки легко чи важко реалізувати кожну з цих можливостей; в) якими важливими на моєму рівні життя з огляду на мій характер та обставини с ці можливості, коли порівняти їх між собою; г) якою мірою вони за­криті або відкриті внаслідок впливу зумисних людських дій; г) яку оцінку, не просто діяч, а загальні настрої суспільства, в якому він живе, дають розмаїтим імовірностям».

Берлін веде свою думку й далі:

«Усі ці величини мають бути "інтегровані", і висновок, який робиться з цього процесу, в жодно­му разі не буде точним чи незаперечним. Цілком можливо, що с багато несумірних різновидів та ступенів свободи, і до них годі застосовувати якусь єдину шкалу величин. ... Загальні моделі життя слід порівнювати безпосередньо як цілості, хоча метод, завдяки якому ми порівнюємо, та прав-

» Oppenheim F. Dimensions of Frcdom. -New York: St. Martin's Press, 1961.

^5f>"

¹⁴ Oppenheim F. Facts and Values in Politics // Political Theory. - 1973. - №1. <

» DayJ. P. On Liberty and real will // Philosophy. - 1970. - T. 95. - С 177-192, Law,OpimonanLiberty//AmcricanPhilosophicalQuartcrly.-1977.-T. W.-C.J Recent Work on the Concept of Liberty // American Philosophical Quarterly. - 1974 - Til. - С. и'

" ConnollyW.E The Terms of Political Discourse. -Lexington, Mass.: D. С Heath, 1974.-С 141.

590

Джон Ґрей

Про негативну і позитивну свободу

591

дивість висновків продемонструвати дуже важко, а то й неможливо. Проте невизначеність уявлень та розмаїття пов'язаних із ними критеріїв - цс атрибути самої теми, а не нашого недосконалого методу вимірювань або нездатності до точного мислення»".

Подібну до цієї, хоч і трохи обмеженішу думку висловив Гарт, коли в одній пере­конливій статті¹⁸ він сказав про Роулза:

«Він припускає, що різні думки про цінність свобод, які суперечать одна одній, впливатимуть на властивий різним людям спосіб бачення тієї суперечності [між ними]. Проте він наполягає, що для справедливого розв'язку суперечності ми повинні спробувати знайти точку, в якій небезпека для свободи з боку крайньої втрати контролю над тими, хто утримує політичну владу, якраз урівно­важує безпеку, яку здобуває свобода завдяки більшому використанню конституційних механізмів (с. 230). Сам я, проте, не годен зрозуміти, як можна уявити такс зважування чи визначення рівнова­ги, якщо єдине гасло, за словами Роулза, - до "більшої свободи"».

Тут слід звернути увагу на три аспекти Берлінових поглядів на доречність пов'я­зування оцінювальних суджень про доброчесність окремих конкретних способів життя з судженнями про соціальну свободу. По-перше, Берлінова позиція зміцніє, коли зауважити, що автори¹⁹, які дотримуються рестриктивістської традиції, дуже різняться між собою в тому, що може становити запобігаючу (preventing) (обмежен­ню свободи) умову. Величезна більшість, за типового, але напрочуд чесного і яскра­вого представника якої можна вважати Оппенгейма, обстоює, що свобода (free) ви­конувати певну дію зумовлює не тільки те, що ЇЇ виконання не стає фізично немож­ливим через втручання когось іншого, а й те, що інші діячі не зробили ту дію неба­жаною, застосувавши примус або наклавши санкції. Отже, відповідно до цього по­гляду, вільна дія (free to act) зумовлює брак не просто сили, а й примусу (що охоп­лює серед іншого й погрозу силою). Але недавно ціла низка авторів намагалися похитнути цей властивий тверезому глузду погляд, згідно з яким свобода дій зумов­лює як безкарність самої дії, так і брак пов'язаних із нею насильницьких обмежень. Аргументи цих авторів, родовід яких починається принаймні від Гоббса, для якого свобода дії була не більше ніж можливістю безперешкодного руху, варті ретельного вивчення, попри їхні очевидні контрінтуїтивні аспекти. Ці автори стверджували, що примус сам по собі не може обмежувати соціальної свободи, яка полягає просто у відсутності насильницьких обмежень тілесних (bodily) рухів. Ті, хто вважає, що сама сила може обмежувати свободу, часто вважають, ніби соціальна свобода- не­змінна величина. Вони заявляють, що свобода, на відміну від, скажімо, корисності (utility), не може бути ні зменшена, ні збільшена, а може тільки перерозподілятися в межах світу діячів. Здається, ніби це, принаймні почасти, концептуальна заява, яка спирається на факт, що там, де є соціальна несвобода, ми бачимо когось нездатного виконувати певні дії внаслідок свого зв'язку з кимось іще, чиї дії або бездіяльність вирішальною мірою визначають Його нездатність виконувати дію, про яку йдеться. З цим твердженням пов'язана й заява, що сама соціальна свобода не може конкуру­вати з будь-якою іншою цінністю, тож лібералізм не можна характеризувати як філо­софію, яка стверджує, що свобода має пріоритет перед іншими цінностями.

¹⁷ Berlin I. Op. cit. - С. 130 [«Два концепти свободи»].

" Hart Н. L A. Rawls on Liberty and its Priority. - У кн.: Reading Rawls / Ed. N. Daniels. - Oxford: Basil

Blackwell, 1975. -С. 241. ™ Див. зокрема: Steiner Я. Negative Liberty // Proceedings of the Aristotelian Society. - 1974/75. - T. 75. -

С 33-50.

Є підстави гадати, що, якщо ці аргументи слушні, тоді вони становлять reductio ad absurdum* цього різновиду суворо негативного лібертаризму. Бо, не залишивши нам жодного способу характеризувати свободу, крім суто фізичного твердження про безперешкодну поведінку, цей підхід нехтує важливу істину, що зміст свободи - це радше дія, ніж поведінка. Як натякав Берлін, якщо зміст свободи - радше дія, ніж поведінка, може бути, що дискусійний характер суджень про свободу має своє дже­рело в тому, що ми не володіємо жодним принципом урахування вільних дій, який не був би водночас і принципом оцінки їхньої цінності чи значення для добробуту людей. Отже, загальні порівняльні судження про свободу індивіда або суспільства неминуче стають оцінювальними судженнями про відносну цінність дій, що ста­новлять свободу. Неминуче оцінювальний вимір порівняльних суджень про свобо­ду, якій дають характеристику, походить, таким чином, з двох джерел, що не мо­жуть бути цілком не пов'язаними між собою: з труднощів визначення, що слід вважа­ти за обмеження, та неможливості характеризувати обмеження свободи на основі суто фізичної термінології, а також із труднощів зведення часткової свободи дій у предмет загального судження. І знову: теза про однаковий ступінь свободи має, здається, дуже важливі контрінтуїтивні наслідки. Розгляньмо два міста, тотожні в усьому іншому, в одному з яких є правила вуличного руху, а в другому нема. Здаєть­ся безглуздям говорити, що в цьому другому місті, де хаос зменшує перспективи кожного у сфері особистої рухливості, є не менше свободи, ніж у першому, тільки вона по-іншому розподілена. Крім того, навіть якби соціальна свобода була уявлен­ням, що спирається на принцип рівноваги (загальна сума здобутків дорівнює загаль­ній сумі втрат), порівняльних суджень про ерободу вимагав би будь-який принцип, що визначатиме ЇЇ справедливий розподіл. І, нарешті, якщо соціальна свобода -змінна величина, тоді рівний розподіл свободи інколи суперечитиме меті максимі-зації свободи, і довелося б вибирати між цими двома політиками. (Тією мірою, якою різні схеми розподілу свободи матимуть дуже різні наслідки для решти цінностей, знову може виниклі конкуренція між свободою та рештою цінностей). Коли це так, тоді найвидатніший Роулзів принцип рівної свободи (equal liberty principle) прихо­вує згубну двозначність, навіть якщо правда (в чому ще можна сумніватись), що слова «найбільша свобода» («the greatest liberty») характеризують щось справді дуже

визначене.

По-друге, і не менш вирішальне, аргумент, який визнає, що судження про свобо­ду - неминуче оцінювальні, не прирікає нас на безглуздий, але споконвіку пошире­ний погляд, що свобода не може конкурувати з іншими цінностями. Якщо визнати, що індивідуалізаційні вибори, пов'язані з порівнянням різних станів, які мають різний ступінь свободи і різний характер її розподілу, завжди породжують заснова­ну на оцінках прихильність до якогось конкретного способу життя серед багатьох інших, то ми, таким чином, не зобов'язані підтримувати хибний погляд, що всі Ьопа fide** свободи гармонійно взаємоузгоджуються, становлячи добро для людини. В цьому, здається, можна пересвідчитись на основі того, що утвердження як немину­чої істини думки, мовляв, вибір, та й вільна дія, має покликатись на якесь добро або цінність, не тягне за собою Сократового парадоксу - діяч не може вибрати погано-

Звсдсння до абсурду (латин.). Справедливі (литий).

592