Суть лібералізму

Учення Мілля підвело нас дуже близько до суті лібералізму. Від нього ми дізна­лися передусім, що свобода- не просто формула закону або обмеження закону. Може існувати тиранія звичаїв, тиранія громадської думки й навіть тиранія обставин - не менш реальна, ніж будь-яка тиранія з, боку уряду, і куди всеохопніша. Не полягає свобода і в самоутвердженні індивіда. В поведінці кожного індивіда є досить місця як для лібералізму, так і нелібералізму. Свобода аж ніяк не протиставлена дисципліні, організації, твердій переконаності в тому, що є істинним і справедливим. Не тотож­на свобода й толерантності до протилежних поглядів. До поглядів, які ліберал вва­жає за облудні, він не ставиться толерантно, немов вони не мають жодного значен­ня. Він ставиться до них справедливо і вимагає для них неупередженої уваги, немов вони мають не менше значення, ніж його власні. Він завжди готовий піддати свої переконання перевірці, і не тому, що сумнівається, а тому, що вірить у них. Адже, на його думку, І до того, що він вважає Істинним, і до того, що він вважає хибним, можна застосувати один остаточний критерій. Нехай помилки мають свободу ви-яву, і тоді станеться одне з двох. У процесі розвитку, коли стануть очевидними всі наслідки помилки, може виявитися, що їй притаманні деякі елементи істини. Ці елементи відокремляться самі і збагатять скарбницю людських ідей; додадуть щось до істини, яку сам ліберал хибно вважав за остаточну; допоможуть з'ясувати поход­ження помилки: адже й сама помилка- це здебільшого істина, яку зрозуміли хибно, і лише тоді, коли все пояснити, цю помилку можна остаточно й задовільно спросту­вати. Або навпаки, не виявиться жодного елементу істини, і в такому разі чим доклад­ніше з'ясувати помилку, чим терплячіше придивитись до всіх її аспектів та наслідків, тим повнішою мірою вона спростує сама себе. Ракову пухлину просто ножем не виріжеш. Завжди лишається коріння, і тільки захисний антитоксин, вироблений са-

мим організмом, здійснює остаточне лікування. Точну паралель із цим становить логіка істини. Що краще розвинути істину з усіма її наслідками, то більша ймовір­ність виявити будь-який хибний елемент, який вона може містити; і навпаки, якщо жодних помилок не виявляється, вона дедалі більшою мірою утверджується як ціл­ковита істина й не що інше, як тільки істина. Лібералізм удається до мудрості Гама-ліїла, не пройнявшись байдужістю, а щиро переконаний у могутності істини. Якщо те або те твердження походить від людини, тобто не має коріння в реальній дійсності, його буде звернено нанівець. А коли виявиться, що воно походить від Бога, - подбай­мо, щоб ми не опиралися його волі.

Різниця думок, характерів, поведінки - аж ніяк не щось незначуще. Така різни­ця може набирати щонайбільшої ваги, тож ім'ям лібералізму ми закликаємо кожно­го звернути увагу на її важливість. Наприклад, дотримання певних поглядів пов'я­зане з елементом дискваліфікації. Визнавати таку дискваліфікацію - ще не означає зректися лібералізму. Аж ніяк не суперечитиме лібералізму, якщо протестант, виби­раючи наставника для свого сина, відкине сумлінного католика, який признається, що вся його наука зосереджується на доктрині його церкви. Але було б нелібераль-ним відкидати того самого чоловіка, до послуг якого вдаються, щоб він навчав ариф­метики, якщо він запевнить, що не має наміру використовувати своє становище задля релігійної пропаганди. Коли йдеться про першу мету, різниця релігійних по­глядів становить вагому причину дискваліфікації. Ця різниця заперечує сформульо­вану мету - загальна освіта хлопця на основі поглядів, у які вірять його батьки. А коли йдеться про другу мету, різниця поглядів не становить підстави дискваліфі­кації. Щирий католик визнає таблицю множення і може викладати свої знання, не покликаючись на непогрішність папи. Відмова найняти його означає накласти на нього непотрібну кару за його погляди. Для видавця і редактора не буде нелібераль-ним відхилити послуги якогось члена протилежної партії як автора передовиць або навіть політичного оглядача чи в будь-якій іншій ролі, де його погляди можуть впли­нути на характер роботи. Натомість неліберально відкидати його як композитора, або писаря, або в будь-якій іншій ролі, коли його погляди вже не вплинуть на харак­тер його роботи в газеті. Не буде неліберальним відмовити в довірі людині, чия репутація свідчить, що вона, напевне, надуживатиме цією довірою. Натомість не­ліберально - і це ще має засвоїти «мораліст» - карати людину, що колись була раз помилилась, і не допускати її до виконання корисних соціальних функцій, для яких вона цілковито придатна і з допомогою яких може водночас і служити суспільству, й відновити свою самоповагу. А проте ще може настати пора, коли лібералізм, уже визнаний як обов'язок у релігії та політиці, посяде своє справжнє місце в центрі наших етичних концепцій, і тоді ліберальне ставлення буде виявлене не тільки до тих, кого ми вважаємо за проповідників хибних поглядів, а й до тих, хто в наших очах є грішником.

Основою лібералізму в такому розумінні аж ніяк не є погляд, що особисті думки людини не мають значення для суспільства і що її особиста мораль нічого не озна­чає для решти членів суспільства. Тією мірою, якою Мілль спирає свої міркування на різницю між діями, які стосуються тільки індивіда, і діями, які впливають на решту людей, над ним і далі тяжіє давній індивідуалізм. Ми повинні щиро визнати, що немає такого аспекту людського життя, який був би неважливий для суспіль­ства, бо те, яким є індивід, що він робить і думає, може впливати на його власний

470

Леонард Т. Гобгауз

Апологія свободи

471

добробут (що є і має бути справою загального інтересу), а також може прямо або опосередковано впливати на мислення, дії та характер тих людей, з якими він кон­тактує. Закладений в основу цього принцип можна сформулювати двома способа­ми. По-перц^ людина - це набагато більше, ніж її погляди та дії. Карлайль і Стерлінг не розрізняли нічого, «крім поглядів». Для більшості з нас саме до цього й зводить­ся різниця. Правда, Карлайль усвідомлював, що є щось набагато глибше - те, що погляди характеризують дуже приблизно і здебільшого неадекватно, і це глибше є реальною людиною. Реальна людина - це щось більше, ніж можна адекватно висло­вити мовою, яку зрозуміють її ближні, і притаманні їй людські якості мають глиб­ший характер, ніж усі відмінності у суспільному становищі, класовій приналеж­ності, кольорі шкіри й навіть, хоч у трохи іншому розумінні, статі, - набагато глиб­ший, ніж ті до певної міри зовнішні ознаки, що спонукають нас називати одну лю­дину святим, а другу - злочинцем. Отаке розуміння остаточної індивідуальності і є реальним значенням рівності, так само як і основою соціальної солідарності і зв'язків, які, якщо їх відчувають по-справжньому, опираються роз'єднувальній силі всіх конфліктів - інтелектуальних, релігійних та етичних.

Крім того, якщо особисті погляди та соціальні інституції - це немов кристалізо­вані результати, досягнення, здобуті внаслідок певних конкретних індивідуальних та колективних зусиль, людська особистість - це те, що росте й розвивається, те, що можна знищити, але не можна створити або розібрати й полагодити; можна тільки забезпечити їй умови, за яких вона розквітає й зростає, чи, в разі хвороби, умови, за яких вона зцілиться сама під дією власних відновлювальних сил. За основу свободи править ідея зростання. Життя - це навчання, але і в теорії, і на практиці людина навчається тільки того, що засвоює, а те, що справді засвоює людина, залежить від енергії, з якою вона сама йде вперед, відповідаючи на виклики середовища. Таким чином, якщо одразу дійти до справді вирішального моменту - питання про мораль­ну дисципліну, людину, звичайно, можна зобов'язати до порядку й не давати їй чи­нити шкоду своїм ближнім, піддавши її свавільному контролю й суворим покаран­ням. Припускають, що такий режим може бути втіхою для ближніх, але вважати це моральною дисципліною означає суперечити самому її визначенню. Здійснювати такі заходи - це робити менше, ніж нічого, для розвитку характеру людини. Це озна­чає просто розчавлювати людину, і, коли справді не зламати її волю, наслідки такої політики можна побачити, якщо той тиск на людину раптом колись припиниться. Крім того, можна, хоча це вимагає набагато більшого вміння, навчити саму людину дисциплінувати себе, а отже, сприяти таким чином розвиткові волі, особистості, самоконтролю або чогось іншого, що ми захочемо назвати тією центральною гар-монізаційною силою, яка робить нас здатними керувати своїм життям. Лібералізм -це переконаність, що суспільство можна безпечно заснувати на цій самокерованій силі особистості, що тільки на цьому фундаменті можна побудувати справжнє су­спільство, що утверджені отак його основи настільки глибокі й широкі, що не існує жодної межі, яку ми могли б прокласти перед розміром будівлі. Свобода в такому разі стає не так правом індивіда, як суспільною необхідністю. Свобода полягає не у вимозі індивіда ,4, щоб індивіді? не чіпав його, а в обов'язку В ставитись до Л як до розумної істоти. Це не право не втручатись у злочин або помилку, а імператив, який вимагає ставитись до злочинця, людини, що помилилась, та невігласа так, немов вони здатні сприйняти справедливість та істину, і спрямовувати цих людей, а не

просто затоптувати. Панування свободи - те саме, що застосування раціонального методу. Свобода - це відчинені двері для того, щоб звернутися до розуму, уяви, соціальних почуттів, і тільки відповідь на це звернення забезпечить поступ су­спільства.

Що ж, я аж ніяк не хочу сказати, ніби ці принципи дуже легко утверджувати. В багатьох аспектах вони стикаються з труднощами і в теорії, і на практиці, і деякі з цих труднощів я спробую розглянути згодом. І знову: я не стверджую, буцім свобо­да - універсальний розв'язок, або що ідея свободи - єдиний підмурок, на якому можна вибудувати справжню соціальну філософію. Навпаки, свобода - лиш один аспект суспільного життя. Взаємодопомога не менш важлива, ніж взаємна толе­рантність, теорія колективної дії не менш фундаментальна, ніж теорія особистої свободи. Але в дослідженні, всі елементи якого так тісно переплетені, як і у сфері суспільного життя, вихідний пункт майже не має значення. Байдуже, де почати, якщо ми цілком щирі та послідовні й оцінюватимемо все загалом, дивлячись із якоїсь центральної точки, атаку оцінку, по-моєму, можна дати, тільки спираючись на кон­цепцію свободи. Адже, почавши з права Індивіда та суперечності між особистою свободою і суспільним контролем, ми дійшли до пункту, коли дивимось на свободу як на об'єкт передусім суспільного інтересу, як на те, що випливає з необхідності неперервного поступу в тих сферах істини та етики, які мають найбільше значення для суспільства. Водночас нам треба придивитись, який вплив має свобода на зміцнення соціальної солідарності, бо свобода - єдина основа, на яку може безпеч­но спиратися солідарність. Ми, фактично, дійшли своїм власним шляхом до того, що звичайно характеризують як органічну концепцію відносин між індивідом і сус­пільством, - концепцію, яку Мілль виробляв протягом усього свого життя і яка ста­новила вихідний пункт філософії Т. Г, Ґріна як в етиці, так і в політиці.

Термін «органічний» так часто вживають і надуживають ним, що найкраще не­двозначно сформулювати його значення. Певну річ називають органічною, коли вона складається з частин, які цілком відмінні одна від одної, проте руйнуються або за­знають згубних змін, коли їх виділити з цілого. Таким чином, тіло людини органіч­не, бо його життя залежить від функцій, виконуваних багатьма органами, тоді як, своєю чергою, кожен з цих органів залежить від життя усього тіла, гинучи та розкла­даючись, коли його видалять із тіла. Органічний погляд на суспільство так само простий. Він означає, що, оскільки життя суспільства- не що інше, як життя індиві­дів, які впливають один на одного, то життя індивіда, своєю чергою, було б чимсь зовсім іншим, якби його можна було відокремити від суспільства. Значної частини цього життя не існувало б узагалі. Навіть якби сам індивід міг підтримувати своє фізичне існування, маючи щастя і вміння Робінзона Крузо, його психічне та мо­ральне буття було б (якби існувало взагалі) чимось геть відмінним від усього, що ми знаємо. Через мову, через навчання і просто завдяки спілкуванню з Іншими людь­ми кожен з нас всотує навколишню суспільну атмосферу. Зокрема в аспекті прав та обов'язків, що є кардинальним для ліберальної теорії, відносини індивіда з суспіль­ством — це все. І права індивіда, і його обов'язки визначаються суспільним добром. Що таке, скажімо, моє право? Коли дивитися безпосередньо, - це те, чого я вима­гаю. Але сама вимога - ніщо. Я можу вимагати чого завгодно й геть усього. Якщо моя вимога слушна, це тому, що з погляду неупередженого спостерігача вона ро­зумна й добре обгрунтована. Але неупереджений спостерігач може дивитись не

16 2-ій

472