105 Майкл Фргден

оцінює інтервенційні течії, що виникли в американському лібералізмі, не в останню чергу в його «новокурсівському» варіанті, який використовував державу з «вели­ким урядом» для сприяння колективним цілям, а також для визволення пригнобле­них, проте відступивши трохи назад у питаннях підзвітності влади та її розподілу, обмеживши владу тільки надмірним покладанням на сам демократичний процес, тепер пристосований до потреб народжуваної політичної більшості. Наголос на спільних інтересах американського народу, на раціональній соціальній дії, здійсню­ваній через уряд, став прикметою американської ліберальної ідеології, спершу зас­тосованої до економічної сфери, а згодом до так званої позитивної дискримінації 1960-х років.

З огляду на вищевикладене, може бути повчальним коротке дослідження про­блеми на стику ідеологій. Чи легітимні претензії сучасного лібертаризму на член­ство в ліберальній родині? Як і будь-яка ідеологія, лібералізм змінюється, хоч і по­вільно. З плином часу навіть його серцевина може втратити певні концепти або набути їх. Лібертаризм можна розглядати як структурно збіднілий надмірний наго­лос на свободі коштом інших ліберальних ключових концептів або - з діахронічної вигідної точки кінця XX століття - як неспроможність прийняти нові, зростаючі культурні утвердження незаперечності, що їх засвоїв лібералізм. У своїх спроще­них варіантах лібертаризм є продуктом характерного для певної доби взаємообміну між лібералізмом і економічною теорією. Навіть найвченіший Гаєк, займаючи середні позиції між лібертаризмом і консерватизмом, пов'язував свої погляди з «класичним британським лібералізмом» XVIII-XIX століть⁹⁴. Гаєк утверджував те, що він на­звав «найстарішим значенням свободи», і надавав незаперечності цьому значенню радше як становищу, «в якому людина не зазнає примусу внаслідок сваволі іншого чи інших», ніж як відсутності розумного вибору або браку перешкод для бажань індивіда'⁵. Гаєк надав цій особливій концепції свободи статус «найвищого принци­пу», незаперечність якого утверджена тільки як один з типів відсутності примусу, -примусу, що «позначає відсутність конкретної перешкоди - примусу з боку інших людей»^%. Цю свободу підтримували в ліберальній серцевині приватна власність і закон з метою досягти самоутверджуваного спонтанного порядку, з якого можна виснувати пізнання - фрагментоване й розпорошене в суспільстві, проте необхідне для досягнення розмаїття людських цілей⁹⁷. Визнання власності визначає приватну сферу, що захищена від примусу, тож цей «[лібералізм невіддільний від такого інституту, як приватна власність»⁹⁸. Власність знову посіла ключову позицію, тоді як правова основа свободи просто забезпечувала «підтримку ... спонтанного порядку»⁹⁹.

Гаєк сумнівався в ключовому ліберальному концепті прогресу і вважав «імпліцит-ну віру в благодійність прогресу ... за прикмету пустого розуму». Прогрес став мож-

Dewey J. Op. cit. - С. 25-26.

HayekEA. New Studies in Philosophy, Politics, Economics and the History of Ideas. - London: Routlcdgc, 1978. - С 120; Hayek F. A. Studies in Philosophy, Politics, Economics. - London: Routlcdgc, 1967. -С 160.

Hayek F. A. The Constitution of Liberty. - London: Routlcdgc, 1960. - С 11-12.

Там само. - С. 68, 19 (курсив мій. - М. Ф.).

Там само. - С. 140-141.

Hayek F. A. Studies in Philosophy, Politics, Economics. - С. 165.

Hayek F. A. New Studies in Philosophy, Politics. Economics and the History of Ideas. - C. 135 (курсив

мій. - M. Ф.).

Родина лібералізмів: морфологічний аналіз

ливим суміжним додатком до свободи, хоч і далі існував як процес пристосування і навчання. Охарактеризовані вище ліберали не сперечалися б із Гаєковим описом прогресу як подорожі в невідоме, проте заперечили б проти того, що він відкидає відомі цілі, на які спрямовані організовані людські зусилля. Прикметно, що Гаєк майже мовою Берка характеризує прогрес як кумулятивне зростання, стверджую­чи, що «прогрес за самою своєю природою не може бути спланованим»¹¹¹⁰. Про ра­ціональність з ЇЇ обіцянками контролю та доцільності Гаєк висловився прямо: «Людський розум не може ні передбачити, ні зумисне сформувати своє майбутнє. Поступ розуму полягає в тому, що він виявляє, де саме він помилився», - одним махом усунувши ЇЇ з традиції просвітництва, яку засвоїли ліберали. Якщо викорис­тання розуму, зазначив Гаєк, спрямоване на контроль і передбачуваність, то Його існування залежить від протилежних рис: свободи та непередбачуваностІ людських дій¹⁰¹. Розум був позбавлений свого провідного, «конструктивістського» характеру, ставши потенційно консервативним оцінюванням наявних практик; він уже не кон­ституював індивідуальні обдаровання, а радше був результатом минулих соціаль­них процесів. Фрагментація пізнання відкинула раціональність як самовизначення на основі опанування фактів і розуміння, що таке добро.

Заперечивши провідне становище спільних людських цілей, Гаєк звів спільний добробут, або суспільне добро до підтримки правил, необхідних для гарантії спон­танного порядку¹⁰². Надто він заперечував проти загальної ієрархії цілей, припуска­ючи, що цілі мають бути радше універсальними, ніж теміюрально й культурно підля­гати постійному переформулюванню. Мета була обмежена приватними і взаємни­ми пристосуваннями, і за модель їм правив договір¹⁰³. Оскільки Гаєк заявляв, що слово «соціальний» тепер означає централізоване й докладне планування, - гідний усілякого жалю відступ від «первісного» значення цього слова, - і покликався на невизначені спільні цілі суспільства, він стояв осторонь провідної ліберальної тенден­ції визначати соціальні сфери раціонального контролю, дії та відповідальності¹⁰⁴.

Крім того, основні аргументи Гаєка, а надто його поняття спонтанного порядку, більш-менш незалежного від людської волі, теж відображують консервативні при­пущення, незважаючи на те, що він стверджував протилежне. Зрештою, ліберта­ризм слід вивести за межі ліберальної родини не тому, що він чужий справжньому лібералізмові, хоч яким цей лібералізм може бути, а тому, що можна довести: їхня морфологічна близькість надто мала і утвердження незаперечності лібертаризму відходить від еволюційного шляху, на який ступив лібералізм. Кінець кінцем, «лібера­лізм» - це термін, наділений соціальним значенням і наснажений ідеями та практи­ками цілком певних соціальних традицій. Це аж ніяк не консервативне покликання на минуле значення задля нього самого, бо ці «традиції» - це лише категорії структур­ної близькості, які можна наповнити як радикальним, так і консервативним змістом і які зазнають значних, тривалих змін. У боротьбі за легітимність слів лібертаризм поки що не спромігся стати серйозним претендентом на новочасну ліберальну мантію.

Hayek F. A. The Constitution of Liberty. - С- 39-40, 41-53.

Там само. - С. 38,41; Gray J. Hayek on Liberty. - Oxford: Blackwcll, 1984. - С. 113-П5, 130.

Kukathas С Hayek and Modern Liberalism. - Oxford: Oxford University Press, 1989. - С 168.

Hayek F. A. Studies in Philosophy, Politics, Economics. - С 162, 164, 168.

Там само. - С. 236-247.

106

Майкл Фріден

Катон Старший закінчував кожну промову словами «Delenda est Carthago»*. Хоча така нетерпимість до традиційної політичної теорії була б глупотою, ця стаття відо­бражує й ширші питання. Намагаючись звернутись - спершу беручи тільки скромні вибірки - до багатства ліберальної традиції і вказати способи, за допомогою яких цю традицію можна успішно ідентифікувати й проаналізувати, я в цій статті мав намір і висунути альтернативу до звичайного вивчення політичної думки, і досліди­ти не тільки її історію в часі, а й властиві їй вічні й минущі/шси, цікавився не тільки рекомендацією та винаходом практик, а й аналізом їх як «вікон» у людський розум та соціально-політичних інституцій, сформованих на їхній основі. Вивчення лібера­лізму - це вивчення складної низки наявних способів мислення (thought-practices). Політичний теоретик може плідно дослідити ці способи мислення, проаналізував­ши політичні концепти, якими вони представлені. Отже, лібералізм - це конкретна низка розв'язків концептуальної невизначеності, і ці розв'язки можна виявити, емпірично підтвердивши використання їх. У межах вільної структури родинної схо­жості лібералізм характеризується наявністю семи проаналізованих вище ключових концептів - свободи, індивідуалізму, прогресу, раціональності, загального інтересу, соціальності та обмеженої і відповідальної влади, - а також низки суміжних та периферійних концептів, які підтримують, інтерпретують і запроваджують ключові концепти.

Досліження сукупностей політичних концептів через ідеології, які вони форму­ють, - важливий спосіб оцінювання їхнього розмаїтого значення. Цей підхід вико­ристовує концептуальний аналіз, до якого принаймні почасти прихильні філософи, але він може стати інструментом радше політичної, ніж філософської та історичної оцінки. Він окреслює ідейні межі, що формують наше розуміння політичної сфери, і визначає вибори, відкриті для політичної дії. Він полягає в ретельному аналізі полі­тичних концептів та їхніх відносин, і вирішальної ваги для нього набирають сукуп­ності значень, що впливають на ці концепти, проте він набуває й самостійного значен­ня як один з обгрунтованих підходів у межах царини політичних досліджень, що їх провадять тепер не тільки відповідно до цілей та методологій істориків і філософів. Цей третій кут трикутника мислення про політику має бути утвердженим так само міцно, як і перші два.

«Карфаген має бути зруйнований» {латин:).

ДЖОН КЕКЕС

ЗАСАДНИЧІ ЦІННОСТІ ЛІБЕРАЛІЗМУ

У сучасних політичних системах майже всі дискусії точаться ЛЯЖ консервативними лібералами, ліберальними лібералами і радикальними лібералами. У таких політичних систе,\шх мало уваги приділяють критиці самої системи, тобто обговоренню лібералізму.

Аласдер МАКІНТАЙР «Чия справедливість? Яка раціональність?»

Обговорення лібералізму мало б розпочинатися з визначення, яке встанов­лює набір необхідних та достатніх ознак, властивих будь-яким версіям лібе­ралізму. Та оскільки такого набору ознак не існує, то поняття лібералізму стає невловним (elusive). Цю ваду визнають самі ліберали¹. Відсутність задовільно­го визначення не дає підстави сподіватися, шо будь-яка критика чи виправдання може стосуватися усіх версій лібералізму. І в такому разі найперспективнішим, ма­буть, буде такий підхід, який пропонує тлумачення, що охоплює якомога більше версій лібералізму, прямо визнаючи, що деякі версії все-таки будуть залишені осто­ронь І що можливі також якісь інші тлумачення. Принаймні саме такий підхід обра­но тут.

Отож предметом даного розділу є пояснення лібералізму. Воно розпочинається зі стислого опису принад лібералізму, вказує на деякі типові ліберальні політичні програми, далі йде початкове з'ясування засадничих цінностей, які надихають ці

«Багато різних філософів міркувало про втілення свободи, запропонувавши навдивовижу велике розмиття політичних структур, і тому означення "ліберальний" поділяло вкрай строкате товари­ство теоретиків. Намагаючись виділити головні напрями або школи ліберального мислення, слід пам'ятати про розбіжності, що існують навіть між тими напрямами, які для зручності класифікації можна об'єднати в одну групу» (Cranston М. Liberalism. - У кн.: The Encyclopedia of Philosophy / Ed. P. Edwards. - New York: Macmillan, 1967. - T. 4. - C. 461). «Слово "лібералізм" використовують з кінця XVI11 століття для характеристики різних сукупностей політичних позицій, проте немає цілком важливої принципової схожості між різними сукупностями, що їх називали "ліберальними" в різні часи» (це «скептична теза»; Dworkin R. A Mailer of Principle. - Cambridge: Harvard University Press, !985. - С 183). «Лібералізм ніколи не був тісно Інтегрованою або твердо визначеною доктриною; його прихильники дотримувалися значного і часто змінюваного розмаїття поглядів, а історики та критики лібералізму майже ніколи не могли дійти згоди, визначаючи його головні ідеї та тенденції» (Flathman R. Е. Toward a Liberalism. - Ithaca: Cornell University Press, 1989. - С. 2). «Мабуть, буде правдою сказати, шо жодне політичне питання, жодне бачення суспільства, жоден політичний прин­цип не мали підтримки з боку всіх лібералів якогось одного покоління, не кажучи вже про підтрим­ку протягом кількох століть існування лібералізму» {Raz J. The Morality of Freedom. - Oxford: Clarendon, 1986. - C. 1). «Кожен, хто намагається коротко розповісти про лібералізм, одразу постає перед важким питанням: ідеться про лібералізм чи лібералізми? Дуже легко назвати відомих лібе­ралів, набагато важче сказати, що в них спільного» (Ryan A. Liberalism. - У кн.: A Companion to Contemporary Poliiical Philosophy / Eds. R. E. Goodin and Ph. Pcttil. - Oxford; Blackwcll, 1993. -C. 291). «Якщо ми проаналізуємо низку поглядів [як ліберальні]... навряд чи нам вдасться знайти певний клас доктрин чи принципів, що був би притаманний усім цим поглядам, якусь єдину низку теоретичних і практичних тверджень, шо могли б розглядатись як ядро чи сутність даної ідеоло­гії» (Waldron J. Theoretical Foundations of Liberalism // Philosophical Quarterly. - 1987. - T. 37. -№147.-C. 127).

1UÖ

Джон Кекес

Засадничі цінності лібералізму

109

програми, а потім обговорюється серцевина лібералізму, яка якраз і є джерелом засадничих цінностей та політичних програм. <...> Слід наголосити, що тут пропо­нується одне з можливих тлумачень. Щоб запобіїти повторенню і педантизму, «лібералізм» розумітиметься у світлі такої інтерпретації. Читачеві, отже, залишаємо право мати на увазі також інші можливі інтерпретації. Відтак задум полягає в тому, щоб запропонована інтерпретація була досить широкою, аби охопити більшість версій сучасного лібералізму.