393 Віл Кимліка

проблема виникає у націях меншин⁰. Знаходження такого способу лібералізації культурної спільноти, який не руйнував би її, - це те завдання, з яким ліберали зіштовхуються в кожній країні, якщо тільки ми визнаємо важливість надійного куль­турного контексту вибору. Це завдання може здаватися важким у випадку деяких меншинних культур. Але якщо люди відповідають на цю трудність, відкидаючи мож­ливість відрізняти характер культурної спільноти від самого її існування, то тим вони відмовляються від можливості захисту лібералізму в будь-якій країні, включа­ючи Англію ДевлІна.

Безперечно, існують випадки, коли саме виживання суспільства все-таки вима­гає, певних обмежень (чи, інакше, легітимізації) свободи вибору своїх членів. Ко­жен хоча б випадково міг чути про деякі випадки: такі, приміром, коли в одному із індонезійських племен багато дітей загинули, зістрибнувши зі скелі змагаючись з подвигами Супермена, які вони щойно побачили по телебаченню (що тільки-но з'я­вилось). Нерегульована поява алкоголю в певному суспільстві здатна спричинити такий самий вплив на дорослих. Наша здатність як індивідів обирати шлях у модер­ному світі - з його можливостями, які здаються безмежними, фактично залежить від Існування структури соціального розуміння, яке вказує на небезпеки і межі тих ресур­сів, які є в нашому розпорядженні. Якщо така структура відсутня, нерегульовані нововведення та вільне використання таких ресурсів можуть спричинити букваль­но фатальні наслідки. Якщо ми відмовляємось дозволити культурній спільноті мати такі тимчасові спеціальні обмеження на індивідуальну поведінку, дуже добре знаю­чи, що без них велика кількість членів загине або опиниться у в'язниці, або стануть бродягами - то така відмова є не стільки значною перемогою лібералізму як свідо­мим актом геноциду. Якщо певні свободи дійсно підривають саме Існування спільно­ти, то ми повинні дозволити те, що в протилежному випадку було б кваліфіковане як неліберальні дії. Але такі заходи будуть оправдані тілвки як тимчасові, полегшу­ючи шок від занадто швидких змін у характері культури (незалежно від того, спричи­нені вони ендогенно чи екзогенно), та допомагаючи культурі обережніше рухатися у напрямку до цілком ліберального суспільства. Ідеалом все-таки залишається си­туація, коли кожен індивід є вільним у виборі способу життя, який він (вона) вважає кращим з цілої низки можливостей, що їх пропонує культурна структура. Дійсно, деякі індіанські лідери в Канаді визначають в якості тимчасових заходів більш обмежувальні особливі права з тим, щоб індіанська спільнота мала достат­ньо сили та інтегрованості, і таким чином змогла пережити перехід до ситуації, в якій її члени мали б у своєму розпорядженні всі ресурси модерного світу. Біла більшість занадто ослабила індіанські спільноти (і вони деградували), щоб вже сьо­годні дозволити індіанцю втішатися всіма свободами, якими б вони могли користува­тися, якби культурна структура набула своєї нормальної здорової сили і динаміч­ності (flexibility)¹⁰.

Цінність культурного членства

Ця короткотермінова стратегія обмеження свобод з метою сприяти наближенню до ідеалу повних ліберальних свобод має свої загрози. Заходи, які спочатку захища­ють як змушені тимчасові обмеження, починають розглядати як бажані самі собою. У разі коли маємо випадок, що тимчасові обмеження мають схильність розглядати як бажані самі собою, а не як необхідні для досягнення того ідеального становища, в якому вони були б відсутні, то така стратегія має бути переглянута. Нам потрібно більше знати про те, як суспільства можуть бути дезінтегровані та про те, як можна скоротити породільні муки лібералізації, перш ніж висловлювати загальне тверджен­ня про те, коли саме неліберальні заходи можуть бути виправдані на підставі пошану­вання культурного членства. <-..>

В усякому разі, ця можливість - що в окремих випадках певні неліберальні захо­ди можуть бути виправдані посиланням на важливість культурного членства - аж ніяк не повинна служити виправданням для поширеного ліберального страху перед визнанням цієї важливості. Такі заходи не мають застосування у більшості культур і аж ніяк не підважують погляду, що далекоосяжна ціль - ідеально справедлива куль­турна спільнота - є такою, в якій кожен індивід повинен мати повний обсяг громадян­ських та політичних свобод або жити таким життям, яке він обирає. Безперечно існує багато фундаменталістів різноманітних політичних та релігійних відтінків, які вважають, що найкращою спільнотою є та, в якій заборонені (outlawed) будь-які інші практики окрім тих, яким вони самі віддають перевагу. Але поняття культур­ного членства як засадничого блага не підтримує такої позиції. Бо в міру того як кожен має чесну частину ресурсів та свободи, щоб жити тим способом життя, який він обирає у [просторі] своєї культурної спільноти, уже тим самим визнають і за-садничу цінність (good) культурного членства. Проведення фундаменталістської політики за таких обставин не тільки далеке від того, щоб її виправдовувати поси­ланням на культурне членство як засадниче благо, а вступає у конфлікт з таким членством, бо підважує саму підставу, грунтуючись на якій ми зосереджуємо увагу на культурному членстві - тобто, що завдяки йому стає можливим осмислений індиві­дуальний вибір.

Фундаменталісти можуть, звичайно, заперечувати на глибшому рівні таку аргу­ментацію. Вони можуть твердити, що ідентичність людей пов'язана не тільки з на­лежністю до культурної спільноти, яку розглядають як контекст вибору, а з єднан­ням навколо тих спільних цілей, які характеризують наявні способи життєдіяльності спільнот. У відповідності з цим запереченням, якщо деякі члени культури працюють для того, щоб змінити характер культури - наприклад, критикують її традиційні спо­соби життя - це воднораз є такою ж атакою на самоповагу членів спільноти як у випадку, коли саме існування спільноти аборигенів підважується діями людей, які

групи

Див., наприклад, висловлювання депутата Індіанської асоціації Альбсрти, що його цитує Дорр (Doerr A. Indian Policy. - У кн.: Issues in Canadian Public Policy / Ed. G. Docrn and V. Wilson. - Toronto: Macmillan, 1974. - C. 54 [прим. 35]) та обговорення Пулом в кн.: Bowles R.. Hartley J., Hodgins В., and Rawtyk G. The Indian: Assimilation, Integration or Separation? - Scarborough, Out, Prcnticc-Hall, 1972. -C. 195). Те, що культури можуть бути лібералізовані, залишає поза увагою Рац у своєму обгово­ренні меншинннх культур. Зокрема говорячи про спільноти аборигенів, які не забезпечують своїх членів можливістю автономного вибору, Рац стверджує, що ми стоїмо перед вибором або асимІлю-

школи для них (Raz J- Op. cit. - С. 423). Але якщо фра»ко-

вати свою (окрему) шкільну систему в процес, «тихо, революц.»»,

канадські аборигени? Рац не пропонує жодного доказу щодо того, ^^^^о

здатні - у порівнянні з іншими культурними групами - до розвитку ево.х шберальних установ.

394