49. Методичні особливості читання лекції.

Входячи в аудиторію, лектор повинен спочатку продумати свій імідж: зовнішній вигляд, стиль спілкування і т.д.

Необхідною умовою ефективності лекції є мовленнєва майстерність лектора, багата, емоційно забарвлена мова викладу.

Вступна частина лекції. Ніколи не слід починати лекцію, не зосередивши увагу аудиторії. Простим і ефективним прийомом для цієї мети є традиційне привітання лектора.

Наступне, що необхідно у вступній частині лекції – це формулювання теми і мети лекції, щоб уникнути декларативності і невизначеності у викладі матеріалу. Повідомлення плану лекції забезпечує на 10-12% більш повне запам'ятовування матеріалу, ніж на тій же лекції, але без оголошення плану.

Основна частина лекції. Перехід до неї здійснюється через паузу для того, щоб аудиторія усвідомила важливість теми. В цей час можна зробити декілька зауважень неслухняним учням.

Найбільший недолік даної частини – це пасивність слухачів. Щоб не відбулося негативної реакції слухачів, необхідно періодично:

4. звертатися до учнів з питаннями, які уточнюють: розуміють вони матеріал чи ні;

5. організовувати міні сутички різних точок зору по певній тезі лекції;

6. ставити питання з певною множиною розв’язання;

4) включати в лекцію елементи бесіди;

5) використовувати роздатковий (дидактичний) матеріал, в тому числі конспекти з друкованою основою та ін.

Найбільш важливий матеріал у лекції має повторюватися, створюючи деяку надмірність навчальної інформації.

Велика кількість статистичних та цифрових відомостей, приватних подробиць у лекції без застосування засобів наочності сприймається зі спотвореннями і погано запам'ятовується. Подібний матеріал доцільно повідомляти аудиторії за допомогою демонстраційних плакатів, транспарантів і технічних засобів навчання.

Ретельно треба продумати заключну частину лекції, повторити її положення, а на наступній лекції почати саме з них.

Заключна частина лекції передбачає підведення підсумків, узагальнення прочитанного на лекції і вже знайомого із самостійно вивченого студентами матеріалу, формулювання висновків і т.д. Тут переслідується мета орієнтувати учнів на самостійну роботу. Для цього може бути рекомендована література з досліджуваної проблематики, роз'яснено, які питання виносяться на семінарські заняття, а які необхідно вивчити самостійно. У самому кінці лекції слід відповісти на питання учнів. Зі слухачами, які виявили інтерес до теми лекції, бажано поговорити після її закінчення, запросити їх на консультацію для продовження розмови. Відповідаючи на наївні або безглузді запитання треба щадити самолюбство учня, найменша безтактність при цьому може призвести до втрати контакту з аудиторією (класом). Навчити ж людей чого-небудь можна лише, зберігаючи з ними добрі стосунки.

50. Монополія – сутність і види. Антимонопольне законодавство.

Термін «монополія» походить від грецьких слів «mono» — один і «роlео» — продаю.

Монополія — окремі наймогутніші підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виготовляють переважну кількість певної продукції, внаслідок чого впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.

Існують різні види монополій, але всіх їх можна звести до трьох основних: природна, адміністративна й економічна.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар у кращому ступені задовольняється однієї або декількома фірмами. У її основі особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана. Прикладом можуть служити энергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок і т.д. У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природно, вони займають монопольне положення на ринку.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання визначеного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним головкомам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як один господарський суб'єкт і між ними не існує конкуренції. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільше монополізованого у світі. Домінуючої там була саме адміністративна монополія, насамперед монополія всесильных міністерств і відомств. Більш того, існувала абсолютна монополія держави на організацію і керування економікою, що грунтувалася на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Економічна монополія є найбільше поширеної. Її поява обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей господарського розвитку. Мова йде про підприємців, що зуміли завоювати монопольне положення на ринку. До нього ведуть два шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному збільшенні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий (більш швидкий) грунтується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів. Тим або іншим шляхом або за допомогою обох, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку.

Антимонопольне законодавство — сукупність законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів, які обмежують монополізацію виробництва, утворення монопольних структур і об’єднань (крім спеціально визначених державою). Воно сприяє свободі підприємництва, вільному і рівному для всіх праву вибору напряму виробничої чи торговельної діяльності, встановлення цін, одержання та розподілу прибутку.

Антимонопольне законодавство, як правило, спрямоване не проти великих монополій взагалі, а проти монопольного розміщення їх на ринку певного товару, проти монополій, що створюються для поглинання слабших конкурентів, проти їхньої змови з метою розподілу сегментів — регіонів, монополії цін, ізоляції конкурентів.

В Україні антимонопольне законодавство базується на таких законах:

• Про захист від недобросовісної конкуренції

• Про захист економічної конкуренції.

Антимонопольне законодавство передбачає такі заходи:

• організаційні — диференціація та оптимальні сполучення організаційно-економічних форм і розмірів підприємств;

• економічні — сприяння розвиткові конкуренції, диверсифікації діяльності, вільного утворення цін;

• економічне стимулювання та підтримка розвитку зовнішньоекономічної діяльності;

• адміністративно-правові заходи для боротьби з монопольними посяганнями, організація антимонопольного державного контролю, контроль за справедливим роздержавленням майна, сприяння конкуренції;

• недопущення зловживання монопольним становищем на ринку.

Ці акти спрямовані на підтримку розвитку підприємництва, зміцнення ринкових відносин і піднесення економіки держави.