- •1.Економічна освіта і виховання в процесі учбової і позакласної освіти.
- •2. Економіна теорія: предмет і особливості методу дослідження.
- •4. Типологія і структура сучасного уроку.
- •5. Макроекономічна рівновага в моделі ad – as.
- •6. Оцінка, класифікація та структура основних фондів.
- •7. Структура уроку засвоєння нових знань.
- •8. Виробництво як процес суспільної праці.
- •9. Спрацювання, амортизація і відтворення основних фондів.
- •10. Структура уроку засвоєння навичок і вмінь.
- •11. Концепція еластичності попиту і пропозиції.
- •12. Показники ефективності основних фондів.
- •13. Структура уроку засвоєння навичок і вмінь.
- •14. Модель кругообороту ввп, доходів та витрат. Загальні умови макроекономічної рівноваги.
- •15. Рентабельність як узагальнюючий показник ефективності діяльності підприємства.
- •16. Структура уроку застосування навичок і вмінь.
- •17. Суспільне виробництво. Матеріальне і нематеріальне виробництво.
- •18. Суть і завдання фінансової діяльності підприємства.
- •19.Структура уроку перевірки, оцінювання і корекції знань, навичок і вмінь.
- •20. Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємодія.
- •21.Міжнародна економічна інтеграція. Головні інтеграційні угруповання світу
- •22. Структура комбінованого уроку
- •1. Організаційний момент.
- •2. Актуалізація опорних знань учнів.
- •3. Перевірка домашнього завдання.
- •4. Мотивація вивчення нової теми. Виклад нового матеріалу.
- •5. Узагальнення й закріплення вивченого на уроці.
- •6. Висновки й підсумки роботи на уроці.
- •7. Домашнє завдання.
- •23. Відтворення, його види та типи
- •24. Номінальний і реальний внп. Індекс цін. Дефлятор внп
- •25. Методи навчання основам економічних знань: види і характеристика
- •26. Економічне зростання та його типи
- •27. Циклічність економічного розвитку. Фази економічного циклу. Потенційний внп
- •28. Методи організації і здійснення учбово-пізнавальної діяльності
- •29. Економічні системи, їх діалектика і типи
- •30. Форми безробіття та його природний рівень. Розрахунок рівня безробіття
- •31. Методи стимулювання і мотивації навчання
- •33. Фінансова система і фінансова політика. Необхідність і сутність фінансів
- •35.Суть підприємництва та умови його існування. Види підприємництва
- •36. Ринок цінних паперів. Фондова біржа
- •37. Форми і засоби навчання основам економічних знань
- •38. Теорії поведінки споживача
- •39. Виробнича функція з одним змінним фактором
- •40. Лекція як традиційна форма викладання економічних дисциплін
- •1. Пізнавальні функції лекції:
- •2. Особливості змісту лекції:
- •3. Помилки лекторів:
- •4. Методичні засади читання лекції:
- •5. Види лекцій:
- •6. Міні лекція
- •41. Ринок: структура і функції
- •42. Витрати фірми в короткостроковому і довгостроковому періоді.
- •43. Особливості змісту лекцій.
- •44. Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій
- •Види ринків з урахуванням поведінки їх суб’єктів
- •Інфраструктура ринку
- •8) Принципи поведінки суб’єктів господарювання на ринку
- •45. Сутність і функції процесу управління підприємством.
- •46. Особливості підготовки вчителя до лекції в загальноосвітній школі
- •48. Державне економічне регулювання діяльності суб’єктів господарювання.
- •49. Методичні особливості читання лекції.
- •61. Гра як форма і метод активного навчання основам економічних знань
- •62. Фінансові інвестиції та оцінка їх ефективності
- •Приведення до теперішньої вартості майбутніх грошових потоків від інвестицій.
- •63. Структура підприємства і принципи організації виробництва
- •2. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють :
- •64. Гра як особливий вид діяльності людини
- •65. Форми суспільної організації виробництва
- •66. Принципи і методи планування та прогнозування діяльності підприємства
- •67. Гра як засіб засвоєння наукових знань і учбових вмінь
- •68. Гроші – сутність і функції
- •69. Стратегічне планування на підприємстві
- •1. Визначення місії підприємства.
- •2. Встановлення цілей підприємства
- •3. Аналіз і оцінка зовн.Та внутр.Середовища.
- •71. Інфляція – типи і шляхи подолання
- •72. Доходи підприємства і шляхи їх формування
- •73. Учбові задачі – особливості змісту і розв’язання
- •74.Продуктивність, мотивація та оплата праці
- •75. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства
- •76. Засоби економічної освіти школярів у процесі вивчення математики
- •77. Трудові відносини і заробітна плата. Доходи населення
- •78. Прямі і непрямі податки. Їх види і роль в економіці
- •79. Форми економічної освіти школярів у процесі вивчення математики
- •80. Витрати підприємства. Собівартість продукції
- •81. Засоби економічної освіти школярів у процесі вивчення фізики.
- •82. Загальна характеристика методу конкретних ситуацій («кейс-стаді»)
- •83. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства
- •84. Виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції
- •85. Техніко-технологічна база виробництва
- •Структурна характеристика техніко-технологічної бази підприємства
- •86. Форми економічної освіти школярів у процесі вивчення фізики
- •87. Методи розрахунку внп (ввп)
- •88. Поняття і види прибутку підприємства
- •89. Види і форми контролю в процесі засвоєння економічних знань
- •90. Банкрутство, реструктуризація, санація підприємств.
31. Методи стимулювання і мотивації навчання
До цієї групи належать методи, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню учнів навчальною інформацією. Їх поділяють на дві групи.
1. Методи формування пізнавальних інтересів учнів. Вони викликають позитивні дії та настрій — образність, цікавість, здивування, моральні переживання.
Пізнавальний інтерес на початковій стадії формується під впливом емоційних чинників. Для створення емоційної ситуації важливими є вдало дібрані приклади з літератури, художніх фільмів, особистих переживань вчителя. Яскравість розповіді, високий пафос збуджують зацікавленість учнів, як до окремих питань теми, так і до матеріалу загалом. Найпоширенішими серед методів даної групи є:
Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу. Передбачає окреслення нових знань у процесі викладання, створення атмосфери морального задоволення від інтелектуальної праці. Відчуття збагачення знаннями спонукає учнів до самовдосконалення.
Метод опори на життєвий досвід учнів. Полягає у використанні вчителем у навчальному процесі життєвого досвіду учнів (фактів, явищ, які вони спостерігали в житті, навколишньому середовищі або в яких самі брали участь) як опори при вивченні нового матеріалу. Це викликає в учнів інтерес, бажання пізнати сутність спостережуваних явищ.
Метод пізнавальних ігор. Сприяє створенню емоційно-піднесеної атмосфери, засвоєнню матеріалу за допомогою емоційно насиченої форми його відтворення. Пізнавальні ігри (ділові, рольові, ситуативні) моделюють життєві ситуації, стосунки людей, взаємодію речей, явищ. Вони можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу. Розвиваючий ефект досягається за рахунок імпровізації, природного вияву вільних творчих сил учнів. У виховному значенні гра допомагає учням подолати невпевненість, сприяє самоствердженню, найповнішому виявленню своїх сил і можливостей.
Метод створення відчуття успіху в навчанні. Постійне відчуття учнем успіху в навчанні зміцнює впевненість у власних силах, пробуджує почуття гідності, бажання вчитися.
Без відчуття успіху в учнів пропадає інтерес до школи і навчальних занять, але досягненню успіху в різноманітних видах діяльності заважають обставини, з-поміж яких виділяють помилки знань, умінь, життєвого досвіду, психологічні і фізіологічні особливості розвитку, слабку саморегуляцію й ін. Педагогічно виправдане створення для учнів ситуації успіху передбачає використання спеціальних прийомів індивідуально-особистісної підтримки. У їх різноманітті найпоширенішими є:
1. Еврика. Передбачає створення умов, за яких учень, виконуючи навчальне завдання, несподівано для себе доходить висновку, який розкриває раніше йому невідомі можливості. Отриманий результат повинен бути новий, цікавий, оригінальний, відкривати нові перспективи пізнання. Завдання вчителя помітити це глибинне особистісне “відкриття”, підтримати учня і поставити перед ним нові завдання, надихнути на їх вирішення.
2. Навмисна помилка, або “Допоможи мені”. Передбачає використання вчителем навмисно зроблених помилок з метою привернути увагу учнів, звернення до них за допомогою, що пробуджує почуття гідності (знайшов помилку вчителя), стимулює бажання вчитися.
Диспут — публічна суперечка на наукову чи суспільно важливу тему та навчальна дискусія — суперечка, обговорення певного питання. Базується на обміні думками між учнями, вчителями й учнями, що вчить їх мислити самостійно, сприяє розвитку аналітичних навичок.
Навчає мислити самостійно, розвиває здатність до виваженої аргументації та поважання думки інших. Розрізняють види дискусій:
— дискусія, що виникає під час вирішення певної проблеми класом або групою учнів;
— дискусія, скерована на формування моральних та ідейних переконань;
— дискусія, метою якої є обґрунтування наукових положень, що вимагають попередньої підготовки учнів за першоджерелами.
Дискусії завжди передує коротке вступне слово вчителя або учня (керівника дискусії).
Для того, щоб дискусія забезпечила очікувані результати, необхідно дотримуватися таких основних вимог:
— всі учасники дискусії мають бути підготовленими до неї;
— кожен її учасник повинен мати чіткі тези своєї пропозиції, точну постановку задач, а не реферат, читання якого — марна трата часу;
— можна практикувати “розминку” з метою залучення до дискусії всіх учнів;
— дискусія має бути спрямована на з'ясування проблеми, а не на “змагання” її учасників;
— протилежні точки зору не повинні нівелюватися (саме їх наявність просуває дискусію уперед);
— дискусійні зауваження мають бути зрозумілими;
— якщо дискусія видалася жвавою, керівникові слід утримуватися від власного виступу.
Диспути й дискусії створюють оптимальні умови для збагачення учнів навчальною інформацією, у запобіганні можливих помилкових тлумачень, вчать аргументувати, доводити, обстоювати власну думку, критично ставитись до чужих і власних суджень, сприяють створенню атмосфери доброзичливості, поваги до думок інших.
2. Метод стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні. Передбачає показ учням суспільної та особистої значущості учіння; висунення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; привчання їх до виконання вимог; заохочення до сумлінного виконання обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби — вказівки на недоліки та зауваження.
32. Сутність власності. Форми власності в Україні. Закон України «Про власність»
Власність - економічна категорія, що є одним із проявів суспільних відносин із приводу привласнення матеріальних благ. Право власності - це сукупність правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають із присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами та державою, які надають названим суб'єктам рівні права та обов'язки з володіння, користування і розпорядження майном.
Право власності розглядають як в об'єктивному, так і в суб'єктивному аспектах.
В об'єктивному аспекті право власності - сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном.
Правовою основою закріплення права власності в Україні є Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. та інші законодавчі й нормативні акти.
Зокрема, Закон України "Про власність" складається з 8 розділів (57 статей): Розділ І. Загальні положення. Розділ II. Право виключної власності народу України. Розділ III. Право індивідуальної власності. Розділ IV. Право колективної власності. Розділ V. Право державної власності. Розділ VI. Право інтелектуальної власності.
Розділ VII. Право власності інших радянських республік, Союзу РСР, інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій. Розділ VIII. Захист права власності.
У суб'єктивному аспекті право власності являє собою сукупність повноважень власника з володіння, користування і розпорядження майном.
Володіння - фактична наявність речі в господарстві власника і його можливість впливати на неї безпосередньо. Володіння може бути законним (наприклад, наявність у особи речі за правом власності) і незаконним (скажімо, володіння майном, добутим злочинними діями, привласнення знахідки). Незаконне володіння поділяється на добросовісне (коли особа не знала і не могла знати про те, Що володіє чужим майном) і недобросовісне (коли особа знала чи повинна була знати про те, що володіння незаконне). Користування - це право вилучати з речей їхні корисні властивості (наприклад, обробляти землю та отримувати врожай, вживати продукти харчування, носити одяг і взуття). Розпорядження - це право визначати юридичну або фактичну долю майна (наприклад, продавати, дарувати, обмінювати, переробляти, заповідати тощо). Сукупність зазначених повноважень у особи дають підстави вважати її власником відповідного майна.
Форми власності: -власність народу України - надра землі, повітряний простір, вод ні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; приватна власність - майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної особи (жилі будинки, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, результати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого й виробничого призначення); колективна власність - це майно, що належить певному колективу і є необхідним для його функціонування (майно колективного підприємства, кооперативу, орендного чи акціонерного підприємства, господарського товариства, господарського об'єднання, професійної спілки, політичної партії чи іншої громадської організації, релігійної організації тощо); державна власність - це майно, необхідне для виконання державою своїх функцій (як-от: єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).