5. Макроекономічна рівновага в моделі ad – as.

М акроекономічна рівновага означає рівність сукупного попиту (АD) і сукупної пропозиції (АS). Сукупний попит (AD)- це величина обсягу продукції, яку готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб’єкти. AD- це заплановані витрати всіх макроекономічних суб’єктів.

Сукупний попит визначається за формулою: АD=МV\P, де АD — сукупнийий попит; М — кількість грошей в обігу; V — швидкість обігу грошей у русі доходів; Р — рівень цін.

Між АD і рівнем цін (РО), за інших рівних умов, існує зворотна (або заперечна) залежність: чим нижчий рівень цін, тим більший обсяг національного продукту зможуть купити споживачі.

Cтруктурні елементи АD: попит на споживчі товари та послуги (С); попит на інвестиційні товари (І); попит на товари та послуги з боку держави (СР); попит на наш експорт з боку іноземців (X). Таким чином. АD=C+I+CP+X. На сукупний попит впливають такі цінові чинникиі: зі зростанням рівня цін збільшується попит на гроші, що призводить до збільшення процентної ставки. Чим вона вища, тим більша частина споживачів прагне заощаджувати гроші та менше купувати. Діє "ефект процентної ставки, який знижує сукупний попит на реальний національний продукт, і крива АD набуває низхідного (з наближенням до осі абсцис) характеру.

Сукупна пропозиція (AS) – це реальний обсяг валового внутрішнього продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку.

Залежність обсягу пропозиції від рівня цін у країні називають кривою сукупної пропозиції. Крива сукупної пропозиції показує обсяг реального валового внутрішнього продукту, який може бути вироблений і запропонований для продажу за певного рівня цін. Показниками сукупної пропозиції є валовий національний продукт (ВНП) та валовий внутрішній продукт (ВВП). (ВНП) (ВВП) — сукупність усіх вироблених у країні товарів та наданих послуг за рік незалежно від розташування національних підприємств.(ВВП) — один з найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання. ВВП — сума валової доданої вартості (ВДВ) галузей плюс чисті податки на продукти (ПДВ) та імпорт (ЧПІ) не зараховані до неї.

Сукупну пропозицію можна зобразити у вигляді формули: АS = ОР, або:

АS = заробітна плата + рента + процент + прибуток. Рентою є будь-які платежі за використання унікальних факторів виробництва. Наприклад, Леонардо да Вінчі намалював ли­ше одну Мону Лізу, і якби хтось міг оплатити тимчасове використання її портрета, то платив би ренту. Прибуток — це різниця між сумою виторгу і сумою витрат фірми. . Коли люди заощаджують, то розраховують на отримання певного доходу. Цим доходом виступає процент­на ставка (ще кажуть: ставка позичкового процента), або дохід на фінансові активи.

На сукупну пропозицію та розміщення кривої АS впливають цінові та нецінові фактори. Наприклад, зі збільшенням рівня цін на ресурси збільшуються витрати виробництва і знижується сукупна пропозиція. Зростання продуктивності праці знижує вартість одиниці продукції і збільшує можливості суспільства щодо отримання великого реального обсягу національного виробництва за даного обсягу, ресурсів і витрат. Зростання продуктивності зумовлює зміщення кривої АS праворуч, а зниження продуктивності змішує АS ліворуч.

Рис 2. Економічна рівновага на основі моделі AD-AS

В ажливою властивістю, ринкової економіки, є постійне тяжіння до рівноваги. Загальна економічна рівновага – це стан, коли рівновага встановлюється на кожному з ринків: товарів та послуг, грошей, цінних паперів, праці. На ринку товарів та послуг визначається рівновага, якщо обсяг ВВП дорівнює запланованим витратам усіх суб’єктів на придбання товарів і послуг, вироблених у країні. На ринку грошей рівновага встановлюється, якщо всі гроші, створені банківською системою, економічні суб’єкти тримають у вигляді готівки чи банківських вкладів. На ринку цінних паперів рівновага забезпечується, якщо пропоновані цінні папери придбані економічними агентами. На ринку праці буде рівновага, якщо кількість вільних робочих місць буде збалансована з робочою силою, тобто всі, хто бажає працювати за певну заробітну плату, матимуть змогу знайти роботу.

Крива АD₁ – початкова крива сукупного попиту; AS₁ – початкова крива сукупної пропозиції; AS_д – довгострокова крива сукупної пропозиції, яка бере початок у точці потенційного валового внутрішнього продукту. т. Т₁ – точка короткострокової рівноваги, як результат перетину AD₁ та AS₁, і одночасно – точка довгострокової рівноваги, як результат перетину кривих AD₁, AS₁ і AS_д. Отже, в точці Т₁ має місце подвійна рівновага (короткострокова й довгострокова). Вона може забезпечуватись лише в умовах повної зайнятості. Якщо припустити, що при незмінній сукупній пропозиції AS₁ сукупний попит зменшиться порівняно з потенційною величиною AD₁, а його величина переміститься вліво в положення АD₂, то короткострокова рівновага буде в точці Т₂, що порушує довгострокову рівновагу (Т₂ – ВВП₂ –PЦ₂). Якщо, навпаки, при незмінному сукупному попиті (АD₁) короткострокова сукупна пропозиція зменшиться відносно потенційної величини (AS₁), а її крива переміститься в положення AS₂, то короткострокова рівновага буде забезпечена в точці Т₃, що порушує довгострокову рівновагу (Т₃ – ВВП₃ – PЦ₃).

Короткострокова рівновага означає: кількість товарів, що покупці бажають купити, дорівнює тій кількості, яку підприємці хочуть виробити. Якщо зменшення сукупного попиту знизить ціну, це примусить підприємців зменшити обсяг виробництва до рівня сукупного попиту ВВП₂. Якщо зменшення сукупної пропозиції підвищить ціну до РЦ₃, то обсяги бажаних закупок знизяться до нового рівня сукупної пропозиції ВВП₃.

Довгострокова рівновага означає, що кількість товарів, яку покупці бажають купити, дорівнює потенційним можливостям економіки. За цих умов будь-яке подальше збільшення сукупного попиту викличе лише зростання цін, а випуск реального ВВП залишиться незмінним. За винятком економічного буму, коли підприємці вдаються до надмірного використання робочої сили, а безробіття є нижчим від його природного рівня.