9. Основнi функцiї фiлософiї

Роль фiлософiї у суспiльному життi виявляється у тих функцiях, якi вона виконує.

Основнi функцiї фiлософiї: свiтоглядна, методологiчна, евристична, гносеологiчна та iн.

Свiтоглядна функцiя полягає в тому, що фiлософiя приймає участь у формуваннi характеру на основi досягнень людської культури. Фiлософiя є серцевиною свiтогляду, його теоретичним фундаментом. Можна сказати, що фiлософiя — це це теоричтино сформульований свiтогляд.

Методологiчна функцiя полягає в застосуваннi основних фiлософських принципiв, законiв i категорiй у процесi пiзнання та практичної дiяльностi людини.

Еврестична (вiд гр. еврiка — знахожу, функцiя полягає в тому, що фiлософiя здатна давати знання, якi випереджають стан розвитку конкретних, спецiальних наук.

Гносеологiчна (пiзнавальна) функцiя фiлософiї полягає у визначеннi того кола проблем, що дослiджуються фiлософiєю у межах її предмету, але на рiвнi найзагальнiших закономiрностей.

10. Дiалектика I метафiзика — двi основнi концепцiї розвитку

Слiдом за основним питанням фiлософiї, важливою свiтоглядною проблемою є питання про стан i структуру свiту. Чи свiт перебуває у станi змiнюваностi та розвитку, чи вiн завжди залишиться однаковим? У залежностi вiд вiдповiдi на це питання у фiлософiї склалися два погляди — дiалектичний i метафiзичний.

Дiалектика — це термiн, який у давньогрецькiй фiлософiї позначали мистецтво полемiки, логiчний метод встановлення iстини шляхом виявлення суперечностей у судженнях супротивника.

У сучасному розумiннi — це фiлософське вчення про унiверсальнi закони розвитку i взаємозв’язку предметiв i явищ природи, суспiльства i людського мислення.

Метафiзика — це такий спосiб мислення i метод пiзнання, який розглядає предмети i явища поза їхнiм внутрiшнiм зв’язком, вiдiрваними одне вiд одного i як такi, що перебувають у застиглому, незмiнному станi.

Метафiзика вiдображає дiйснiсть однобiчно. Вона фiксує тiльки вiдносну сталiсть предметiв та явищ, iгноруючи їх мiнливiсть, розвиток.

Для метафiзики, на противагу дiалектицi, характерне заперечення внутрiшнiх суперечностей в речах i явищах об’єктивного свiту, iгнорування якiсних змiн у процесi розвитку.

Метафiзика є гносеологiчним коренем iдеалiзму i заблудження. При послiдовному застосуваннi метафiзичного методу вiн неминуче призводить до iдеї першопоштовху, до визнання надприроднього начала свiту. протягом XV—XVIII ст. метафiзика була нанiвним методом пiзнання, що зумовлювалось станом природознавства, яке тiльки нагромаджувало факти, розглядало природу, як розчленовану на окремi, непов’язанi мiж собою частини.

11. Iсторичнi етапи в розвитку дiалектики

Дiалектика в своєму розвитку пройшла ряд етапiв. Уже у фiлософiї стародавнього свiту всезагальна змiнюванiсть буття уявлялась як перетворення одного начала в iнше: землi у воду, води у повiтря, повiтря у вогонь i навпаки. Найбiльш яскравий прояв антична дiалектика отримала у Гераклiта, який вважав, що свiт знаходиться у вiчному потоцi. На позицiях стихiйної дiалектики стояв i iнший представник старогрецької фiлософiї — Демокрiт. Вiн вважав, що нiщо не виникає з нiчого i нiщо не зникає безслiдно.

У фiлософiї Нового часу, недивлячись на панування метафiзичних поглядiв у всiх сферах мислення, також висловлювались дiалектичнi iдеї. Так Декарт розвивав думку про неоднорiднiсть простору, про розвиток всесвiту. Спiноза запроваджує дiалектичне розумiння — субстанцiї (природи) як причини самої себе.

У XVIII—XIX ст. класична нiмецька фiлософiя на iдеалiстичнiй основi розробила цiлiсну концепцiю дiалектики як унiверсальної теорiї i методу пiзнання свiту. У вченнi Канта позитивним є його думка про антиномiчнiсть (суперечливiсть) людського знання.

Вершиною класичної iдеалiстичної дiалектики є вчення Гегеля, який вперше подав весь природний, iсторичний та духовний свiт у виглядi процесу, тобто у неперервному русi, змiнi, перетворенню i розвитку. Вiн подiляє дiалектику на буття, сутнiсть i поняття.

У 40—60 р.р. XIX ст. Герцен, Белiнський, Чернишевський викор. дiалектику для пояснення розвитку природи та суспiльства.

На матерiалiстичнiй основi побудована дiалектика у фiлософiї марксизму. Основна вiдмiннiсть матерiалiстичної дiалектики вiд iдеалiстичної полягає в тому, що в нiй об’єктивна дiалектика (тобто дiалектика рече й) визначає дiалектику речей.