54. Філософські та соціально-економічні погляди к.Марска і ф.Енгельса.

Філософія марксизму за своїм характером є матеріалістичною. На відміну від попередніх філософів-матеріалістів, Карл Маркс (1818-1883 pp.) і Фрідріх Енгельс (1820-1895 pp.) були матеріалістами не тільки у поглядах на природу, але й на суспільство, їх заслугою є те, що вони поширили матеріалістичне пояснення природи і на розуміння суспільства. Образно кажучи, К.Маркс і Ф.Енгельс побудували матеріалізм «до верху».

Суть матеріалістичного розуміння історії викладено у їх спільній праці «Німецька ідеологія». Принцип такого розуміння випливає з визнання існування простих та для кожної людини очевидних умов її життя. Такими є матеріальні умови, що створені попередніми поколіннями людей. Отже, складається цілісна концепція суспільства, основою якого є безпосередній процес виробництва суспільного життя та пов'язаних із ним форм людського спілкування, а також породжених економічним базисом політичної надбудови та різних форм суспільної свідомості.

Заслуга К.Маркса і Ф.Енгельса полягає в тому, що вони поєднали матеріалізм із діалектикою, надали матеріалізму діалектичного характеру. Підкреслюючи величезне значення гегелівської діалектики, її революційну сутність, Маркс вважає, що діалектику належить «поставити на ноги», тобто наповнити її матеріалістичним змістом. Основні положення діалектичного методу розкриті Ф.Енгельсом в його праці «Діалектика природи» та «Анти-Дюрінг».

Заслугою К.Маркса і Ф.Енгельса є також те, що вони вперше ввели у філософію категорію практики в її найширшому розумінні, тобто як матеріальну суспільно-історичну діяльність людей. Цим самим було подолано обмеженість, притаманну філософії попередніх матеріалістів (перш за все, Ф.Бекона), які під практикою розуміли діяльність окремої людини. К.Маркс і Ф.Енгельс показали, що діяльність кожного є частиною, елементом сусиільно-практичної діяльності людства. Нова концепція суспільно-історичної практики запропонована К.Марксом у «Тезах про Фейєрбаха».

Концепція практики як основи і головного змісту людського життя стала для Маркса підставою для гострої критики попереднього матеріалізму як метафізичного та споглядального, тобто такого, що розглядає людину поза соціальними умовами її життя. Принцип революційно-перетворювальної практики потребував і адекватного методу пізнання.

Одначе, при всьому позитивному, що внесли К.Маркс та Ф.Енгельс у філософське розуміння суспільних процесів, багато з їх положень не витримали перевірки часом.

Так, основоположники марксизму були переконані, що їм пощастило, нарешті, пізнати закони історії. Це давало їм можливість прогнозувати перемогу соціалістичного ладу і повний крах капіталістичної системи. Як відомо, ті прогнози у переважній своїй більшості не виправдались. Більш як 70-річна історія будівництва соціалізму в колишньому СРСР і кількадесятилітня його розбудова у ряді країн Східної Європи показали, що це був тупиковий шлях у розвитку суспільства. Орієнтація на соціалізм на практиці довела, що суспільного прогресу не може бути забезпечено там, де економіка і все господарство базується на суспільній формі власності, бо це суперечить самій природі людини. З.Фрейд довів на науковій основі, що самою природою в людині закладена орієнтація на приватну власність.

Помилився К.Маркс і в тому, що він вважав, ніби революція є єдиною і основною рушійною силою суспільного прогресу. К.Маркс і Ф.Енгельс були переконані, що соціалізм прийде на зміну капіталізму у найбільш розвинених капіталістичних країнах (Англії, Франції, США). Однак, цього не сталось. Соціалістичні революції, як відомо, перемогли у відсталих країнах, де пролетаріат був слабший, або його і взагалі не було (Росія, Куба, Монголія, Китай та ін.).

К.Маркс і Ф.Енгельс гадали, що внаслідок перемоги соціалістичних відносин маг відмерти держава, як машина класового гноблення. Цього також не сталося. Навпаки, держава В умовах «соціалізму» безмежно розширила свою компетенцію, узурпувавши всі важелі суспільного життя.

К.Маркс і Ф.Енгельс вважали, що соціалістичний лад забезпечить людству незрівняно високий рівень матеріального і духовного процвітання та благоденства. Цього теж не сталося. Соціалістична революція всюди спричинилася до зниження життєвого рівня і зубожіння широких мас населення, до падіння духовної культури, до моральної деградації і т.д. К.Маркс і Ф.Енгельс вважали, що соціалізм буде царством свободи і всебічного розвитку вільної людини. Та цього теж не відбулося. Нечуваного розмаху набули корупція, зловживання службовим становищем, казнокрадство, хабарництво тощо.

К.Маркс і Ф.Енгельс гадали, що в умовах соціалізму за відсутності експлуатації людини людиною зникне з порядку денного національна проблема, а суспільство консолідується в єдину націю з єдиною загальнолюдською мовою. Це не здійснилося. Навпаки, XX століття пройшло під знаком націоналізму і національно-визвольної боротьби, розпаду великих імперій та здобуття народами світу (і великими, і малими) державної незалежності. Є підстави гадати, що цей процес ще далеко не завершився.

Як бачимо, практика будівництва соціалізму як у колишньому СРСР, так і в ряді країн Східної Європи спростували науковий характер соціальних теорій основоположників марксизму. Вони, до речі, самі твердили, що практика є єдиним критерієм істинності теоретичних припущень. К.Маркс у «Тезах про Фейєрбаха» відзначав, що не у сфері теоретичного мислення, а у сфері практики людина може довести істинність або хибність тих чи інших ідей.

Тому тенденція заперечити марксизм повністю як наукову концепцію навряд чи заслуговує схвалення. Завдання полягає в тому, щоб звільнити марксизм від таких надмірностей, які внесені до Марксової теорії фанатичними її послідовниками, які кінець-кінцем призвели до спростування раціональної суті цього вчення, перетворивши його на власну протилежність. Непорозуміння почались не тоді, коли основоположники марксизму виробили свою концепцію, а тоді, коли марксизм було догматизовано, абсолютизовано, на свій манер трактовано, а головне, коли ним почали виправдовувати антигуманну практику по «революційному перетворенню світу». Нещастя полягало в тому, що марксизм, згідно переконанням його ортодоксальних послідовників, було проголошено універсальною теорією, що перекривала собою всі інші наукові дисципліни, як природничі, так і соціальні. Поняття марксизму роздвоїлось, з'явились ніби два марксизми: з одного боку, як наукова теорія, що пропонувала розв'язання конкретних соціологічних проблем, і, з другого, як релігійне вчення сектантського кшталту, що вороже будь-якій науковості і яке базувалось на концепції насильства у сфері духовного життя і суворого дотримання культового ритуалу.