26. Заперечення запе­речен­ня. Циклiчнiсть I по­ступовiсть у розвитку

Закон заперечення заперечення вперше описано Гегелем. У формулi “заперечення заперечення” Гегель бачив абстрактне вираження поступального рух абсолютної iдеї як творця усього iснуючого. процес руху iдеї, за Гегелем, полягає в тому, що вона, саморозвиваючись, спочатку формується у тезу, потiм у антитезу i, накiнець у синтез. Теза означає базове положення; антитеза, зберiгаючи позитивнi моменти тези, виражає її заперечення, змiну iншим, вищим положенням. Синтез є запереченням антитези, тобто заперечення Гегель схематизував увiпхнувши його у трiаду: теза, антитеза, синтез.

З погляду сучасної наукової фiлософiї, закон заперечення заперечення вказує на тенденцiю розвитку. розвиток має спiралеподiбний характер i йде вiд нижчого до вищого, вiд простого до складного.

Поняття “заперечення заперечення” вiдображає об’єктивну логiку переходу вiд одного явища в iнше — у своє протилежне. Категорiя “заперечення заперечення” вказує, по-перше, на неперервнiсть процесу розвитку; по-друге, на повторюванiсть у розвитку.

Суттєвий момент заперечення заперечення полягає в тому, що другим запереченням нiби попвнюється на новому, вищому ступенi якiсть, яка була пiддана запереченню у вихiдному пунктi: це засвiдчує, що у процесi розвитку має мiсце певна поступнiсть та спрямованiсть. Наступнiсть проявляється у закономiрному переходi явищ вiд стадiї до стадiї, вiд одного стану до iншогона основi внутрiшнiх зв’язкiв та вiдношень.

Поняття повторюваностi розкриває змiст переходу вiд старого до нового, взаємозв’язок заперечуваного з тим, що заперечує. Оскiльки у процесi розвитку нове завжди народжується в надрах старого, то саме в процесi самозаперечення, заперечення та утвердження вiдбув. утримання усього цiнного, що було у старому.

27. Методологiчне I свiто­глядне значення законiв I категорiй дiалектики

Закони дiалектики — загальнi форми суттєвого зв’язку в процесi розвитку, якi виконують важливу методологiчну ф-цiю в побулдовi теорiї. Вони, власне, формують предмет теорiї як спосiб зв’язку мiж категорiями, що є фундаментальними поняттями, якi вiдображають рiзноманiтнi аспекти процесу розвитку.

До законiв дiалектики належать: закон єдностi i боротьби протилежностей, закон взаємного перехiду кiлькiсних i якiсних змiн, закон заперечення заперечення. Всi цi закони мають методологiчне i свiтоглядне значення.

Закон єдностi i боротьби протилежностей має методологiчне, свiтогляднеi практичне значення. Цей закон виступає як закон пiзнання. У цьому аспектi вiн є метолдологiчною основою законiв формальної логiки.

Закон переходу кiлькiсних змiн у якiснi i навпаки має ствiтоглядне i методологiчне значення. Вiн є законом не тiльки розвитку об’єктивної реальностi, але й законом пiзнання механiзму розвитку. Вiн дозволяє дати оцiнку метафiзичного тлумачення розвитку.

Закон заперечення заперечення також має методологiчне i свiтглядне значення. Цей закон вказує на неминучiсть змiни старого, новим, на утримання у новому позитивних сторiн старого, на утвердження нових якостей та на прогресивний характер розвитку.

Методологiя — вчення про методи пiзнання. Метод — це система регулятивних принципiв практичної або пiзнавальної, теоретичної дiяльностi.

Категорiї — унiверсальнi форми мислення i свiдомостi, якi вiдображають загальнi властивостi i вiдношення об’єктивної дiйсностi, закономiрностi розвитку всiх матерiальних, духовних i природних явищ.