28. Проблема пiзнання в iсторiї фiлософiї

Протягом усiєї iсторiї фiлософiї навколо питання про пiзнавальнiсть свiту точилася боротьба мiж матерiалiзмом i iдеалiзмом. Бiльшiсть фiлософських шкiл та напрямiв позитивно розв’язують питання про пiзнаванiсть свiту, доводять, що людина може правильно, достовiрно пiзнаватти свiт таким, яким вiн є.

Але є й такий напрямок у фiлософiї, який вважає за неможливе пiзнати матерiальний свiт. Вiн дiстав назву агностицизму. Цей термiн був введений у науку англiйським природодослiдником Гекслi у 1869 роцi, але сама тенеденцiя обмеження можливостей пiзнання сягає ще часiв давньогрецької фiлософiї. До фiлософiв, якi вважають за можливе пiзнати об’єктивний свiт, вiдносяться матерiалiсти та об’єктивнi iдеалiсти типу Гегеля.

Матерiалiзм вiдстоює принцип пiзнаваностi i розглядає пiзнання як вiдображення свiту в свiдомостi людини. Свої твердження матерiалiзм виводить iз даних науки i суспiльно iсторичної практики. Той факт, що людина може цiлеспрямовано дiяти у навколишньому свiтi, спираючись на свої знання, свiдчить про достовiрнiсть цих знань, а отже i про можливiсть правильного пiзнання.

Проте i погляди матерiалiслiв стосовно пiзнаванностi свiту не є однозначними. Матерiалiсти-метафiзики, хоч i визнавали за можливе пiзнавати навколишнiсть. Вони вiдiрвали теорiю вiд практики, пiзнання резглядалось ними як пасивне, дзеркальне вiдображення свiту в головi людини.

Iдеалiсти так чи iнакше применшують пiзнавальну здатнiсть людини, проголошуючи об’єктом пiзнання не матерiальний свiт, а прихований за ними надприродний. Суб’єктивний iдеалiзм об’єктом пiзнання визнає вiдчуття або людське мислення. Вiн заперечує можливiсть пiзнання того, що перебуває поза олюдською свiдомiстю.

Представником агностицизму є нiмецький фiлософ I.Кант.

29. Суб’єкт I об’єкт пiзнання

Пiзнавальне вiдношення людини до свiту вiдображається в категорiях суб’єкта i об’єкта. Пiд суб’єктом слiд розумiти людину, яка пiзнає свiт. Та суб’єктом пiзнання може виступити не тiльки окрема людина, але й суспiльство, клас, певна соцiальна група.

Пiд об’єктом пiзнання слiд розумiти ту частину свiту, яка увiйшла у поле зору людини в процесi практично-матерiальної дiяльностi.

Суб’єкт пiзнання є, перш за все, суб’єктом матераiльно -практичної дiяльностi. Тому вихiдним у визначеннi категорiї суб’єкта i об’єкта є трудова, виробнича дiяльнiсть, як основа iснування розвитку людини та її свiдомостi. Саме у процесi становлення трудової дiяльностi формувався суб’єкт, складалась людська здатнiсть активно i цiлеспрямовано перетворювати довколишнiй свiт i на цiй основi усвiдомлювати саму себе, свою дiяльнiсть. Поняття суб’єкта виражає соцiальну, а не бiологiчну сутнiсть людини.

Не можна вiдокремити суспiльство вiд iндивiда, а iндивiда вiд суспiльства. Окремий людський iндивiд, взятий поза суспiльством, не є, власне кажучи людиною, вiн може бути суб’єктом тiльки як член суспiльства, що включений у систему суспiльних вiдносин.

Суспiльство виступає як суб’єкт, перш за все, у вiдношеннi до природи. Природа є базовим об’єктом практики i пiзнання. Точнiше, об’єктом стають тiльки тi явища природи, якi та чи iнакше попадають в сферу людської дiяльностi, становлять собою речi, якi перетворенi матерiально або iдеально. Таким чином, у ролi об’єкта пiзнання виступає “олюднена природа”.

Взаємодiя об’єкта i суб’єкта становить специфiчне вiдношення, вiдмiнне вiд iнших матерiальних утворень. Визначальним у цiй взаємодiїє об’єкт, бо вiн зумовлює можливiсть власної змiни. Але реалiзацiя можливостей його власної змiни здiйснюється завдяки активно перетворюючiй дiяльностi суб’єкта у ходi цiєї дiяльностi. Суб’єкт може дiяти цiлеспрямовано, перетворюючи об’єкт.