52. Філософія л.Феєрбаха.

Видатним німецьким філософом-матеріалістом XIX ст. був Людвіг Фейєрбах (1804-1872 рр.). Народився поблизу Нюрнберга у сім’ї юриста. Протягом року вчився на теологічному факультеті Гейдельбергського університету. Незадоволений догматичною ортодоксією, переїхав у Берлін, де слухає в університеті лекції Гегеля. Серед основних творів Фейєрбаха слід назвати такі як: “До критики філософії Гегеля”, “Сутність християнства”, “Основні положення філософії майбутнього”.

Погляди Фейєрбаха змінювались в напрямку від прихильника і послідовника Гегеля до матеріалізму і атеїзму. Відстоювання матералізму є головним змістом і суттю філософії Фейєрбаха. У центрі вчення Фейєрбаха є людина як єдиний, універсальний і вищий предмет філософії. Людина є матеріальний об’єкт і одночасно вона - суб’єкт, котрий мислить. Питаня про відношення мислення до буття є питанням про сутність людини, бо мислить тільки людина. Отже філософія, яка розв’язує це питання, повинна бути антропологією, тобто вченням про людину. Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха спирається на розуміння людини як психофізіологічної істоти. Людина, за Фейєрбахом, є продуктом природи, біологічною істотою. Він не розуміє соціальної, суспільної природи людини.

Ідеалістичну філософію Фейєрбах роглядає як раціоналізовану теологію. Філософ, що міркує про абсолютний розум, насправді у витонченій формі викладає релігійні уявлення про бога. Фейербах заперечує ідеалістичні засади філософії Гегеля. Але, відкидаючи гегелівський ідеалізм, Фейєрбах відкидає і його діалектику. Він продовжує залишатись на позиціях метафізичного матеріалізму. Хоча у його філософії зустрічаються і окремі елементи діалектики. Так, Фейєрбах визнає нерозривну єдність матерії і руху. Він вважає, що земля не завжди була такою, якою вона є тепер, що живе виникло із неживого.

Важливою справою свого життя Фейєрбах вважав критику релігії. Релігію він розглядає з точки зору її життєвого змісту. Якщо попередні матеріалісти розглядали релігію як сукупність фантастичних уявлень, які позбавлені реального змісту, то Фейєрбах зводить надприродне до природного, фантастичне до реального, надчуттєве до чуттєвого.

Існування релігії має своєю передумовою здатність людини до абстрактного мислення, хоча зміст релігії, каже Фейєрбах це людське серце. На відміну від тверезого, холодного розсудку, воно прагне вірити, любити. Людина вірить у богів не тільки тому, що у неї є фантазія і чуття, але і тому, що у неї є прагнення бути щасливою.

Фейєрбах вважає, що релігія притаманна людині одвічно. Релігійне почуття нездоланне. Тому він пропагував необхідність нової релігії, що виявляється у любові людини, любові “Я” до “Ти”. Це - земна, людська релігія, вихідними принципами якої є: “Людина людині - бог”, “Бог є любов; любов є бог”. Любов є засобом реалізації гармонійного співжиття. “Людина, котра любить, не може бути щасливою одна, її щастя нерозривно зв’язане із щастям того, кого люблять”, - писав Фейєрбах. Любов є вирішальною силою суспільного і зокрема морального прогресу. Прагнення до власного щастя переростає межі егоїзму, воно не може бути досягнуто поза людським єднанням. Етичне вчення Фейєрбаха мало прогресивне, гуманістичне значення. Проте його етика характеризується абстрактністю, метафізичністю та позаісторичністю.

Матеріалістична філософія Фейєрбаха містить у собі цілий ряд глибоких та цікавих здогадок і положень. Вона мала вплив на формування філософії марксизму.