66. Філософські та суспільно-політичні погляди Шевченка, Куліша. Костомарова.

Визначну роль у суспільно-політичному житті України відіграло Кирило-Мефодіївське товариство - таємна антикріпосницька організація, яка була створена в Києві у січні 1846 року. Його засновником були М.Костомаров, В.Білозерський та П.Куліш. У квітні до нього вступив і Т.Шевченко. Члени товариства різнилися своїми поглядами, але одностайними були щодо необхідності ліквідації кріпосництва, національного визволення українського народу. В програмних документах, якими були «Статут і правила товариства», а також «Книга буття українського народу», розвивались ідеї щодо самобутності українців, необхідності встановлення справедливого суспільного ладу, де всі люди будуть рівними, а земля перейде у власність народу.

Царський уряд у 1847 р. жорстоко розправився із товариством. Головні його діячі були засуджені до ув'язнення у Петропавловській фортеці, а потім підправлені на службу у великоруські губернії з одночасним перебуванням під найсуворішим наглядом поліції. Т.Г.Шевченко був підданий більш як на десять років у солдатчину із «височайшою» забороною «писати й малювати».

Тарас Григорович Шевченко (1814-1861 pp.) - видатний український поет, творчість якого має величезне значення для становлення і розвитку духовності українського народу. Щоправда, в роки радянської влади формувалась думка про Шевченка як про революціонера-демократа, ідеолога селянської революції, інтернаціоналіста, матеріаліста, войовничого атеїста. Виключення складають дослідження творчості поета-мислителя за кордоном Д.Чижевським, В.Лепким, Д.Донцовим та іншими українськими вченими, в яких Шевченка показано не тільки як викривача й борця проти соціальної несправедливості, але і як палкого прихильника національного визволення українського народу. Будучи прихильником дружби українського народу з іншими народами, Шевченко відстоював принцип рівності в цій дружбі, поваги один до одного з боку кожного народу. Поет не бажає зла жодному народові. В «Молитві» він просить Бога, щоб той послав «усім нам вкупі на землі єдиномислія, братолюбія, любові між людьми». Характеризуючи світогляд Шевченка, належить визнати, що центральне місце у ньому відводиться проблемі людини. Природа, історія, культура, релігія, всі події підпорядковані різним героям його творів. Такий антропоцентричний підхід поета-мислителя говорить про те, що він в людині цінує насамперед вічні, загальнолюдські якості і немає значення, якої нації є людина, якої віри чи соціального стану. Всім він бажає щастя, волі і добра.

Своєрідними є погляди М.Костомарова (1817-1885 pp.) на суспільство, на історію. У своїй історіософії М.Костомаров виходив із ідеї про те, що «основним початком суспільного і політичного життя, вивченням яких займається історія, є народ». Тому мета історичних досліджень полягає у вивченні народного життя у всіх його рочгіїлужі-иііях. Що ж стосується держави, то вона, на його думку, с «більш шіішдкоиим наслідком завоювань, а ніж необхідним наслідком географічних та етнографічних особливостей народного життя».

Активним учасником Кирило-Мефодіївського товариства був Пантелеймон Куліш (1819-1897 pp.). Розглядаючи його творчість, слід зазначити, що більшість дослідників зазначають суперечливість і непослідовність його поглядів. Непослідовною є, наприклад, його позиція щодо самовизначеності України, її державності. Відводячи особливу роль у ставленні української державності національній культурі, просвіті, Куліш не зважає на політичне самовизначення України. Для нього - важливе етнографічне самовизначення, оскільки, на його думку, український народ «складає націю в розумінні етнографічному, а ніяк не в політичному».

Однак, у Куліша є провідна ідея, яка складає внутрішню єдність. Це - ідея України. Всь світ для Куліша розділився на дві протилежні сторони, на дві групи: на ту, що за Україну, і ту, що проти неї. Це призвело його до принципу «подвійности людини, двох природ, двоякого єства - душі». Так виникає у нього ідея «внутрішньої» людини і «зовнішнього» в ній. Головну свою увагу він спрямовує на «внутрішню людину», в якій самим істотним є глибина душевна, яку Куліш називає «серцем». «Серце», на його думку, є «глибоке», «таємне», «невідоме нікому». Він порівнює серце із «глибоким колодязем», з якого «води не дістати», так і серця нікому не збагнути. Через «серце», на думку Куліша, людина спілкується із Богом, та й воно саме є божественним, є найкращим даром Бога, найпевнішою, найпростішою дорогою до небес. Тому важливо очистити серце від всякої скверни, зробити його храмом Божим.