- •1. Особливостi мiфологiчного свiтосприйняття. Функцiї мiфа.
- •2. Суспiльно-iсторична природа I соцiальнi функцiї релiгiї. Релiгiйний свiтогляд.
- •3. Фiлософiя, як особлива форма суспiльної свiдомостi
- •4. Предмет фiлософiї
- •5.Розвиток поглядів на матеріальність світу в історії філософії
- •6.Категорія буття. Основні форми буття.
- •7.Сучасна наука про системну організацією і основні рівні матерії.
- •8.Філософія про різноманіт-ність і єдність світу.
- •9. Основнi функцiї фiлософiї
- •10. Дiалектика I метафiзика — двi основнi концепцiї розвитку
- •11. Iсторичнi етапи в розвитку дiалектики
- •12. Основнi принципи дiалектики
- •13. Спiввiдношення фiлософських категорiй I понять спецiальних наук.
- •14. Одиничне, особливе I загальне
- •15. Причина I наслiдок
- •16. Необхiднiсть I випадковiсть
- •17. Свобода I необхiднiсть
- •18. Змiст I форма
- •19. Сутнiсть I явище
- •20. Можливiсть I дiйснiсть
- •21. Частина I цiле
- •22. Структура, система, елемент
- •23. Гносеологiчна природа закону
- •24. Дiалектика якiсних I кiлькiсних змiн
- •25. Єднiсть I боротьба протилежностей. Категорiї тотожностi, суперечностi. Види суперечностей
- •26. Заперечення заперечення. Циклiчнiсть I поступовiсть у розвитку
- •27. Методологiчне I свiтоглядне значення законiв I категорiй дiалектики
- •28. Проблема пiзнання в iсторiї фiлософiї
- •29. Суб’єкт I об’єкт пiзнання
- •30. Дiалектичний характер пiзнання
- •31. Проблема iстини в фiлософiї I нацiї
- •32. Практика — осн. Джерело I рушiйна сила пiзнання
- •33. Види практичної дiяльностi
- •34. Основнi функцiї практики
- •35. Наука як специфiчна форма розвитку пiзнання.
- •36. Емпiричний I теоретичний рiвнi наукового пiзнання
- •38. Наука I мораль. Етичнi норми I цiнностi науки
- •37. Наукова картина свiту
- •39. Роль науки у розв’язаннi глобальних проблем сучасностi.
- •40.Суспільно-економічні та духовні передумо-ви винекнення філософії в країнах старо-давнього сходу.
- •41.Китайська філософія та її основні напрямки: даосизм і конфуціанцтво.
- •42.Філософія стародавньої індії.
- •43.Антична філософія.
- •44.Фiлософiя середньовiччя. Номіналізм і реалізм в середньовіччі.
- •45.Філософія відродження
- •46.Філософія середньовічного сходу.
- •47.Філософія нового часу.Проблема методу пізнання в філософії нового часу.
- •48.Роль гоббса , спінози, локка в розробці матеріалістичної філософії. Раціоналізм і сенсуалізм.
- •49.Лейбніц – видатний представник ідеалізму. Фр. Матеріалізм 18 ст.
- •50.Філософія і. Канта.
- •51. Метод і система філософії гегеля.
- •52. Філософія л.Феєрбаха.
- •53. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення філософії марксизму.
- •54. Філософські та соціально-економічні погляди к.Марска і ф.Енгельса.
- •55. Західноєвропейська філософія кінця хіх-хх століть.
- •56. Позитивізм та його різновиди.
- •58. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
- •65. Філософія в Києво-Могилянській академії
- •66. Філософські та суспільно-політичні погляди Шевченка, Куліша. Костомарова.
- •67. Філософські та соціальні погляди громадців: Потебня, Драгоманов.
- •69.Релігійно-філософські погляди Сковороди, козельського
- •70. Філософське осмислення світу в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський
- •71. Суспільно-політична та філософська думка в Україні кінця хіх-поч. Хх ст..
- •72. Філософія в Україні в 2-х – 80-х роках.
- •73. Філософські і суспільно-політичні погляди видатних представників Закарпатського краю.
- •76. Матеріалізм ломоносова
- •78. Філософські та соціально-політичні погляди народників: Бакунін, Ткачов.
- •79. Релігійна та ідеалістична філософія в Росії в другій половині хіх - поч. Хх ст.
- •80. Життя і діяльність Леніна. Його суспільно-політичні і філософські погляди. Історична доля марксизму-ленінізму.
- •82. Структура свідомості.
- •99 Різні концепції шляху виходу в екологічної кризи
- •115.Історичні форми спільності людей
- •120 Ментальність. Особливості ментальності українського народу.
41.Китайська філософія та її основні напрямки: даосизм і конфуціанцтво.
Китайська концепція царської влади створила підставу для подальшого розвитку філософії людини і природи. Правити імперією вимагалось у відповідності із рухом всесвіту. Про це говорив Дун Чжун-шу (II ст. до н.е.).
Філософія династії Хань розглядала оточуюче середовище як таке, що складається з п’яти частин, рух яких здійснюється в результаті взаємодії протилежностей. Такими частинами є: п’ять элементів св.іту (дерево, вогонь, земля, метал, вода), п’ять органів чуття (очі, ніс, язик, рот, вуха), п’ять внутрішніх органів (селезінка, легені, серце, печінка, нирки), п’ять пристрастей (радість, гнів, бажання, скорбота, страх), п’ять музичних нот (до, ре, мі, соль, сі) і п’ять основних чисел (3, 5, 7, 8, 9). Двома протилежностями були: “ян”, що уособлює все чоловічого роду, та “інь”, що відповідає жіночому початку.
У китайців є традиція, згідно якої вони всі нові знання приписують своєму вчителеві, а тому має місце лише центральна доктрина вченя, а не окремі погляди тих чи інших мислителів. Якщо в Китаї виникало якесь вчення, то воно носило назву того, з чиїм іменем було пов’язане. Це були цілі школи за ім’ям їх виконавців. Спільним для всіх цих шкіл була наскрізна для кожної з них ідея такого змісту: “Досконалою є середина”. Ця ідея сформувалася у відповідності із світобаченням китайцем природи і людини як єдиного цілого.
Найбільш відомими давньокитайськими філософськими школами є даосизм і конфуціанство.
Даосизм. Якщо говорити філософською мовою, то “дао” - це всеохоплююче світоглядне поняття. Засновником цього вчення вва-жають Лао-цзи (VI - V ст. до н.е.), а його продовжувачем Чжуан-цзи (біля 368-286 р. до н.е.). Головні ідеї цього вчення викладені у книзі - “Даодецзін”. В чому ж полягає суть цього вчення?
Дао - це нетілесний, нескінченний, вічний, незмінний, безформний, недоступний для сприйняття органами чуттів початок. Цей початок є дійсною основою всіх речей і явищ природи і тотожний небуттю. Разом з цим він є і всеохоплюючим законом світу.
Другим моментом є характеристика “дао” як вічного процесу перетворення. Цей момент можна назвати діалектикою “дао”.
Третім моментом характеристики “дао” є його перехід на рівні речей, який супроводжується поняттям “де”. В цьому переході діють протилежні “інь” та “ян”.
Філософія даосизму - це, перш за все, прямування по шляху, вказаному природою. Для цього потрібно лише дотримуватися недіяння, розслабитися, щоб бути в гармонії з незмінним джерелом всього сущого - “дао”.
Головним ідеалістичним напрямом у Стародавньму Китаї було конфуціанство, створене видатним мислителем Конфуцієм (551-479 рр. до н.е.).
Основний зміст конфуціанства викладено у книзі “Лунь Юй”, написаній учнями Конфуція. Iдеалістична концепція конфуціанства має виразний етично-гуманістичний характер (недаремно фундаментальним поняттям цього вчення є “жень” - гуманність). “Жень” визначає відносини між людьми, пропагує повагу і любов до старших за віком або соціальним становищем. Згідно з принципом “жень” правителі держав мусять бути людьми мудрими, давати підданим приклад особистої високоморальної поведінки, піклуватися про підданих як батько.
Домінуючим фактором виховання, на думку Конфуція, є приклад і вимога чітко дотримуватися церемоніалу, оскільки церемонія - це зовнішній бік прояву шанування, синівної любові, відданості обов’язку, тобто того, що становить життя.
Пізнання людиною зовнішнього світу (чжи) є не що інше, як засвоєння добродійних чинників. Це слідування за мудрецями.
Вчення Конфуція продовжував Мен-цзи (372-289 рр.), який твердив, що люди за своєю природою поділяються на людей розумової і фізичної праці. Перші покликані управляти другими. Моральні якості людей, за Мен-цзи, спричиняються Небом і за природою є добром, їх лише необхідно вдосконалювати.
В цілому слід відзначити, що даосизм і конфуціанство були найпоширенішими в Китаї протягом усієї історії з давніх часів їх виникнення. Відомий китайський вислів стверджує: “Якщо конфуціанство - це верхній одяг китайця, то даосизм є його душею”.