78. Філософські та соціально-політичні погляди народників: Бакунін, Ткачов.

Важливим суспільно-політичним рухом Росії останньої третини XIX початку XX ст. є народництво. Воно пройшло своє становлення під окремих гуртків до великих об'єднань революційних різночиннії» («Народна воля»). Відомими представниками народництва були: М.Михайловський, П.Лавров, П.Ткачов та М.Бакунін.

Михайловський Микола Костянтинович (1842-1904 pp.), будучи переважно легальним публіцистом-критиком, підтримував контакти із революційно налаштованими народниками, а з кінця 20-х років - з народовольцями, приймаючи участь у їх друкованому органі «Народна воля», а під кінець свого життя - з есерами. Як прихильник етико-соціологічної школи, виразник так званого суб'єктивного методу в соціології, він виступив проти «органічної теорії» Спенсера й соціал-дарвінізму, а також проти пасивно-споглядальних методів у філософії, що давало йому привід для критики «фаталізму» і «крайнього детермінізму» у марксистській філософії. Не заперечуючи об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, визнаючи певним чином правомірність історичного матеріалізму, який трактувався ним як матеріалізм «економічний», Михайловський разом з тим не відкидав й активної ролі особи в історії, здатності особи протиставити себе стихійним силам історичного процесу і вільного її вибору в суспільно-історичній діяльності. Взаємовідношення особи й суспільства Михайловський уявляв як її боротьбу за свою індивідуальність, вважаючи допустимим відмову від вдосконалення суспільства, якщо воно перешкоджає розвитку особистості.

Цікавою видається і соціологічна концепція Петра Лавровича Лаврова (1823-1900 pp.) - філософа і публіциста, який був одним із ідеологів народництва. П.Лавров вважав (про це свідчать його «Історичні листи», 1870 p.), що справжніми історичними діячами є «розвинуті, критично мислячі особистості, прогресивні і завжди революційно налаштовані, які є представниками освіченої частини суспільства». Вони визначають критерії прогресу, мету й ідеали суспільного розвитку. Такий підхід приводить до визначення вирішальної ролі суб'єктивного фактора в історії. В соціології Лаврова діє саме суб'єктивний метод: суспільні перетворення є своєрідними, вони неповторні, є результатом зусиль особистостей. Об'єктивні наукові методи тут неприйнятні. Лавров, мріючи про соціалістичні перетворення в Росії, покладав, як й інші вожді народництва, великі надії на селянську общину, «на проникнення принципів колективної власності і колективної праці у робітничі маси», вірив у поступове залучення народу до активного суспільного й політичного життя, в народну ініціативу.

Відомим ідеологом народництва був і Петро Микитич Ткачов (1844-1885 pp.). Він був широко обізнаним із марксизмом. У 1865 р. вперше легальне) друкує російською мовою «Передмову до «Критики політичної економії» К.Маркса. Перебуваючи за кордоном, М.Ткачов публікує в російській легальній пресі цілу низку статей з філософії, історії, права, економіки і педагогіки. Його, як політичного мислителя, цікавили, перш за все, проблеми досягнення шляхом революції розумного і справедливого соціального ладу.

Та чи не найрадикальніше мислячим із народників був Михайло Олександрович Бакунін (1814-1876 pp.). У 1840 р. виїхав за кордон, щоб краще вивчити філософію Регеля. Там він приєднався до лівих гегельянців, які погляди свого вчителя намагались трактувати в радикальному дусі. У передреволюційній атмосфері Західної Європи 40-х років він стає революційним демократом. Свої погляди викладає в пресі. М.Бакунін особливо негативно ставився до ідеї К.Маркса про «диктатуру пролетаріату». Сам цей термін вважав він якимось підозрілим. «Якщо весь пролетаріат буде пануючим, то над ким він буде панувати? - запитував М.Бакунін. У ролі ізгоя пролетарської диктатури, на його думку, повинно стати селянство, яке не користується прихильністю марксистів». Тому він вважав «нахабними, несправедливими і згубними» прагнення пролетарів нав'язати свій політичний ідеал селянам, які не бажають його прийняти. Вінцем філософії Бакунін визнає соціологію. Базовим принципом розуміння людського розвитку в нього виступає антропологічна й економічна точка зору. Основними законами суспільства Бакунін вважав закон соціальної солідарності й закон свободи. Якщо бунт людини проти законів природи не можливий, то її бунт як соціальної істоти можливий проти двох основних інститутів суспільства - церкви й держави.