56. Позитивізм та його різновиди.

Огюст Конт (1798-1857 pp.) - французький вчений, один із основоположників філософії позитивізму та теоретичної соціології. Услід за Сен-Сімоном О.Конт розвинув ідею так званих трьох стадій інтелектуальної еволюції людства, які визначають кінець-кінцем весь його розвиток. На першій (теологічній) стадії всі явища пояснюються на грунті релігійних уявлень. Друга (метафізична) стадія змінює надприродні факти у поясненні природи сутностями, причинами. Завдання цієї стадії критичне, руйнівне. Вона готує останню стадію - позитивну, або наукову, на якій виникає вчення про суспільство - соціологія, що сприяє його раціональній організації.

Соціологія О.Конта поділяється на соціальну статику, що має справу із сталими (природними) умовами існування будь-якого суспільного ладу, і соціальну динаміку, що вивчає природні закони суспільного розвитку.

Основним твором О.Конта є «Курс позитивної філософії». Вона просякнута духом релігійності та містицизму. В ролі «соціальної фізики» соціологія повинна, на думку О.Конта, обгрунтувати наукову політику, примирюючи між собою принципи «порядку» й «прогресу». Цим самим соціологія виступає як «позитивна мораль», яка стосується не індивіда, а людства в цілому. О.Конт проголосив створення «нової релігії» людства, детально змальовуючи її культ і катехизис.

Принципове значення для розвитку суспільно-політичної думки мали вчення мислителів другої половини XIX ст. - французького вченого Алексіса де Токвіля (1806-1859 pp.) і англійського теоретика Дж.Стюарта Мілля (1806-1873 pp.). У книзі «Демократія в Америці» та інших працях Токвіль висловив такі ідеї суспільно-політичного характеру: вірогідності конфлікту між політичною рівністю і політичною свободою в демократичному суспільстві як наслідку демократичного індивідуалізму й розпорошеності; взаємозв'язку процесів централізації й децентралізації, соціальної залежності й свободи; відчуження та участі населення в політичному житті; можливості подолання деспотизму через свідоме культивування мистецтва добровільної політики й соціальної кооперації; створення вільних інститутів місцевого самоврядування й добровільних політичних і громадських асоціацій.

Подібно до Токвіля, Мілль присвятив свою наукову діяльність пошукам способів подолання тиранії меншості. Вирішення цієї проблеми він убачав у створенні системи традиційного представництва, котра урівнювала б широку участь населення в політичному житті з благодійним впливом інтелектуальної та ідеальної еліти. Окрім того, Мілль обстоював захист законом індивідуальної свободи, пропагував активну захисну роль держави щодо суспільства.

57. НЕОТОМІЗМ. СОЦІАЛЬНА КОНЦЕПЦІЯ НЕОТОМІЗМУ. Релігія яка за тривалий період свого існування накопичила багато різноманітних способів осмислення природніх і соціальних явищ, безумовно є одним із фундаментальних джерел цінностей і орієнтирів для людини. Способи релігійного осмислення дійсності мають свою специфіку, найпоширеніші серед них є “ілюзія позатілесності” та “містичне прозріння”.

У теоретичному плані пояснити релігійні ідеї, принципи має теологія як система обгрунтування та захисту вчень про бога, його якості, ознаки та властивості, а також комплекс доведень істинності догматики, релігійної моралі. Відмінність філософії від теології, на думку релігійних філософів, полягає в тому, що філософія невзмозі осягнути істини одкровення, недосяжні для людського розуму. З огляду на це основне своє завдання всі релігійно-філософські течії вбачають у доведенні необхідності, корисності, загальної значущості релігії для людини. Головне питання релігійної філософії – це питання про ставлення Бога до створення ним світу та до людини і ставлення людини до Бога.

Релігійна філософія дає своє вирішення онтологічних, гносеологічних, космологічних, соціальних та ін. проблем. В основі релігійно- філософської онтології лежить вчення про Бога та доведення раціональності чи ірраціональності його буття. Для релігійно-філософської гносеології характерне роздвоєння обєктів на природні та надприродні. Основою пізнання вважають одкровення. зафіксоване в системі догматів. Завдання філософії і науки – допомогти людині наблизитися до одкровення для укріплення віри.

Релігійна філософія представлена різними течіями, які мають спільні риси та ознаки, Проте різні церкви кладуть в основу своїх вчень різні філософські ідеї. Так католицька філософія – це сукупність існуючих у католицизмі філософських течій, таких як неотомізм, тейярдизм, неавгустианізм, “теологія звільнення” та ін.

Неотомізм (Маритен, Жильсон, Мансер, ін) – це відновлене і приспособлене до сучасних умов вчення Ф.Аквінського. одна із головних задач – в ідеалістичній інтерпртації відкриттів і теорій сучасної людини. Вчення неотомістів: 1) формально проголошує права розуму і науки; 2) признаючи існування оточуючого світу незалежно від людини, він здається зовсім близьким поглядам людей, не тронутих ідеалістичною філософією; 3) проголошують своєю задачею створення філософії як світогляду, який дає цілісну картину всієї дійсності.

Неотомісти стверджують, що Бог не тільки створив світ із нічого, а й постійно присутній в ньому. На такому положенні побудована вся “метафізика” неотомістів, їх вчення про буття і про пізнання.

Неотомізм, як і релігійна філософія в цілому, дедалі ширше залучає до своєї доктрини проблеми суспільства, людини, науки. це одна із специфічних рис оновлення релігійної думки.