65. Філософія в Києво-Могилянській академії

В другій половині XV-ro і особливо з XVI ст. осередками освіти і культури в Україні були так звані братства - своєрідні організації, що об'єднували передових представників купецтва, ремісників, міщан і дрібної шляхти, а також духовенства. При цих братствах виникали школи, в яких навчались діти братчиків.

У XVII ст. важливого значення набули братські школи при Києво-Печерській лаврі і Богоявленському монастирі. Ці дві братські школи у 1632 році були злиті воєдино і на їх основі створено Київську братську колегію. Оскільки активну роль у створенні названої колегії відігравав київський митрополит І Істро Могила, то вона стала називатись Києво-Могилянським колегіумом. У 1701 році колегія одержала статус академії і з цьот часу почала начинались Києво-Могилянською академією.

Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом в Україні і Росії. Вона стала провідним центром культури й освіти, ідейним штабом боротьби проти спроб полонізації та окатоличення українського населення. Академія готовила кадри державних чиновників, учених, богословів та спеціалістів інших інтелектуальних професій не тільки для України, але й для Росії, Білорусії, Болгарії, Сербії, Молдавії і Греції. У XVIII ст. в академії навчалось 1200 студентів, дві третини з яких здобували світську освіту. Вони, по суті, відіграли вирішальну роль у відкритті, згідно з проектом випускника Києво-Могилянської академії Симеона Полоцького, першого вищого навчального закладу в Росії — Слов'яно-греко-латинської академії (1687 р.) за зразком Києво-Могилянської академії.

З Києво-Могилянської академії вийшла ціла когорта майбутніх уславлених політичних і церковних діячів, вчених і мислителів, одним з яких є всесвітньо відомий український поет і філософ Григорій Сковорода. У 1817 році академія була закрита. В її приміщенні відкрили духовну семінарію, перетворену в 1819 році у духовну академію, котра проіснувала до 1920 року. В умовах незалежної України Києво-Могилянська академія відроджена і діє як світський вищий навчальний заклад. Філософія у Києво-Могилянській академії відзначалась не тільки своїм зв'язком з ідеями української культурної традиції і православно-християнською догматикою, але й своїм потягом до вчень Відродження і Нового часу. Це обумовило той факт, що, залишаючись в основному релігійною і схоластичною, вона одночасно характеризувалась певними проявами деїзму і натуралістичного пантеїзму.

У Києво-Могилянській академії сформувалась плеяда видатних викладачів-філософі», котрі своїми поглядами виражали філософську думку України того часу.

Відомими представниками суспільно-філософської думки в Києво-Могилянській академії були Петро Могила, Інокентій Гізель, Феофан Прокопович та Г.Сковорода.

З іменем Петра Могили (1596-1647 pp.) пов'язане становлення вищої і середньої освіти в Україні. Він прагнув пробудити в українському народові інтерес до знань, «аби молодіж в справжній побожності, в звичаях добрих і в науках вільних навчена була».

Найбільшим своїм здобутком Могила вважав створення Київської колегії (академії), проте його культурно-освітня діяльність не обмежувалась нею. За участю Могили були відкриті колегії у Вінниці, Кременці, Гощі.

П.Могила докладав чимало зусиль до розвитку книговидавничої справи. Він очолював друкарську діяльність у Києві, одним із перших запровадив книжну українську мову у тогочасних виданнях, писав передмови до них тощо. Намагаючись пробудити і підтримати інтерес народу до свого історичного минулого, він сприяв випуску історичних праць, здійснював заходи щодо реставрації Софійського собору та інших культурних споруд. Певна заслуга належить йому в розробці та обгрунтуванні тогочасних українських обрядів, як він описав у «Великому требнику». Для молоді написав спеціальний посібник -«Анфологія», яка, за висловом І.Франка, являла собою «чудову енциклопедію моральних і житейських повчань».

Прогресивні гуманістичні ідеї висловлював і Інокентій Гізель (1600-1683 pp.), зокрема, у творі «Мир з богом людині» (1699 p.). Цей твір він присвятив цареві Олексію Михайловичу, аби допомогти йому виправити мораль тогочасного суспільства, викоренити моральне зло. Мислитель, зокрема, визнавав за підданими право в разі порушення володарем умов угоди між ним і народом повстати і відібрати у нього владу.