Перша військово медична допомога
Метою першої медичної допомоги є:
— врятування життя потерпілого;
— усунення або зменшення дії уражаючого фактора (факторів);
— проведення медичних заходів, які тимчасово відкладають подальший розвиток загрожуючих життю потерпілих ускладнень та важких наслідків ураження, наприклад, кровотечі, асфіксії, шоку, розвитку ранової інфекції, вторинного пошкодження м’яких тканин, нервів, судин уламками кісток тощо.
Своєчасне і якісне надання першої медичної допомоги в багатьох випадках може зберегти життя потерпілого, а в майбутньому сприяє відновленню його боєздатності й працездатності. Від того, як швидко буде зупинена кровотеча, усунена асфіксія або введений антидот при ураженні отруйними речовинами, залежить подальше життя пораненого (ураженого).
До першої медичної допомоги на полі бою належать такі заходи: витягування поранених (уражених) із бойової техніки, із завалів та інших найрізноманітніших місць їх перебування, включаючи витягування із води; гасіння палаючого обмундирування (засобів захисту шкіри) та запалювальних сумішей, що горять на тілі; одягання протигаза і засобів захисту шкіри на зараженій місцевості та введення антидоту ураженим ОР (отруйними речовинами); усунення асфіксії (очищення верхніх дихальних шляхів від сторонніх речовин, вибитих зубів, слизу, крові, виливання води тощо), звільнення від стискаючих частин одежі (розстібання коміра, ременя), фіксація язика за допомогою шпильки при його западанні, проведення штучного дихання; накладання оклюзійної пов’язки при відкритому пневмотораксі з використанням прогумованої оболонки від ППІ або поліетиленової плівки; припинення кровотечі різними методами; накладання асептичної пов’язки на рану або опікову поверхню; введення знеболювальної речовини із шприц-тюбика; давання досередини до 50 мл алкоголю; іммобілізація кінцівок та інших ділянок тіла, що були ушкоджені (переломи, рани та опіки), за допомогою табельних або підручних засобів та іншими способами; давання антибіотиків ; зігрівання потерпілого; давання йому води з фляжки.
Порядок надання першрої медичної допомоги залежить від того, які ушкодження є найбільш небеспечні для життя з них починаєм, відповідно потім всі інші.
Реанімаційні заходи першої медичної допомоги
Такі реанімаційні заходи, як штучна вентиляція легень і закритий масаж серця повинні починатися без затримки, відразу на полі бою, і чим раніше вони розпочнуться, тим більше шансів на подальше успішне лікування. При затримці реанімаційних заходів нерідко вдається відновити функції органів дихання і кровообігу, проте в результаті гіпоксичного голодування клітин головного мозку наступає їх загибель — декортикація. Потерпілий або вмирає через деякий час, або у нього залишаються тяжкі психоневрологічні розлади, які несумісні з нормальним життям людини. Успішною реанімація буде тільки при одночасному проведенні штучної вентиляції легень (ШВЛ) і зовнішнього (непрямого) масажу серця.
В умовах гіпоксемії (зменшення кількості кисню в крові) відновити серцеву діяльність не можна, тому насамперед треба забезпечити процес газообміну в легенях. Важливим є не тільки своєчасний початок реанімаційних заходів, але і їх безперервне проведення до відновлення дихання та роботи серця або появи ознак біологічної смерті.Надання першої медичної допомоги потерпілому з механічною асфіксією полягає у звільненні його з-під уламків руїн, землі, усуненні причин, що порушують прохідність верхніх дихальних шляхів (очищення рота і носа від землі, піску, блювотних мас, згустків крові пальцем, замотаним у бинт або носову хустинку). При наявності сторонньої рідини (кров, вода) голову і тулуб повертають у правий бік, вказівним пальцем відтягують кут рота вниз, що полегшує самостійне дренування ротової порожнини (можна використовувати відсмоктувач — гумову грушу). При коматозних станах різного походження асфіксія може бути пов’язана з розслабленням жувальних м’язів, внаслідок чого корінь язика, зміщуючись донизу, закриває вхід у трахею і повністю або частково затуляє дихальні шляхи. У такого потерпілого при кожній спробі зробити вдих втягуються м’язи шиї, міжребер’я і черевна стінка, однак дихальні шуми не прослуховуються і не відчувається рух повітря. Для часткового закриття верхніх дихальних шляхів язиком, що запав, чи стороннім тілом характерне шумне стридорозне дихання з підсиленням звуку під час вдиху (при бронхоспазмі, навпаки, прослуховується шумний продовжений видих).
Перед початком проведення штучного дихання необхідно покласти потерпілого на спину, розстебнути одяг, що стискає грудну клітку, і забезпечити вільну прохідність дихальних шляхів: голову максимально відвести назад, поклавши одну руку під шию, а іншою натиснути на лоб (замість руки під шию можна покласти валик, згорнуту шинель чи плащ-намет). Правильне положення голови запобігає западанню язика.
Відведення назад голови напружує м’язи шиї і гортані, сприяє відходженню кореня язика від задньої стінки глотки і відкриттю шляху до голосової щілини. Притискання при цьому нижньої щелепи до верхньої ще більше покращує прохідність дихальних шляхів. Закидання голови призводить до розкриття дихальних шляхів приблизно у 80 % потерпілих. Якщо цей прийом є недостатнім і дихання потерпілого залишається неефективним, що часто буває в повних людей із короткою шиєю, а також із недостатньою рухомістю в ділянці шийного відділу хребта, необхідно висунути вперед і догори нижню щелепу. Із цією метою пальці обох рук підводять під альвеолярні відростки нижньої щелепи і зміщують її вперед і догори таким чином, щоб нижні різці виступали над верхніми. Найбільш зручно проводити ці маніпуляції, стоячи за головою потерпілого.
Прохідність дихальних шляхів можна відновити, при можливості, методом витягання язика і фіксації його до підборіддя за допомогою шпильки або прошиванням ниткою, яку проводять через товщу язика в горизонтальному положенні. Більш надійна і ефективна прохідність дихальних шляхів досягається введенням у гортань повітроводів різної конструкції (S-поді-бних трубок), що особливо важливо під час транспортування. Вводять їх у рот спочатку випуклим боком вниз, потім повертають на 180°, просувають до кореня язика і проводять штучне дихання, стискаючи ніздрі.
Проведення штучної вентиляції легень (ШВЛ) Проведення штучної вентиляції легень
Методом “із рота в рот”
Стати на коліна біля голови потерпілого, однією рукою утримуючи її в максимально закинутому назад положенні, великим пальцем другої руки потрібно відтягнути нижню щелепу. Той, хто надає допомогу, робить глибокий вдих, безпосередньо чи через марлю щільно охоплює рот хворого своїми губами і робить різкий видих (менш різкий при наданні допомоги дітям). Для запобігання виходу повітря через ніс потерпі-лого його закривають пальцями руки, яка розміщена біля лоба, для утримання голови в закинутому положенні. Вихід повітря відбувається пасивно за рахунок самовільного спадання і зменшення об’єму грудної клітки хворого. Тривалість вдування повітря повинна бути у два рази меншою від часу виходу його з легень потерпілого. Частота вдувань — 12-14 разів на хвилину (дітям — 18-20).