http://www.kneu.dp.ua/moodle-new/pluginfile.php/8944/mod_resource/content/0/SOC_6.503_OM/SOC_6.503_OM_13.10.pdf

Вибірка: типи і процедури відбору

В емпіричній соціології розвиваються два основних підходи, які визначають

тип вибірки: імовірнісний та цілеспрямований (спрямований).1

Перш ніж розглядати принципові особливості кожного з типів, зазначимо, що

звичайно у соціологічному дослідженні рідко використовується однощаблева

вибірка, коли одиниці спостереження відбирають безпосередньо з генеральної

сукупності. Однощаблеві вибірки, як уже зазначалося, звичайно створюються під

час локальних досліджень тоді, коли обсяг генеральної сукупності невеликий,

генеральна сукупність досить компактно локалізована і є можливість скласти

загальний список усіх одиниць генеральної сукупності, що містить основні

характеристики і адреси. У практиці соціологічних досліджень звичайно вдаються

до багатощаблевих вибірок, конкретизуючи та локалізуючи на кожному щаблі

одиницю відбору, поступово «добираючись» до одиниць спостереження –

потенційних респондентів. На кожному із щаблів використовуються різні

процедури. Але базовим стосовно побудови кожного із щаблів є один із основних

принципів: імовірнісний чи цілеспрямований (спрямований). Який принцип слід

вибрати – вирішує автор дослідження, виходячи з переваг та недоліків кожного з

них. У найбільш загальному вигляді можна стверджувати, що імовірнісний принцип

має теоретичні переваги, а цілеспрямований – практичні. Крім того, імовірнісний

відбір доцільніший у тих випадках, коли дослідник має можливість скласти повний

список одиниць відбору (і не має можливості одержати відомості про розподіли за

основними характеристиками), тоді як спрямований відбір доцільніший, коли

дослідник має в розпорядженні відомості про характеристики (наприклад, за

даними державної чи відомчої статистики), а складання (одержання) переліку

одиниць відбору вкрай ускладнене.

1. Імовірнісний підхід

Однощаблева випадкова вибірка

Імовірнісний підхід нерідко називають також випадковим чи стохастичним,

оскільки він передбачає випадковий відбір одиниць спостереження із загального

переліку (списку) одиниць генеральної сукупності. Основне правило при

випадковому відборі – однакова імовірність кожної одиниці генеральної сукупності

потрапити до вибірки. При педантичному дотриманні цієї умови реалізується

основна перевага випадкової вибірки: елементи генеральної сукупності

виявляються репрезентованими у вибірці з ймовірностями, які наближаються до їх

розподілу в генеральній сукупності. При цьому, чим менше ознака розсіяна у

генеральній сукупності і чим більший обсяг вибіркової сукупності, тим менша

помилка репрезентативності. Такий результат є виявом закону великих чисел, що

дає можливість, знаючи дисперсію фіксованих характеристик та заздалегідь

визначивши припустиму помилку репрезентативності, розрахувати потрібний обсяг

вибіркової сукупності.

Відпрацьовано різноманітні технічні процедури випадкового відбору:

механічний відбір, використання таблиці випадкових чисел, розрахунок кроку

відбору та ін.

1

У практиці масових опитувань існує ще один спосіб відбору, який не вкладається у межі основних типів вибірки. Це

«стихійна вибірка», або «вибірка першого стрічного». Прикладами таких вибірок можуть бути опитування, що проводяться

через засоби масової інформації («пресові опитування») чи біля дверей магазинів, коли інтерв’юери опитують людей, не

відібраних за спеціальною процедурою, а тих, хто потрапив під руку і готовий відповісти на запитання анкети. Опитування,

проведені за таким принципом, дають змогу одержати певну інформацію. І якщо автори дослідження, оприлюднивши

одержані дані, зауважують, що опитування проводилося саме таким чином, то споживач інформації завжди має змогу

оцінити, що вибірка не є репрезентативною стосовно відповідних категорій населення загалом. Точніше, навіть у таких

дослідженнях категорія «вибірка» використовується досить умовно, оскільки опитана група населення, про суті, не є

вибіркою.

Механічний відбір передбачає складання карток із номерами, кожний з яких

відповідає номерові одиниць відбору в загальному переліку. Всі картки

перемішуються у барабані і витягуються з нього у випадковому порядку. У сучасній

практиці ця процедура практично не використовується, бо вимагає певних

додаткових організаційних витрат (підготовка карток чи кульок, обов’язково

ідентичних за своїми фізичними параметрами, механічний пристрій для їх

рівномірного перемішування та ін.). Однак саме така процедура забезпечує

випадкову повторну вибірку. Повторною називається така вибірка, коли вибраний

елемент (картка) знову повертається до барабана і є певна ймовірність, що вона

буде вибрана ще раз. Строго кажучи, теоретично тільки така вибірка дає змогу

розраховувати під час аналізу даних статистичні коефіцієнти зв’язків та

значущості. Адже на практиці, зрозуміло, ніхто не буде опитувати одного й того

самого респондента двічі, навіть якщо його номер двічі потрапляє до вибірки.

Таблиці випадкових чисел дають можливість за допомогою комп’ютерних

програм автоматизувати випадковий відбір одиниць спостереження на основі

таблиці випадкових чисел.

Найчастіше для випадкового відбору використовують розрахунок кроку

відбору. Це робиться так. Одиниці відбору із списку генеральної сукупності

позначаються суцільною нумерацією. Дослідник повинен стежити, щоб у

черговості не було жодної закономірності. Загальна кількість одиниць генеральної

сукупності (припустимо, 10 000 одиниць) ділиться на кількість одиниць вибіркової

сукупності (припустимо, 2000 осіб); крок відбору дорівнює 5. Із списку генеральної

сукупності відбирається кожний п’ятий номер. Відбір звичайно розпочинають не з

першого номера. Величина кроку відбору ділиться надвоє; якщо ця величина не є

цілим числом, її округлюють до більшого значення. У цьому випадку слід п’ять

розділити на два, одержуємо 2,5; отже, розпочинати вибір треба з третього

номера; наступний номер відбору буде восьмий (3 + 5 = 8), далі – тринадцятий (8 +

5 = 13) і т. д.

Процедури випадкового відбору досить відпрацьовані і, з технічної точки

зору, нескладні для соціологів. Основні проблеми однощаблевого випадкового

відбору обумовлені практичними перешкодами на шляху виконання теоретичних

вимог.

Основна проблема полягає у складанні загального списку генеральної

сукупності, головним чином, в одержанні необхідних відомостей для підготовки

такого списку.

Друге коло проблем проведення випадкової вибірки пов’язане з досяжністю

респондентів. Ці проблеми викликані суперечністю між вимогою опитувати саме

тих людей, які потрапили до випадкового відбору (на основі однакової можливості

кожного потрапити до вибірки), з одного боку, і практичною неможливістю опитати

певну частину одержаної вибіркової сукупності – з іншого. Як правило,

недосяжність частини вибіркової сукупності (до 10-15%) пояснюється такими

причинами: відсутність (тимчасова чи постійна) за вказаними адресами, відмова

респондентів від участі в опитуванні та ін.

Третя проблема однощаблевої випадкової вибірки визначається занадто

розсіяним (у просторі) полем респондентів. Якщо у випадковому порядку відібрати