Велика Британія у другій половині хх ст.
1. Парламентські вибори 1964 і 1966 р. Лейбористи при владі.
На початку 60-х років трохи підсилився вплив лейбористської партії. Лідером лейбористів після смерті Гейтскелла в січні 1963 р. був вибраний Гарольд Вільсон. На парламентських виборах 1964 року лейбористи здобули перемогу. Вона була досягнута незначною більшістю голосів і пояснювалася тим, що частина розчарованих прихильників консервативної партії проголосувала за лібералів. У палаті громад лейбористи мали 317 місць, консерватори - 304, ліберали - 9. До влади прийшло сформований Вільсоном п'ятий лейбористський уряд.
Напередодні виборів лейбористи обіцяли провести в життя програму соціальних реформ: націоналізувати сталеливарну промисловість, зменшити ціни на землю, відновити контроль за квартирною платою, здійснити деякі заходи в області культури, науки, охорони здоров'я й пенсійного забезпечення.
Підсумки правління лейбористів показали, що уряд Вільсона не збирався проводити корінних перетворень для вирішення існуючих проблем. Як і уряд Эттлі, він хотів довести, що може управляти капіталістичною Англією краще, ніж консерватори. Ставши на шлях "партнерства" з великими монополіями, уряд Вільсона відмовилося від будь-якого обмеження великих ділків і банкірів. З метою підтримки фунта стерлінгів і скорочення дефіциту платіжного балансу кабінет Вільсона одержав нові іноземні кредити, які ще більше робили Великобританію залежною від політики США. Про це свідчили відсутність протидії з боку англійського уряду агресії США у В'єтнамі.
Прагнучи зміцнити свої позиції, лейбористи провели 31 березня 1966 року нові парламентські вибори, які забезпечили їм значну перевагу в кількості мандатів. Лейбористська партія мала тепер у палаті громад 363 місця, консервативна - 253, ліберальна - 12.
У серпні 1966 року через парламент був проведений закон про ціни й доходи. Ціни, квартирна плата й транспортні витрати особливо збільшилися внаслідок девальвації фунта стерлінгу, проведеного в листопаді 1967 року. Уряд ввів додаткові податки, у тому числі й на споживчі товари. Скоротилися витрати на соціальні потреби. У країні до 1970 року було 650 000 безробітних.
Щоб уникнути повторної девальвації, Великобританія звернулася до Банку міжнародних розрахунків, що на додаток до наданого в 1966 році кредиту на суму 1 мільярд доларів дав новий двохмільярдний кредит. Позику в 1 мільярд доларів надав Міжнародний валютний фонд. У підсумку зовнішній борг Великобританії в 1986 році перевищив 8 мільярдів доларів.
Націоналізація сталеливарної промисловості, проведена лейбористами, за своїм характером не відрізнялася від тієї, котра була здійснена урядом Еттлі в перші післявоєнні роки. Лейбористський уряд прагнув зміцнити позиції націоналізованого сектора економіки й розширити можливості впливу держави на економічне життя.
У другій половині 60-х років зростає процес злиття промислових компаній і утворення суперконцернів. Зросла й централізація капіталу. Уряд Вільсона сприяв росту економічної сили монополій. Значних масштабів досягло проникнення американських корпорацій в економіку Великобританії. До кінця 60- х років фірми, що перебували під контролем американського капіталу, робили більше чверті всієї промислової продукції країни. Таких компаній у Великобританії налічувалося більше 1600. В автомобільній, електронній, хімічній, енергетичної й деякій іншій галузях американський капітал опанував важливими позиціями.
В області зовнішньої політики уряд Вільсона проводив курс на зміцнення військово-політичних блоків і підтримку американської агресії у В'єтнамі.
В 1967 році лейбористський уряд офіційно звернувся із проханням про прийом Великобританії до "Загального ринку" за умови внесення ряду поправок у Римський договір про створення ЄЕС, а також врахування членами "шістки" особливих інтересів Великобританії. Питання про прийом Англії до "Загального ринку" викликав розбіжності в ЄЕС, що зажадало від англійського уряду беззастережного прийняття на себе всіх зобов'язань, що випливають із Римського договору. Ніяких конкретних рішень в 60- х роках так і не було прийнято. Проте, Великобританія активізувала свою політику в Європі й діяльність у НАТО, розраховуючи затвердити в майбутньому свої провідні позиції в західній частині континенту при збереженні "особливих" відносин зі США.
Лейбористський уряд активізував співробітництво із ФРН. Разом зі США й ФРН він підтримав агресивні дії Ізраїлю проти арабських країн улітку 1967 року. Великобританія надала підтримку расистському режиму Південної Родезії.
Розраховуючи зміцнити свої позиції, що похитнулися, лейбористи вирішили достроково провести чергові загальні вибори. Однак у результаті виборів, що відбулися 18 червня 1970 року, перемогу одержали консерватори, що одержали в палаті громад на 43 місця більше, ніж лейбористи.