4. Консерватори при владі. М.Тетчер.
На початку 70- х років Великобританію стали розглядати як головного "хворого" Європи. Здавалося, ніщо не може повернути їй колишнього престижу: ні відкриття багатих родовищ нафти в Північному морі, ні перемога в чемпіонаті світу з футболу в 1966 році, ні всесвітня слава "Бітлз" і "Роллінг стоунз" .
На тлі цих проблем, що загострюються, почалися зміни й у суспільній свідомості й у провідних політичних партіях. Серед консерваторів підсилився вплив прихильників розвитку приватного підприємства й згортання державного втручання в економіку. На парламентських виборах 1979 року платформи консерваторів і лейбористів виявилися прямо протилежними по змісту. Виборці віддали перевагу консерваторам. Прем'єр-міністром стала Маргарет Тетчер. Вона була першою жінкою на цьому пості в історії країни й залишалася на ньому 11 років.
Головним напрямком внутрішньої політики стало відродження приватного підприємництва. Для цього були розпочаті рішучі кроки по скороченню державного регулювання економіки. Податки були знижені, а бізнесу дозволено діяти в націоналізованих галузях. Уряд відкрито готувався до їх приватизації. У зовнішній політиці консерватори зайняли однозначну позицію солідарності зі США. З початком загострення міжнародної обстановки в 1979 році вони приєдналися до твердих антирадянських заходів. Військові витрати збільшилися. Після обрання Рейгана президентом, між ним і Тетчер встановилися тісні партнерські відносини на основі загальної прихильності до консерватизму й антикомунізму. Це, втім, не перешкодило їй по достоїнству зустріти поворот у зовнішній політиці, зроблений М.С.Горбачовим, і підтримати його. Твердо й послідовно відстоювала вона інтереси Великобританії в ЄЕС. Твердість на переговорах дала привід назвати її "залізною леді" .
Фолклендская війна. В 1982 році виник гострий конфлікт із Аргентиною через Фолклендські острови. Розташовані в Південній Атлантиці в 500 кілометрах від Аргентини й в 12 тисячах кілометрів від Великобританії, ці острови давно були предмет суперечки між Великобританією й Аргентиною.
Великобританія стверджувала, що Фолклендські острови по праву належать їй з тих пір, як 3 січня 1833 року її моряки захопили їх, і що головна турбота її уряду - доля їх жителів, британських підданих. У цьому зв'язку преса звернула увагу, однак, на одну маленьку деталь. Закон про громадянство від 1981 року відмовляв населенню Фолклендських (Мальвінських) островів у праві проживання в Англії, якщо вони не народилися в ній або якщо в них немає близьких родичів, що проживають у ній, і вони повинні звертатися із запитом про візу, щоб приїхати в цю країну. Причому щораз вони зможуть залишатися там не більше двох місяців.
В Аргентини позиція інша. Всі її уряди протягом 150 років, заявляли: Мальвінські острови, що становлять частину континентального шельфу Аргентини, в 1816 році були успадковані від іспанської корони. До того ж в 1955 році комітет з деколонізації ООН включив їх у список колоній, що підлягають звільненню, і закликала Великобританію розпочати процес у цьому напрямку.
2 квітня 1982 року Аргентина висадила на островах збройні сили й підняла свій національний прапор. Свій підхід до вирішення виниклої конфліктної ситуації британські офіційні кола визначили зовсім чітко. Із самого початку конфлікту ставка була зроблена на збройну силу. Великобританія направила в район Південної Атлантики потужне з'єднання військово-морських сил, які очолив авіаносець "Інвінсібл" . У нього ввійшли також авіаносець "Гермес", ракетні есмінці, десантні судна. У південну Атлантику були спрямовані, як заявила М. Тетчер, "самі великі у світовій історії країни військово-морські сили, оснащені сучасними озброєннями прекрасно підготовленими військовослужбовцями" .
Великобританія відправила до островів ескадру з 78 судів з 22 тисячами солдатів і матросів. Підійшовши до архіпелагу, англійці організували морську блокаду, потім висадили десант і змусили аргентинський гарнізон капітулювати. Блискуче проведена операція в тисячах миль від Великобританії різко підняла її престиж. Авторитет Тетчер усередині країни й за рубежем підвищився. Скориставшись перемогою, вона провела позачергові парламентські вибори й, одержавши ще більш рішучу перевагу, приступилася до реалізації свого головного завдання приватизації державного сектора економіки. Вона торкнулася й державних компаній, і державного житлового фонду. ДО 1990 року була приватизована 21 державна компанія, 9 мільйонів англійців стали акціонерами, 2/3родин - власниками будинків і квартир.
Однак багато хто у Великобританії були проти Фолклендської війни, оскільки Великобританія понесла в ході воєнної операції чималі втрати.
Із середини 80-х років намітився й перелом в економічному розвитку. Інфляція скоротилася. Почався економічний підйом, причому більш швидкий, ніж в інших країнах Заходу. Стало скорочуватися й безробіття. Причому зміни носили не тільки кількісний характер. Відбулася модернізація промисловості, її структура змінилася на користь наукомістких галузей. Виросла продуктивність праці, і відродився підприємницький дух. Великобританія стала притягати іноземні капіталовкладення. "Англійська хвороба" відійшла у минуле. До Великобританії повернулася її колишня впевненість у собі. Сполучаючи поступки жителям Ольстера в напрямку самоврядування із твердою боротьбою з Ірландською республіканською армією, удалося збити хвилю тероризму. Лейбористська партія була змушена враховувати ці реальності. Вона визнала необоротність цих змін. Сама партія вступила в епоху кризи.
В 1990 році Тетчер пішла у відставку з посту лідера партії й прем'єр- міністра. Її замінив Джон Мейджор. В 1992 році консерватори на чергових парламентських виборах підтвердили свій статус правлячої партії.