2. Правління консерваторів 1970 -1974 рр.
До влади прийшло консервативний уряд Едварда Хіта. До складу кабінету ввійшли колишні директори або члени правлінь найбільших промислових і страхових компаній.
На початку 70-х років збанкрутували кілька індустріальних фірм, а багато дрібних підприємств були поглинені найбільшими монополіями. Різко зросло безробіття, що в 1972 році становило 1 мільйон чоловік. Уряд направив свої зусилля на зростання заробітної плати й споживчих витрат. Фінансове становище трохи покращилося: зросли золоті й валютні резерви, скоротилася зовнішня заборгованість. Прагнучи зміцнити позиції фунта в умовах кризи американського долара, уряд ввів "плаваючий" курс фунта стерлінга, що означало його фактичну девальвацію. Тим самим консерватори фактично ліквідували валютні преференції, які прив'язували країни співдружності до Великобританії. Перехід до "плаваючого" курсу фунта, однак, не відгородили населення від росту цін і посилення інфляції. Це особливо виявилося, коли монополії підняли ціни на паливо, використовуючи у своїх інтересах загострення енергетичної кризи.
Консерватори стали поступово проводити денаціоналізацію шляхом передачі приватним власникам найбільш дохідних секторів націоналізованих галузей. Були ліквідовані деякі міністерства, створені лейбористами, щоб зменшити сферу державного втручання в справи промисловості. Дотації й субсидії уряд замінив податковими пільгами, що особливо було вигідно великим компаніям. В інтересах монополій були знижені податок на корпорації, найвища ставка прибуткового податку, відмінений додатковий податок на надприбуток. Одночасне уряд урізав програму витрат на соціальні потреби.
Консерватори, ігноруючи широку опозицію вступу Великобританії в "Загальний ринок", пішли назустріч монополіям, що прагнули зробити Західну Європу ринком збуту своєї продукції, і відновили переговори про прийом країни в ЄЕС. При цьому розраховували використовувати участь Великобританії в "Загальному ринку" з метою боротьби за керівну роль у Західній Європі й зміцнення британських позицій в інших районах земної кулі.
28 жовтня 1971 року парламент більшістю в 356 голосів проти 244 ухвалив рішення щодо приєднанні Великобританії до "Загального ринку" . У січні 1972 року Хіт підписав договір про умови приєднання до ЄЕС, а з 1 січня 1973 року разом з Данією й Ірландією Англія ввійшла до складу "Загального ринку" . Вступ Великобританії в ЄЕС зажадало пристосування її економіки до умов "шістки", що не могло не торкнутися положення різних верств населення.
Британська дипломатія почала такі ж заходи до розширення військово-політичного співробітництва Великобританії з партнерами по НАТО в Європі. Зберігаючи на високому рівні військові витрати, Великобританія, як і колись, виступала за збільшення військового потенціалу НАТО. Разом з тим зусилля консерваторів були спрямовані на те, щоб не допустити тріщин в "особливих" відносинах зі США.
Що стосується політики в районі "до сходу від Суеца", то консерватори заявили про свій намір зберегти там військові бази, а на них невеликі постійні гарнізони. Військово-політична активність Англії в цій зоні, зокрема в Індійському океані, підсилилася.
Політика уряду Хіта послабила позиції консервативної партії. У країні наростали класові протиріччя. 28 лютого 1974 року відбулися дострокові парламентські вибори. З 635 місць у палаті громад лейбористи одержали 301, консерватори - 296, ліберали - 14, інші партії - 24. На зміну кабінету Хіта був сформований лейбористський уряд, який знову очолило Гарольд Вільсон.