1. Наприклад, соціолог планує вивчати професійні орієнтації

старшокласників, зокрема, орієнтації на вступ до вузу. Здавалося б, у цьому

випадку на першому щаблі доцільно застосовувати гніздову вибірку і як «гніздо»

розглядати школи, частину яких треба за випадковим принципом відібрати як

основу майбутньої вибіркової сукупності. Однак дослідник ураховує такі

обставини: існують фахові школи (математичні, з поглибленим вивченням

іноземних мов тощо), контингент яких більшою мірою орієнтований на вищий

навчальний заклад; таких шкіл небагато в загальному переліку, і тому існує досить

висока ймовірність, що вони не потраплять до вибірки «гнізда». Враховуючи, що

школи, контингент яких більшою мірою орієнтований на вуз, можуть виявитися за

межами вибірки, що, без сумніву, позначиться на даних, які стосуються

професійних орієнтацій старшокласників, автор проекту приймає рішення –

першим кроком дослідження буде районування (стратифікація) з цього показника.

Фахові школи виписуються в окремий список (перелік). У подальшому «гнізда»

школи вибираються з кожного списку окремо, пропорційно чисельності

старшокласників у кожній з двох одержаних підсу-купностей (загальні і фахові

школи).

Природно, що принциповими щодо районування (стратифікації) генеральної

сукупності старшокласників дослідник може зробити й інші критерії, наприклад, тип

міського району (індустріальний, культурно-адміністративний, «спальний» тощо),

якщо він вважає, що школи різних районів не є достатньо ідентичними «гніздами» і

відмінності між ними можуть принципово позначатися на результатах опитування.

У результаті, на першому щаблі відбору генеральна сукупність стра-тифікується

(реалізується принцип районування), а на другому, коли дослідник вважає, що в

межах кожної страти «гнізда» досить ідентичні за цілями дослідження, здійснюється випадковий відбір наміченої кількості «гнізд» (шкіл). У подальшому

дослідник може в кожній школі проводити суцільне опитування старшокласників, а

також може, користуючись принципом гніздового методу, відібрати класи.

Скільки треба відібрати шкіл, скільки класів, скільки учнів опитувати в

кожному класі? Вирішення цих питань у кожному дослідженні є пошуком

компромісу між вимогами теорії (врахування всіх ознак, які диференціюють

одиниці спостереження та відбору, а також дисперсії цих ознак) і практичними

можливостями організації дослідження. Зрозуміло, що чим менше шкіл, тим легше

організувати опитування. Але в такому випадку істотний вплив на вибіркову

сукупність можуть чинити особливості шкіл, не враховані дослідником.

2. Поєднання районованого (стратифікаційного) та кластерного (гніздового)

підходів звичайно використовується і при побудові територіальних вибірок, за

якими проводяться масові опитування громадської думки. Наприклад, дослідник

планує провести опитування населення за репрезентативною

загальнонаціональною вибіркою України.

Якби він хотів скласти випадкову однощаблеву вибірку дорослого населення

України (старше 18 років), йому потрібно було б скласти список усіх виборців

(понад 37 млн. людей) і з заданою помилкою репрезентативності відібрати із

загального списку, користуючись таблицею випадкових чисел, потрібну кількість

одиниць спостереження (наприклад, при середній помилці 3% треба опитати 1800

осіб). На таку процедуру не погодиться жоден дослідник. По-перше, процедура

збору та складання загального переліку одиниць спостереження дуже трудомістка

і перешкоди на шляху до неї нездоланні. Але навіть якщо її здійснити, то одержане

поле вибіркової сукупності буде дуже розсіяним у просторі. Практично неможливо

буде знайти інтерв’юерів, які погодяться проводити опитування 10-15 чоловік,

локалізованих на значній відстані один від одного. А якби такі інтерв’юери і

знайшлися, то істотно зросли б транспортні витрати. Ураховуючи також, що на

результаті обов’язково позначиться «недосяжність» частини відібраних одиниць

спостереження, що порушує принцип однакової ймовірності потрапляння кожної

одиниці генеральної сукупності до вибірки, така робота (підготовка однощаблевої

випадкової вибірки дорослого населення України) є недоцільною.

Тому дослідник одразу вирішує будувати багатощаблеву вибірку. Теоретично

за цих умов краще застосовувати гніздовий підхід і як «гніздо» використовувати

виборчі дільниці (житлово-експлуатаційні контори, поштові відділення). Це дещо

спростило б процедуру порівняно з однощаблевою випадковою вибіркою, але

перед дослідником постали б принципово ті самі організаційні проблеми. Крім

того, він позбавляється можливості порівняти результати дослідження в різних

регіонах, оскільки їх репрезентація не передбачена проектом вибірки.

Для оптимізації процесу організації дослідження при побудові територіальної

вибірки, як правило, на першому етапі здійснюють районування: визначають типи

регіонів таким чином, щоб можна було стверджувати, що населення одного типу

регіону досить однорідне за якою-небудь ознакою (ознаками), а між населенням

різних типів існують відмінності за цією ознакою. Потім кожну адміністративно-

політичну одиницю (область чи район) відносять до одного з виділених типів.

Принциповими стосовно типології є ознака або комплекс ознак, які, на думку

дослідника, можуть чинити істотний вплив на особливості досліджуваного явища.

Такими критеріями типології можуть виступати соціально-культурні особливості

населення, що склалися історично, особливості етнічного складу населення

політико-адміністративних підрозділів, політичні орієнтації (виявлені під час

виборів чи референдумів). Отже, критерій типології головним чином визначається

предметом дослідження і компетентністю автора проекту вибірки. Критерій

типології має бути обгрунтований у проекті вибірки. У подальшій роботі з кожної страти (типу регіону) дослідник відбиратиме кількість одиниць спостереження,

пропорційну чисельності населення регіонів.

Другий крок звичайно також передбачає подальше районування, бо

дослідникові відомо, що, як правило, тип населення може істотно впливати на

результати дослідження. Цю типологію можна здійснити з різною мірою точності:

наприклад, можна виокремити два типи (міське та сільське населення); можна

вдатися до більш тонкої диференціації, враховуючи чисельність населених

пунктів, їх спеціалізацію у народному господарстві тощо. Тут дослідник знову

шукає компромісне рішення: чим більше типів та ознак є принциповими стосовно

типологізації, тим меншою буде помилка репрезентативності, але тим більший

обсяг вибіркової сукупності доведеться формувати, щоб наповнити одержані типи.

У робочому плані вибірки дослідник визначає чисельність вибіркової підсукупності

кожного типу населеного пункту.

У подальшій процедурі всі населені пункти, розподілені за типами,

розглядаються в межах кожного типу як рівноцінні «гнізда», з яких відбирається

необхідна кількість населених пунктів.

Наступний щабель може також здійснюватися «гніздовим» способом, де

«гніздом» виступають виборчі дільниці (ЖЕКи, поштові відділення). Ці організації

зручно розглядати як «гнізда», оскільки, по-перше, вони мають списки одиниць

спостереження, а, по-друге, досить однорідні за своєю внутрішньою структурою.

Якщо дослідник вважає, що вони не однорідні за якоюсь важливою для

дослідження ознакою, то на третьому щаблі він може ще раз провести

районування (стратифікацію) у межах кожного з населених пунктів. З остаточно

стратифі-кованої сукупності кластерів («гнізд») відбирається їх вибіркова

сукупність. Усі страти та кластери на різних щаблях є одиницями відбору.

На останньому щаблі відбирають одиниці спостережень. Ця процедура може

здійснюватися за допомогою різної техніки випадкового відбору. Вище вже

описувалися процедури випадкового відбору на підставі списку (переліку) одиниць

спостереження.

Якщо дослідник має в своєму розпорядженні списки з описом необхідних для

дослідження характеристик, на одному із щаблів відбору (звичайно на

передостанньому) використовується маршрутний метод. Процедура

використання маршрутного методу досить докладно описана в методичній

літературі (зокрема, у праці: Ноэль Э. Массовые опросы. – С. 154-157). Тому ми не

зупинятимемося на техніці підготовки маршрутного методу. Основною його

особливістю є те, що він ґрунтується на випадковому підході за відсутності списку

та відомостей про основні параметри генеральної сукупності. Основу вибірки

складають адреси, а крок відбору визначається особливостями будівель

(ураховується кількість квартир у будинку, на сходовому майданчику, кількість

поверхів тощо).

Варто лише зауважити, що краще, коли адресатів для опитування відбирає

не сам інтерв’юер, а співробітник, що бере участь в організації опитування. Часто-

густо дослідники обмежуються підготовкою інструкції щодо здійснення відбору

помешкань і не враховують, що інтерв’юерові важко тримати в голові всі повороти

«ліворуч у другий будинок з правого боку», рахувати вхідні двері в будинках і

пригадувати, на якому поверсі він опитував респондента востаннє. Адже його

основною метою є контакт із респондентом та якісне проведення опитування. Слід

зазначити, що деякі (і досить солідні) фірми доручають складання списків адрес

інтерв’юерові, надаючи йому карту району. Однак слід урахувати, що це істотно

підвищує оплату праці як інтерв’юерів, так і супервайзерів, які повинні

контролювати якість інтерв’ю та правильність заповнення інструкцій щодо

складання списку адрес. Щоб запобігти значному подорожчанню дослідження, з одного боку, і зниженню якості роботи – з іншого, краще всю процедуру,

передбачену інструкцією, виконувати заздалегідь, а інтерв’юерові надати готовий

список адрес та інструкцію щодо відбору респондента в сім’ї.

На останньому щаблі – відборі одиниць спостереження – також можна

використати випадковий принцип відбору респондента з членів сім’ї, які мешкають

за встановленою адресою. Розроблено різні техніки випадкового відбору із складу

мешканців квартири – членів сім’ї. Основою більшості з них є список усіх членів

сім’ї, який повинен скласти інтерв’юер. Звичайно інтерв’юер складає список членів

сім’ї в такій послідовності: спочатку переписує всіх осіб чоловічої статі в порядку

збільшення віку починаючи з наймолодшого члена сім’ї, що досяг 18 років, а потім

усіх осіб жіночої статі в такому самому порядку. Із складеного списку випадково

відбирається одна людина. Для випадкового відбору використовуються або

«кості» (кубик з числовими позначками від 1 до 6), або спеціальні таблиці, які

інтерв’юер одержує від організатора дослідження.