- •1. Особливостi мiфологiчного свiтосприйняття. Функцiї мiфа.
- •2. Суспiльно-iсторична природа I соцiальнi функцiї релiгiї. Релiгiйний свiтогляд.
- •3. Фiлософiя, як особлива форма суспiльної свiдомостi
- •4. Предмет фiлософiї
- •5.Розвиток поглядів на матеріальність світу в історії філософії
- •6.Категорія буття. Основні форми буття.
- •7.Сучасна наука про системну організацією і основні рівні матерії.
- •8.Філософія про різноманіт-ність і єдність світу.
- •9. Основнi функцiї фiлософiї
- •10. Дiалектика I метафiзика — двi основнi концепцiї розвитку
- •11. Iсторичнi етапи в розвитку дiалектики
- •12. Основнi принципи дiалектики
- •13. Спiввiдношення фiлософських категорiй I понять спецiальних наук.
- •14. Одиничне, особливе I загальне
- •15. Причина I наслiдок
- •16. Необхiднiсть I випадковiсть
- •17. Свобода I необхiднiсть
- •18. Змiст I форма
- •19. Сутнiсть I явище
- •20. Можливiсть I дiйснiсть
- •21. Частина I цiле
- •22. Структура, система, елемент
- •23. Гносеологiчна природа закону
- •24. Дiалектика якiсних I кiлькiсних змiн
- •25. Єднiсть I боротьба протилежностей. Категорiї тотожностi, суперечностi. Види суперечностей
- •26. Заперечення заперечення. Циклiчнiсть I поступовiсть у розвитку
- •27. Методологiчне I свiтоглядне значення законiв I категорiй дiалектики
- •28. Проблема пiзнання в iсторiї фiлософiї
- •29. Суб’єкт I об’єкт пiзнання
- •30. Дiалектичний характер пiзнання
- •31. Проблема iстини в фiлософiї I нацiї
- •32. Практика — осн. Джерело I рушiйна сила пiзнання
- •33. Види практичної дiяльностi
- •34. Основнi функцiї практики
- •35. Наука як специфiчна форма розвитку пiзнання.
- •36. Емпiричний I теоретичний рiвнi наукового пiзнання
- •38. Наука I мораль. Етичнi норми I цiнностi науки
- •37. Наукова картина свiту
- •39. Роль науки у розв’язаннi глобальних проблем сучасностi.
- •40.Суспільно-економічні та духовні передумо-ви винекнення філософії в країнах старо-давнього сходу.
- •41.Китайська філософія та її основні напрямки: даосизм і конфуціанцтво.
- •42.Філософія стародавньої індії.
- •43.Антична філософія.
- •44.Фiлософiя середньовiччя. Номіналізм і реалізм в середньовіччі.
- •45.Філософія відродження
- •46.Філософія середньовічного сходу.
- •47.Філософія нового часу.Проблема методу пізнання в філософії нового часу.
- •48.Роль гоббса , спінози, локка в розробці матеріалістичної філософії. Раціоналізм і сенсуалізм.
- •49.Лейбніц – видатний представник ідеалізму. Фр. Матеріалізм 18 ст.
- •50.Філософія і. Канта.
- •51. Метод і система філософії гегеля.
- •52. Філософія л.Феєрбаха.
- •53. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення філософії марксизму.
- •54. Філософські та соціально-економічні погляди к.Марска і ф.Енгельса.
- •55. Західноєвропейська філософія кінця хіх-хх століть.
- •56. Позитивізм та його різновиди.
- •58. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
- •65. Філософія в Києво-Могилянській академії
- •66. Філософські та суспільно-політичні погляди Шевченка, Куліша. Костомарова.
- •67. Філософські та соціальні погляди громадців: Потебня, Драгоманов.
- •69.Релігійно-філософські погляди Сковороди, козельського
- •70. Філософське осмислення світу в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський
- •71. Суспільно-політична та філософська думка в Україні кінця хіх-поч. Хх ст..
- •72. Філософія в Україні в 2-х – 80-х роках.
- •73. Філософські і суспільно-політичні погляди видатних представників Закарпатського краю.
- •76. Матеріалізм ломоносова
- •78. Філософські та соціально-політичні погляди народників: Бакунін, Ткачов.
- •79. Релігійна та ідеалістична філософія в Росії в другій половині хіх - поч. Хх ст.
- •80. Життя і діяльність Леніна. Його суспільно-політичні і філософські погляди. Історична доля марксизму-ленінізму.
- •82. Структура свідомості.
- •99 Різні концепції шляху виходу в екологічної кризи
- •115.Історичні форми спільності людей
- •120 Ментальність. Особливості ментальності українського народу.
53. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення філософії марксизму.
Марксизм виник у 40-х роках XIX ст. Це був період бурхливого розвитку капіталізму, який уже біля ста років перебував на авансцені історії. За цей період він розвинув продуктивні сили такою мірою, якою вони не були розвинуті за всю попередню історію розвитку людського суспільства. Капіталізм зумовив появу на історичній арені робітничого класу, як найбільш масового та організованою поміж усіх класів, котрі знала історія.
Філософія марксизму за своїм характером є матеріалістичною. На відміну від попередніх філософів-матеріалістів, Карл Маркс (1818-1883 pp.) і Фрідріх Енгельс (1820-1895 pp.) були матеріалістами не тільки у поглядах на природу, але й на суспільство, їх заслугою є те, що вони поширили матеріалістичне пояснення природи і на розуміння суспільства. Образно кажучи, К.Маркс і Ф.Енгельс побудували матеріалізм «до верху».
Суть матеріалістичного розуміння історії викладено у їх спільній праці «Німецька ідеологія». Принцип такого розуміння випливає з визнання існування простих та для кожної людини очевидних умов її життя. Такими є матеріальні умови, що створені попередніми поколіннями людей. Отже, складається цілісна концепція суспільства, основою якого є безпосередній процес виробництва суспільного життя та пов'язаних із ним форм людського спілкування, а також породжених економічним базисом політичної надбудови та різних форм суспільної свідомості.
Заслуга К.Маркса і Ф.Енгельса полягає в тому, що вони поєднали матеріалізм із діалектикою, надали матеріалізму діалектичного характеру. Підкреслюючи величезне значення гегелівської діалектики, її революційну сутність, Маркс вважає, що діалектику належить «поставити на ноги», тобто наповнити її матеріалістичним змістом. Основні положення діалектичного методу розкриті Ф.Енгельсом в його праці «Діалектика природи» та «Анти-Дюрінг».
Заслугою К.Маркса і Ф.Енгельса є також те, що вони вперше ввели у філософію категорію практики в її найширшому розумінні, тобто як матеріальну суспільно-історичну діяльність людей. Цим самим було подолано обмеженість, притаманну філософії попередніх матеріалістів (перш за все, Ф.Бекона), які під практикою розуміли діяльність окремої людини. К.Маркс і Ф.Енгельс показали, що діяльність кожного є частиною, елементом сусиільно-практичної діяльності людства. Нова концепція суспільно-історичної практики запропонована К.Марксом у «Тезах про Фейєрбаха».
Концепція практики як основи і головного змісту людського життя стала для Маркса підставою для гострої критики попереднього матеріалізму як метафізичного та споглядального, тобто такого, що розглядає людину поза соціальними умовами її життя. Принцип революційно-перетворювальної практики потребував і адекватного методу пізнання.
Одначе, при всьому позитивному, що внесли К.Маркс та Ф.Енгельс у філософське розуміння суспільних процесів, багато з їх положень не витримали перевірки часом.
Так, основоположники марксизму були переконані, що їм пощастило, нарешті, пізнати закони історії. Це давало їм можливість прогнозувати перемогу соціалістичного ладу і повний крах капіталістичної системи. Як відомо, ті прогнози у переважній своїй більшості не виправдались. Більш як 70-річна історія будівництва соціалізму в колишньому СРСР і кількадесятилітня його розбудова у ряді країн Східної Європи показали, що це був тупиковий шлях у розвитку суспільства. Орієнтація на соціалізм на практиці довела, що суспільного прогресу не може бути забезпечено там, де економіка і все господарство базується на суспільній формі власності, бо це суперечить самій природі людини. З.Фрейд довів на науковій основі, що самою природою в людині закладена орієнтація на приватну власність.
Помилився К.Маркс і в тому, що він вважав, ніби революція є єдиною і основною рушійною силою суспільного прогресу. К.Маркс і Ф.Енгельс були переконані, що соціалізм прийде на зміну капіталізму у найбільш розвинених капіталістичних країнах (Англії, Франції, США). Однак, цього не сталось. Соціалістичні революції, як відомо, перемогли у відсталих країнах, де пролетаріат був слабший, або його і взагалі не було (Росія, Куба, Монголія, Китай та ін.).