48.Роль гоббса , спінози, локка в розробці матеріалістичної філософії. Раціоналізм і сенсуалізм.

Матеріалізм Ф. Бекона був систематизований і набув подальшого розвитку у філософії Т. Гоббса (1588-1679 рр.). Головним твором Т.Гоббса є “Левіафан” (1631р.). Систематизуючи матеріалізм Ф. Бекона, звільняючи його від теологічних нашарувань, Гоббс надав тогочасному матеріалізму класичної механістичної форми.

Гоббс - матеріаліст. На його думку, світ є єдиною матеріальною субстанцією. Все існуюче - це різні форми прояву цієї субстанції. Гоббс рішуче виступав проти дуалізму та ідеалізму. Критикуючи погляди ідеалістів на світ як на духовну субстанцію, він відзначав, що це рівнозначне визнанню безтілесних тіл. Згідно вченню Гоббса, матерія вічна, а окремі тіла, з яких вона складається тимчасові; вони виникають і зникають. Гоббс визнавав пізнаваність світу і вбачав джерело знань людини в об’єктивній реальності. За його думкою, пізнання починається із відчуттів. При цьому джерелом відчуттів людини вважав матеріальний світ, який діє на органи чуття. Однак, з позицій механістичного матеріалізму він не міг збагнути того, що відчуття є суб’єктивним образом об’єктивних речей. Гоббс вважав, що відчуття є лише рухом тілесних часток в організмі, що породжується рухом зовнішніх об’єктів.

Пізнання, на думку Гоббса, починається з відчуттів і завершується у розумі. Якщо завдяки відчуттям людина отримує цілісні образи речей, то завдяки розумові вона пізнає їх складові частини. Річ, за Гоббсом, вважається пізнаною тільки тоді, коли людина знає її властивості, а це досягається завдяки аналітичній діяльності розуму. Для того щоб знати, наприклад, що таке золото, необхідно розкласти його на такі властивості, як вага, твердість, колір і т.д.

Представником англійського матеріалізму цього часу був також Джон Локк (1632-1704 рр.). У своєму творі “Досвід про людський розум” Локк виклав детальне, в основному матеріалістичне обгрунтування походження людських знань з відчуттів.

Критикуючи поширену на той час ідеалістичну теорію Декарта про природжені ідеї, Локк доводив, що джерелом знань людини, всіх її ідей є чуттєвий досвід. Люди, учив Локк, народжуються з однаковими здібностями щодо духовного розвитку. Всі знання, уявлення та поняття мають досвідний характер. Локк вважав, що відчуття і розум новонародженого, його свідомість подібні до чистого аркушу паперу, який заповнюється певними візерунками в процесі життєдіяльності людини. Люди не народжуються з готовими ідеями, вони набувають їх в процесі своєї взаємодії з навколишнім світом. Процес пізнання починається, за Локком, із дії предметів на органи чуття людини. Діючи на органи чуття, предмети зовнішнього світу породжують у людини відповідні уявлення, які є першим і вирішальним ступенем пізнання. Відчуття, говорив Локк, дають прості ідеї, мислення ж систематизує і комбінує їх, створюючи більш-менш цілісну картину стосовно предметів і явищ матеріального світу. Отже, Локк доводив, що ідеї і поняття людини мають своїм джерелом зовнішній світ.

Видатним представником матеріалізму XVII ст. був голландський філософ Б. Спіноза (1632-1677рр.). Він виражав ідеологію голландської буржуазії, яка на той час як в економічному, так і в політичному відношеннях була сильнішою і зрілішою у зрівнянні з французькою буржуазією. Б. Спіноза почав свою філософську діяльність з критичного викладу філософії Декарта, а завершив її створенням своєї оригінальної матеріалістичної філософської системи. Головим твором Спінози є “Етика”. Критикуючи дуалізм Декарта, Спіноза розробив у цьому творі моністичне вчення про матеріальність світу. Він доводив, що світ вічний і становить собою єдину, неподільну природу, яка виражається у двох формах: матеріальній та ідеальній. Віддаючи данину епосі, Спіноза природу називав богом. Це - пантеїстична концепція у філософії. Природа характеризується ним як єдина, вічна субстанція, що є причиною самої себе. Однак він повністю знімав питання про виникнення природи і про бога як творця.

У теорії пізнання Спіноза був раціоналістом. Пізнання він поділяв на два основні види: чуттєве і раціональне. Та чуттєве пізнання він вважав невиразним, неістинним, а раціональне ясним, чітким, істинним. Він вчив, що завдяки чуттєвому досвіду можна отримати уявлення тільки про поверхові властивості одиничних речей і про зовнішні причини їх існування. Сутність одиничних речей, необхідний зв’язок скінченних модусів із субстанцією можуть бути пізнані тільки завдяки розуму.