82. Структура свідомості.

Структура суспільної свідомості.Суспільна свідомість характеризує і реальну свідомість конкретного суспільства, і ідеальну модель суспільної свідомості.Суспільна свідомість є складним утворенням, вона включає в себе різноманітні взаємодіючі один з одним, взаємопов’язані елементи, кожен з яких має свою специфіку.В структурі суспільної свідомості виділяють рівні: буденна і теоретична свідомість, суспільна психологія та ідеологія, а також форми суспільної свідомості: політична свідомість, правова свідомість, моральна свідомість, релігія, мистецтво, наука, філософія.Відносно чітке розмежування форм суспільної свідомості просліджується на теоретико-ідеологічному рівні.Будення свідомість виникає в процесі щоденної практики людей, стихійно, як емпіричне відображення зовнішньої сторони дійсності.Теоретична свідомість – відображення зв’язків та закономірностей дійсності, виражається в науці та інших формах свідомості, які також відтворюютьвнутрішню сторону дійсності.Теоретична і буденна свідомість взаємодовнюють одна одну.Суспільна психологія формується в професі повсякденної практичної діяльності людей. Але у суспільній психології домінуючим є не саме знання про дійсність, а відношення до цього знання – оцінка дійсності. Вона відображає інтереси різних соціальних груп. Суспільна психологія штовхає людей до різного роду дій.Ідеологія – складне духовне утворення, що включає певну теоретичну основу, випливаючі з неї програми дій і механізми поширення ідеологічних установок в масах. Не виникає із повсякденного життя, а створюється ідеологами, соціальними мислителями, політиками.

83. РОЗВИТОК ФОРМ ВІДОБРАЖЕННЯ В ЖИВІЙ ПРИРОДІ

84. СВІДОМІСТЬ І МОВА. Свідомість є ідеальною формою відображення дійсності. Це означає, що вона є більш-менш адекватним образом відображуваного предмета. Образ - це суб'єктивно існуюча в людському мозкові копія об'єкту пізнання. Ідеальні образи, відображуючи властивості матеріального самі цих властивостей не мають. Запис образу здійснюється на рівні хіміко-фізіологічних процесів. Хімічні процеси, які відбуваються у нервових клітинах, мають певне відношення до процесів кодування інформації і до явищ пам'яті, але вони не є матеріальними копіями об'єктів.Буття ідеального має не субстанційний, а функціональний характер. Ідеальне є функцією практично діючого суб'єкта й полягає в оперуванні не самими речами, а їх замінниками -образами.Хоч ідеальне і не є матеріальним, але поза матеріальним воно не існує. Про зв'язок ідеального з матеріальним можна говорити в таких аспектах.По-перше, ідеальне зв'язане з матеріальним за своїм походженням. Образи, що існують у людській голові, є відображенням предметів матеріального світу. Тому в принципі в людській голові немає і не може бути нічого такого, чого б людина не сприймала.По-друге, ідеальне зв'язане з матеріальним за своїм носієм. Носієм ідеального є людський мозок, як певна нейродинамічна система, за межами якої ідеального не існує. Тому ідеального немає в книгах та в інших культурних пам'ятках. Вони є матеріальними явищами, які містять у собіМову поділяють на внутрішню і зовнішню, природну і штучну.Внутрішня мова - це мова, якою людина мислить про себе. Вона виникла на основі усної. Внутрішня мова, на відміну від усної, характеризується лаконічністю і швидким перебігом. Вона не супроводжується звуками і артикуляційними рухами.Зовнішня мова - це процес спілкування між людьми. Вона реалізується у формах усної звукової мови, або письмової мови. Усна мова може здійснюватися у вигляді діалогу (розмова чи обмін фразами, питаннями і відповідями, зауваженнями і запереченнями) або монологу - послідовного викладу точки зору, концепції, цілісної сукупності ідей однією особою у формі виступу, доповіді чи лекції перед слухачами.Письмова мова - це передача думок чи спілкування між людьми за допомогою графічних символів, знаків, відтворених на папері, на дошці тощо.Природна мова - це мова, що створена тим чи іншим народом у процесі багатовікової суспільної практики, як засобу спілкування, обміну думками і взаєморозуміння в людському суспільстві.У світі налічується біля 3000 природних національних мов. Окрім того, існує велика кількість діалектів, які є мовою певних регіонів у межах того чи іншого етносу.Штучна мова - це мова, спеціально створена людьми для розв'язання яких-небудь завдань у галузі науки і техніки, в системах отримання, збереження і передачі інформації Штучними називаються також мови, що утворюються для спілкування між членами якоїсь однієї групи (наприклад, жаргон) або між людьми, які володіють різними природними мовами. Однією із таких штучних мов є мова есперанто. Есперанто - це мова, що створена на основі романської лексики і романо-германської

85. СВІДОМІСТЬ І КІБЕРНЕТИКА.Подібно до того, як колись людина прагнула прискорити своє пересування по земній поверхні та полегшити фізичну працю і створила для цього велосипед та різного роду техніку, так само перед нею виникла проблема інтенсифікації та прискорення своєї розумової діяльності. І були створені для цього кібернетичні пристрої, електронно-обчислювальні машини (ЕОМ), комп'ютерна техніка. Творцем кібернетики вважають американського вченого Н.Вінера. Свого часу в колишньому СРСР на кібернетику, як і на генетику, було накладено табу. Вони проголошувались лженауками та проявом ідеалізму.Тому й недарма, що наше суспільство на декілька порядків відстало у розвитку ЕОМ від країн Заходу, США і, особливо, Японії. Надії на поліпшення цієї ситуації в Україні покладаються на створений у Донецьку Інститут штучного інтелекту. Його роботою уже зацікавились як на Заході, так і на Сході.Моделювання процесу мислення за допомогою ЕОМ часто називають «машинним мисленням». Виникає питання, чи відрізняється чимось «машинне мислення» від мислення людини?З цього приводу слід сказати таке. По-перше, кібернетичні машини, як і будь-які технічні знаряддя, є плодом людського розуму та витвором її рук. По-друге, поки що ЕОМ працюють за тією програмою, яку задає машині людина. Хоч ЕОМ здатна створювати і нову музику, і грати у шахи, І доводити математичні теореми, але все це відбувається Е межах розробленої для неї людиною програми. По-третє. ЕОМ виконують операції за законами формально-логічного мислення.По-четверте, сучасні ЕОМ - це неживі механізми, тоді як людський мозок - це жива природа, що здатна до саморегуляції та самовідтворення, володіє іншими властивостями, які не притаманні неживому. Людське мислення є продуктом біосоціального розвитку..Передбачають й іншу небезпеку, пов'язану із удосконаленням ЕОМ. В одній із своїх статей виходець із Росії, громадянин США доктор технічних наук А.Болонкін припускає, що, якщо не ми, то наші діти будуть останнім поколінням людей. За його версією у найближчі 50-100 років, максимум до кінця наступного століття, комп'ютери за своїм інтелектом не тільки зрівняються з людським мозком, але й перевершать його.Як тільки електронний мозок досягне і перевершить І и нень людського мозку, то людство виконає свою історичну місію і перестане бути потрібним як природі, так і Богові. Я мім же буде ставлення цивілізації роботів до людей? Вона буде ставитись до людей так само, як людина ставиться до І моїх менших братів, тобто до тварин.

86. СУСПІЛЬНА ТА ІНДИВІДУАЛЬНА СВІДОМІСТЬ, ЇХ ДІАЛЕКТИЧНИЙ ВЗАЄМОЗВЯ’ЗОК

87. РІВНІ І ФОРМИ СВІДОМОСТІ. Сусп. свідом. – сукупність ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії.Серед основних форм суспільної свідомості виділяють наступні: релігійна свідомість, політика, право, мораль, естетична свідомість.Всі, форми суспільної свідомості можна умовно розділити на два цикли. До першого відносяться політика, право та етика — в їх основі лежить єдиний смисловий стрижень, пов’язаний з виясненням різних модифікацій вихідного відношення між суб’єктами (це взаємовідношення між людьми — етика; між людиною та суспільством — право; між різними соціальними групами, аж до цілих держав — політика).Політична свідомість виникла в античний період як відповідь на реальну потребу в осмисленні таких нових явищ як держава та державна влада, які вперше виникли із розподілом суспільства на антагоністичні класи. Політична свідомість — це відображення виробничо-економічних та суспільних відносин класів в їх сукупному відношенні до державної влади. Моральна свідомість – основна ціннісна форма суспільної свідомості, в якій знаходять відображення загальноприйняті норми і оцінки людської діяльності. Вона відображає відношення між особистостями і позиції, з яких людина оцінює своє особисте “я”. До другого циклу належать естетика, релігія та наука. Спільним стрижнем тут є вихідне відношення “суб’єкт-об’єкт”, тобто різноманітні форми відображення людською свідомістю її складних взаємовідношень із світом. Естетична свідомість – формування у людській свідомості прекрасного. Це той духовний фундамент, який забезпечує гармонійну єдність та внутрішній взаємозв’язок різних проявів духовного буття людини та суспільства в цілому. Призначення естетичної свідомості – відображення людини та світу з позицій категорії прекрасного та потворного, високого та низького, героїчного та трагічного…Релігія, як форма сусп. св.-сті охоплює реліг. ідеологію та реліг. психологію. Р. Ідеологія - си.-ма реліг. ідей, поглядів на світ, розроблена і розвинута теологами. . Р. психологія –складається стихійно, в процесі відображення повсякденних умов життя людини, включає несистематизовані релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення пов’язані з вірою у надприродне. Межа між цими циклами умовна, особливо між етичними та естетичними категоріями. *Релігійна свідомість – це система релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументацій та концепцій, сенсом і значенням яких є здебільшого віра в надприродне.Мораль – це норми й принципи людського співжиття, які регулюють поведінку людини в суспільстві та взаємовідносини між людьми з позиції добра чи зла й підтримуються громадською думкою.Правова свідомість – це уявлення і поняття, які виражають ставлення людей до діючого права. Правосвідомість є ідейним виразом об’єктивних суспільних відносин, що, в свою чергу, відображають панівні в суспільстві економічні і суспільні відносини.Політична свідомість – це сукупність почуттів, уявлень, усталених настроїв, ідей і цілісних теоретичних систем, які відображають корінні інтереси великих соціальних груп, їх відношення між собою і до політичних інститутів в цілом

88. ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ ТА ЇЇ СПЕЦИФІКА.

Політична свідомість виникла в античний період як відповідь на реадбну потребу в осмисленні таких нових явищ як держава та державна влада, які вперше виникли із розподілом суспільства на антагоністичні класи.

Політична свідомість — це відображення виробничо-економічних та суспільних відносин класів в їх сукупному відношенні до державної влади.

Політична свідомість формує політичні інтереси. В цій обумовленості безпосередніми економічними та класовими інтересами і полягає специфіка політичної свідомісті, в лоні якої формуються самі політичні інтереси.

Політична свідомість не може бути однорідною, оскільки вона охоплює область відношень всіх класів та прошарків до даржави та правління, область взаємовідносин між всіма класами. Політична оцінка дійсності залежить від того конкретного положення, яке займає носій цієї оцінки (індивід, група, клас) в даному суспільстві.

Політичні інтереси об’єктивні, тому стосується кожної людини.життя всіх суспільств (крім первісного) пронизане політичними інтересами, що концентрують в собі гострі соціальні протиріччя.

Не тільки соціально-економічне, але й духовне життя суспільства залежить від політичних інтересів: кожне явище культури є або відображенням політичних інтересів, або їх потреб

.

89. Моральна свідомість як регулятор людської життєдіяльності.

Моральна свідомість – основна ціннісна форма суспільної свідомості, в якій знаходять відображення загальноприйняті норми і оцінки людської діяльності. Вона відображає відношення між особистостями і позиції, з яких людина оцінює своє особисте “я”.

Норми моральної свідомісті складаються і функціонують в безпосередній практиці поведінки людей, в процесі їх спілкування, являючись відображенням і закріпленням їх спільного і життєвого та історичного досвіду. Проте не все в діяльності людини спрямовується правовими та морільними нормами. Існує сфера суспільної регуляції поведінки, яка не може бути віднесена до власне моральності (ритуали, звичаї, тощо). Отже, норми моральної свідомості складуться як історично визначений результат колективної волі людей, утворюючи систему таких соціальних норм, які регулюють міжособистісне спілкування і поведінку людей з метою забезпечення єдності особистих та колективних інтересів. Отже, центром моральної регуляції є моральна норма. Моральні норми дають можливість оцінювати свої і чужі вчинки, співставляти їх з еталоном, спрямовувати і регулювати відносини між людьми. Моральна норма постає одночасно у трьох головних якостях: норма – заборона, норма-розпорядження, норма-наказ.

Основні елементи моральної свідомості:

1. Система цінностей;

2. Етичні почуття;

3. Моральні судження;

4. Моральні ідеали.

Рівні моральної свідомості:

1. соціально-теоретична (мораль) – формування прогнозуючого суспільством ідеалу;

2. практичний (реальні настрої суспільства)

Елементами моралі є національні, класові.

90. . Естетична свідомість. Мистецтво як специфічна форма свідомості і вираження естетичних відносин людини.

Естетична свідомість – формування у людській свідомості прекрасного. Це той духовний фундамент, який забезпечує гармонійну єдність та внутрішній взаємозв’язок різних проявів духовного буття людини та суспільства вцілому. Призначення естетичної свідомості – відображення людини та світу з позицій категорії прекрасного та потворного, високого та низького, героїчного та трагічного…

Реальні кстетичні відносини існують у формі емоційного ставлення людини до світу та інших людей, у формі оцінок реальних явищ. Естетична свідомість виконує функції:

1.Пізнання канонів естетичного ставлення до світу та його функціонування в різні історичні епохи;

2.Виховна – виховання в людей певного емоційного ставлення до світу.

Мистецтво відображає світ у вигляді художнього образу. Мистецтво діє спочатку на емоції, а потім – на розум. Специфіка мистецтва – відображення світу з позицій певного естетичного ідеалу. Існують різні види мистецтва: література, музика, кіно.

Мистецтво – це вираження внутрішньої сутності людини. Воно вбирає в себе всі досягнення людства, по своєму змінюючи їх; служить засобом самовираження людства.

Предмет мистецтва – відношення людини до світу, сама людина в усіх вимірах. Мистецтво характеризується особливою мовою, способом узагальнення, використанням художньої видумки; власним способом вираження; завищеним значенням форм (без форм немає мистецтва).

91. МИСТЕЦТВО І ЙОГО РОЛЬ В ДУХОВНОМУ ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА. Мистецтво відображає світ у виляді художнього образу. Мистецтво діє спочатку на емоції, а потім на розум. Специфіка мистецтва – відображення світу з позицій певного естетичного ідеалу. Існують різні види мистецтва: музика, кіно, живопис…Мистецтво­це вираження внутрішньої сутності людини. Вонор вбирає в себе всі досягнення людства. Предмет мистецтва­відношення людини до світу, сама людина в усіх вимірах. Мистецтво характеризується особливою мовою , способом узагальнення, використанням художньої видумки, власним способом вираження.

92. Специфіка релігійної та атеїстичної свідомості. Важливе місце в духовному житті сус.-ва займає релігія, реліг. свідомість. Протягом історії розвитку людства реліг. св.-сть людей набула багатогранних форм, пройшла шлях становлення від примітивних культів до світових релігій сучасності. Р. як форма сусп. св.-сті охоплює реліг. ідеологію та реліг. психологію. Р. ідеологія - си.-ма реліг. ідей, поглядів на світ, розроблена і розвинута теологами. У сучасних релігіях у склад р. ідеологій входять теологія, релігіозно - філософські вчення, соц. теорії. Р. психологія – складається стихійно, в процесі відображення повсякденних умов життя людини, включає несистематизовані релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення пов’язані з вірою у надприродне. Суттєве місце у побутовій релігійній св.-сті відіграє культ. Крім віруючих є люди, які скептично відносяться до релігії, яких у середньовіччі назвали атеїстами (противники Бога). Атеїзм-це си-ма ідей, поглядів, переконань, що заперечують існування надприродного, відкидають релігію. Атеїзм-це загальна характеристика світогляду, що сприймає світ таким яким він є без “додатків потойбічного”.

Свобода совісті - принцип – людина має обирати і пропагувати релігійну віру або не віру за умови, що ні перше ні друге не призводять до асоціальних наслідків, не руйнують право, мораль.

94. .ПРИРОДА ЯК НЕОДМІННА ОСНОВА ІСНУВАННЯ СУСПІЛЬСТВА

Поняття "природа" в на уковій літературі вживається у двох значеннях. У широкому розуміти слово природа охоплює і суспільство, і навколишній світ у всій багато манітності своїх проявів, тобто є синонімом Всесвіту. У вузькому розу мінні природа — це частина світу, яка, умовно кажучи, протистоїть суспільству і взаємодіє з ним, це природне середовище, в якому живе су спільство. Саме під таким кутом зору актуальне питання взаємодіії природи і суспільства.

Природа первинна. Нашій планеті кілька мільярдів років. Ми з'яви лися в природі зовсім недавно і є наймолодшими жителями її, якщо порівнювати з іншими видами і формами життя. Наукою і практикою доведено матеріальну єдність природи, в якій народжуються і розвива ються якісно нові види матерії та форми руху. На певному етапі ево люції нашої планети з'являється органічна матерія, біологічна форма руху, на основі якої у свою чергу виникає більш висока форма матері ального руху — соціальна.

З виникненням життя сформувалась частина планети Земля, яку на­пинають біосферою, тобто сфера взаємодії живої і неживої матерії. Хоча проблема виникнення людини ще докінця не розв’язана, незаперечним є те, що людина — частина природи.

Природа є необхідною умовою матеріального життя суспільства, зок­рема фізичного і духовного життя людини, джерелом ресурсів, що вико­ристовуються у виробництві, одночасно вона є і середовищем існування суспільства. Єдність суспільства і природи обумовлюється процесом ма­теріального виробництва.

Історія розвитку суспільства є продовженням історії розвитку приро­ди. Єдність історії природи і суспільства є "вертикальним" зрізом єдності природи і суспільства. Історія природи виявляє внутрішню суперечливість і роздвоюється на історію неолюдненої, досуспільної природи та на істо­рію природи, що увійшла в сферу діяльності людини, тобто на історію олюдненої природи.

Визначаючи взаємозв'язок людини, суспільства і природи, відзначи­мо, що вони є не тотожними, а специфічними частинами матеріального світу. Система "суспільство — природа" передбачає пізнання люди­ною природи, її використання і перетворення. Свою цілісність ця систе­ма могла зберегти при одночасному цілеспрямованому розвитку обох елементів — природи і суспільства.

Щоб зрозуміти і дослідити матеріальну систему "суспільство — при­рода", необхідно враховувати всю сукупність зв'язків, взаємовпливів і изаємовідносин, що утворилися й існують у географічній оболонці Землі, її компоненти утворюють єдине й нерозривне ціле і є особливим яви­щем природи. Географічна оболонка складається з атмосфери, літосфе­ри, гідросфери і біосфери. В цій оболонці відбуваються різноманітні процеси з неорганічними і органічними речовинами; матерія зазнала складної еволюції, внаслідок чого з'явились різноманітні форми життя, вищою з яких є людське суспільство.

95. ПРОБЛЕМА ЛЮДСЬКОГО НАЧАЛА ЯК ЦЕНТРАЛЬНА ПРОБЛЕМА АНТОПОСОЦІОГЕНЕЗА. Тема походження людини і суспільства (антропосоціогенез) неосяжна і є предметом як філософії, так і низки спеціальних наук. тема власного походження чомусь завжди непокоїла людство, що відбилося в усіх історичних типах світогляду. У міфах і первісних релігіях кожного народу світу є уявлення про виникнення людей. У розвинутому релігійному світогляді (у формі світових релігій) теж неодмінно зберігається тема походження людей. Підготовча робота до наукової постановки питання про антропогенез була проведена англійським біологом Ч.Дарвіном (1809-1882), який довів, що біологічна еволюція на основі природного відбору поступово підвела ще тваринних предків людей до виникнення праці як способу взаємодії з природним середовищем, і це стало надалі головним фактором подальшої еволюції. Трудова концепція походження людини не є єдиною серед учених і філософів. Є два підходи до вирішення проблеми, котрі хоч і не заперечують саму еволюційність, на заміну якої слід було б визнати якесь раптове творення, однак звертають увагу на дещо інші витоки й фактори еволюції. Один підхід належить Шардену, який викладений був у його книзі “Феномен людини”.Виникнення людини автор розглядає в контексті загальнокосмічного еволюційного процесу від стадії “дожиття”, через стадію “життя” і до “феномена людини”. Другий підхід належить Мемфорду Автор вважає, що визначення людини як тварини, котра використовує знаряддя праці, фіксує тільки нинішній зв’язок людей з технікою і перекидає цей факт також і у давнину, щоб показати роль знарядь праці у антропогенезі. Мемфорд вважає, що не було нічого унікально людського в стародавній технології до тої пори, доки вона не була видозмінена лінгвістичними символами, соціальною організацією й естетичними задумами.

96. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК СУСПІЛЬСТВА І ПРИРОДИ

Відношення суспільства і природи є складною і багатоаспектною проблемою. Що являють собою суспільство і природа? Поняття "природа" в науковій літературі вживається у двох значеннях. У широкому розуміти слово природа охоплює і суспільство, і навколишній світ тобто є синонімом Всесвіту. У вузькому розу мінні природа – це частина світу, яка, умовно кажучи, протистоїть суспільству і взаємодіє з ним, це природне середовище, в якому живе суспільство. Саме під таким кутом зору проблема взаємодії суспільства і природи виникає на даному етапі розвитку.

Поняття "суспільство" багатогранне: це сукупність форм спільної діяльності людей, що історично склалася, а також система, яка охоплює всю сукупність умов соціальної життєдіяльності людей та їхні відносин між собою та з природою.

Природа первинна. Наукою і практикою доведено матеріальну єдність природи, в якій народжуються і розвиваються якісно нові види матерії та форми руху. На певному етапі еволюції нашої планети з'являється органічна матерія, біологічна форма руху - життя. З виникненням життя сформувалась частина планети Земля, яку називають біосферою, тобто сфера взаємодії живої і неживої матерії. Хоча проблема виникнення життя є докінця не розв’язаною незаперечним є те, що людина – частина природи. Природа є необхідною умовою життя і середовищем існування суспільства.

Історія розвитку суспільства є продовженням історії розвитку приро­ди. Історія природи виявляє внутрішню суперечливість і роздвоюється на історію неолюдненої, досуспільної природи та на істо­рію природи, що увійшла в сферу діяльності людини, тобто на історію олюдненої природи. Разом з тим і історія суспільства не обмежується лише власною суспільною історією, тобто історією існуючого суспіль­ства, вона охоплює також і шлях становлення, формування суспільства.

Природа і історія є двома скла­довими елементами того середовища, в якому ми живемо. Але на від­міну від інших природних істот, людина – не просто природна істота, а людська природна істота, тобто істота, яка існує для самої себе.

Перебуваючи в тісному взаємозв'язку, природа і суспільство утворю­ють систему "суспільство – природа". Дана система передбачає пізнання люди­ною природи, її використання і перетворення. Свою цілісність ця систе­ма могла зберегти при одночасному цілеспрямованому розвитку обох елементів – природи і суспільства.

Щоб зрозуміти і дослідити матеріальну систему "суспільство – при­рода", необхідно враховувати всю сукупність зв'язків, взаємовпливів і взаємовідносин, що утворилися й існують у географічній оболонці Землі, її компоненти утворюють єдине й нерозривне ціле і є особливим яви­щем природи. Географічна оболонка складається з атмосфери, літосфе­ри, гідросфери і біосфери. В цій оболонці відбуваються різноманітні процеси з неорганічними і органічними речовинами; матерія зазнала складної еволюції, внаслідок чого з'явились різноманітні форми життя, вищою з яких є людське суспільство.

97.ПРИРОДА ЯК ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ, ПРИРОДА ЯК БІО- І НЕОСФЕРА.

За В.І.Вернадським, який опрацював концепцію активної геологічної ролі людства, біосфера Землі еволюціонує в нову фазу - неосферу - сферу, перебудо­вану колективним розумом та працею людства для задоволення його потреб. Цей процес вчений вважав за об'єктивне явище й закономірність взаємопов'яза­ної еволюції природи і суспільства. Перемога наукового розуму є неминучою, але лише через важку й наполегливу працю, повне фізичне та інтелектуальне самовичерпання людини й природи.

Біосфера є сферою життя, тобто частиною Землі, заповненої життям або про­дуктами життєдіяльності. З появою людини й суспільства виникає своєрідне при­скорення еволюційних процесів. Розум людини вносить якісні зміни в характер земної еволюції. Людина створює нові технології, залучає до життєдіяльності нові ресурси планети і водночас вилучає із кругообігу хімічних елементів в при­роді все більшу кількість речовини. Таким чином, людина постає як геологоутворювальна сила, могутній чинник подальшого розвитку планети. З появою людини й ЇЇ розумово-технологічної діяльності біосфера набуває нової якості -ноосфери, де життєві процеси відбуваються як розумні, технологічно обґрунтовані, морально вивірені.

До формування ноосфери, вважав В.І.Вернадський, приводять два відносно самостійні й водночас взаємопов'язані процеси: еволюція біосфери й еволюція соціуму. В теоретичному вимірі ноосфера постає як поєднання наук про приро­ду з науками про людину; у практичному вимірі - це сфера людського - мораль­ного, гуманістичного, соціально-справедливого - буття природи та людини. Ці два процеси збігаються. В.І.Вернадський підкреслював:«...Важливим для нас є факт, що ідеали нашої демократії йдуть в унісон зі стихійним геологічним про­цесом, з законами природи, відповідають ноосфері.

.

98. НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС І ЕКОЛОГІЯ.

За останні 500 років людство знищило 60% лісів, що нанесло удар по біо­сфері. Ліси - це легені планети, які забезпечують свіже повітря й існування дже­рел. Нині людство включило в сферу виробництва 70% всієї родючої землі, 70% основних популяцій риб, 10% води. На кожного жителя індустріально розвину­тих країн щорічно із надр Землі видобувається близько 30т корисних копалин; 1-1,5% цієї сировини набуває форми продукту, що споживається, а 98,5% ста­новлять відходи виробництва, більшість з яких - шкідливі для людини.

Вчені підрахували: якщо виробництво буде наро­щуватися такими ж темпа­ми, то заліза людству виста­чить на 250, олова - на 35, цинку - на 30, міді - на 29 років. До 2500р. людство використає запаси всіх металів, що є на нашій планеті.

Найгострішими й невідкладними екологічними проблемами ХХст. є такі: загроза підвищення темпе­ратури на Землі внаслідок концентрації вуглекис­лого газу та інших хімічних речовин у атмосфері. Вчені вважають, що навіть незначне посилення кількості цих речовин може викликати великі (якщо не ка­тастрофіч­ні) кліматичні зміни:

руйнування озонового шару Землі - тонкої оболо­нки, що міститься в стра­тосфері й оберігає життя від згубної ультрафіолетової радіації Сонця. Дослідження, проведені за допомогою супутників, свідчать: в останні десять років озо­нова оболонка стала тоншою на 3%. Більше того, над Антарктидою з'явилась так звана озонова дірка, площа якої перевищує площу США. Подібні ж дірки, хоч і менші за розміром, помі­чені також над Північним полюсом й іншими регі­онами;

виснаження киснепостачальників Землі пов'язане з варварською вирубкою лісів, їх площа зменшується на 15млн га щорічно. Водночас з лісами людство втрачає різноманітні види флори й фауни, що також згубно позначається на кліматі й навколишньому середовищі;

виснаження Світового океану, що поряд з лісами є основним постачальни­ком кисню для життєзабезпе­чення планети. Внаслідок забруднення океану на­фтою й нафтопродуктами змінюється його властивість віддзеркалювати (альбе­до), що впливає на енергетич­ний баланс планети, порушує відповідні пропорції вологості;

забруднення навколоземного та навколишнього середовища сотнями мільйо­нів тонн хімічних сполук і радіоактивних речовин, що мають великі періоди розпаду;

поступове вичерпування природних ресурсів.