3. Прикметники і-іі відмін

Прикметники І-ІІ відмін складають першу групу латинських прикметників. Вони мають закінчення у Nom.sing. для чоловічого роду – us, - er, для жіночого - a, для середнього – um:

pulcher, chra, chrum – красивий	magnus, a, um – великий
liber, ěra, ěrum - вільний	varius, a, um - різний

Прикметники жіночого роду відмінюються за І відміною, чоловічого та середнього – за ІІ відміною іменників. Основа прикметників визначається за формою жіночого роду, відкидаючи закінчення:

pulchra – pulchr-; liběra – liber- ; magna – magn- ; varia – vari-.

ЗРАЗОК ВІДМІНЮВАННЯ ПРИКМЕТНИКІВ І-ІІ ВІДМІН

Sing.
	m	f	n
Nom.	pulcher	pulchra	pulchrum
Gen.	pulchri	pulchrae	pulchri
Dat.	pulchro	pulchrae	pulchro
Acc.	pulchrum	pulchram	pulchrum
Abl.	pulchro	pulchra	pulchro
Voc.	pulcher	pulchra	pulchrum

Plur.
	m	f	n
Nom.	pulchri	pulchrae	pulchra
Gen.	pulchrōrum	pulchrārum	pulchrōrum
Dat.	pulchris	pulchris	pulchris
Acc.	pulchros	pulchras	pulchra
Abl.	pulchris	pulchris	pulchris
Voc.	pulchri	pulchrae	pulchra

N.B.: Прикметники IІ відміни чоловічого роду на – us - відмінюються за зразком іменників IІ відміни чоловічого роду на – us - .

4. Присвійні займенники

До І-ІІ відмін відносяться також присвійні займенники. Оскільки вони мають такі ж самі закінчення, як і прикметники І-ІІ відмін, то і відмінюються вони також за їхнім зразком. До присвійних займенників відносяться:

meus, a, um – мій, моя, моє	noster, tra, trum – наш, наша, наше
tuus, a, um – твій, твоя, твоє	vester, tra, trum – ваш, ваша, ваше
suus, a, um – свій, своя, своє

5. Суфікси прикметників і-іі відмін

Найуживанішими суфіксами прикметників І-ІІ відмін є:

- ĭc-us	приєднується до основи іменника та утворює прикметники І-ІІ відмін зі значенням властивості або приналежності	specífĭcus, a, um; metállĭcus, a, um
- īv-us	приєднується до дієслівної основи супіна та утворює прикметники зі значенням ознаки	intensīvus, a, um (intensum) - напружений; actīvus, a, um (actum) – активний, діяльний; passīvus, a, um (passum) - бездіяльний
ān-us īn-us	приєднується до основи іменника та утворює прикметники І-ІІ відмін зі значенням якості або приналежності	Romānus, a, um (римський); Latīnus, a, um (латинський)

6. Граматичнй аналіз речення. Порядок слів

Приступаючи до перекладу речення, треба уважно виписати слова у їх словниковій формі, з`ясувати, до яких частин мови вони належать, потім зробити граматичний аналіз речення, починаючи з присудка. Знайшовши присудок (дієслово в особовій формі), слід визначити його час, особу і число. Якщо дієслово вжите у 1-й або 2-й особах, підмета шукати не слід, бо логічним підметом буде особовий займенник, який у латинській мові звичайно пропускається.Якщо ж дієслово-присудок стоїть у 3-й особі, треба шукати підмет – іменник у називному відмінку. Коли в реченні замість особового дієслова є дієслово-зв`язка, то крім підмета, слід також знайти іменну частину складеного присудка.

Після визначення підмета і присудка встановлюються другорядні члени речення:додатки, означення, обставини. Якщо при цьому присудок виражений перехідним дієсловом, тобто вимагає після себе питання кого? що?, то треба шукати прямий додаток у знахідному відмінку.Далі за допомогою відповідних питань знаходять означення до підмета, додатки та обставини, порівнюючи їх граматичні форми, закінчення відмінків, числа, роду тощо. Наприклад: Fabŭlae poētārum vitam privātam populōrum antiquōrum illustrant. – Оповіді поетів висвітлюють приватне життя давніх народів.

Fabŭlae	poētārum	vitam	privātam	populōrum	antiquōrum	illustrant
(що?) Оповіді	(кого? чиї?) поетів	(кого? що?) життя	(яке?) приватне	(кого? чиє?) народів	(яких?) давніх	(що роблять?) висвітлюють
підмет	непрямий додаток підмета	прямий додаток	означення прямого додатка	непрямий додаток присудка	означення непрямого додатка присудка	присудок

Аналізуючи текст, слід пам’ятати, що порядок слів у латинському реченні довільний, але здебільшого на першому місці стоїть підмет, на останньому – присудок. Прямий додаток тяжіє до присудка, а узгоджене означення в основному ставиться після означуваного слова. Зміни у традиційному розташуванні членів речення підкреслюють, як правило, намір автора особливо виділити якийсь смисловий блок, висуваючи його на перше місце. Це, зокрема, добре простежується у крилатих висловах, афоризмах тощо.