§4. Взаємовідносини державної влади та місцевого самоврядування в Україні

Взаємовідносини державної влади та місцевого самоврядування в Україні базуються, в першу чергу, на положеннях статей 5, 7 та 38 Конституції України, згідно з якими, по-перше, органи місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади, а служба в органах місцевого самоврядування розглядається як самостійний вид публічної служби, по-друге, держава виступає гарантом місцевого самоврядування.

Ці конституційні положення свідчать про автономність місцевого самоврядування у відношенні до державної влади. Принцип автономності місцевого самоврядування обумовлюється і його особливим місцем у механізмі соціального управління, його подвійною природою - з одного боку, як форми публічної влади (в системі місцевого самоврядування можуть видаватися загальнообов’язкові рішення, виконання яких забезпечується примусовою силою держави), з другого - як інституту громадянського суспільства.

Така природа місцевого самоврядування дає підстави розглядати його як проміжну сходинку між державою та громадянським суспільством³¹.

Водночас це не означає повної автономності місцевого самоврядування та державної влади. Ці дві форми публічної влади активно взаємодіють між собою, що знаходить свій вияв у тому, що:

по-перше, завдання та функції місцевого самоврядування тісно переплетені із завданнями та функціями держави. Тому їх реалізація потребує відповідної координації і належного ресурсного забезпечення, що, в свою чергу, потребує надання державної допомоги тим територіальним громадам, які не володіють необхідними матеріальними та фінансовими резервами;

по-друге, держава, визнаючи та гарантуючи місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції України), зобов’язана забезпечити виконання тих рішень, що приймаються у системі місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією та законами України;

по-третє, Конституція України прямо передбачає відповідні повноваження органів державної влади у галузі місцевого самоврядування. Так, наприклад:

а) Верховна Рада України визначає правовий режим власності (в т.ч. і комунальної) (п. 7 ч. І ст. 92), засади місцевого самоврядування (п. 15 ч. І ст. 92), утворює і ліквідовує райони, встановлює і змінює межі районів і міст, відносить населені пункти до категорії міст, здійснює найменування і перейменування населених пунктів і районів (п. 29 ч. І ст. 85), призначає чергові та позачергові вибори до органів місцевого самоврядування (п. 30 ч. І ст. 85), визначає організацію та порядок проведення виборів до органів місцевого самоврядування (п. 20 ч. І ст. 92);

б) держава зобов’язана фінансувати здійснення делегованих органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади (ч. З ст. 143 Конституції України);

в) у межах, визначених Конституцією та законами України, може здійснюватися державний контроль за діяльністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування (ст. 20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»);

г) одним із принципів місцевого самоврядування в Україні є принцип його державної підтримки та гарантії (ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»);

д) держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні бюджетів місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»);

по-четверте, в Україні існує змішана система територіальної організації влади, за якої управління на регіональному (область) та субрегіональному (район) територіальних рівнях здійснюють як органи місцевого самоврядування так і органи виконавчої влади;

по-п’яте, органам місцевого самоврядування згідно з Конституцією України (ст. 143) законом надаються окремі повноваження органів виконавчої влади, з питань здійснення яких вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Однак реальний стан справ у сфері взаємовідносин місцевого самоврядування з державною владою свідчить про те, що вони не завжди здійснюються в рамках зазначених конституційних положень. Зокрема, досить часто на практиці можна спостерігати неправомірне втручання органів виконавчої влади та їх окремих посадових осіб у вирішення питань, віднесених законом до компетенції місцевого самоврядування. У зв’язку з цим особливого значення набуває проблема зміцнення гарантій місцевого самоврядування, ефективного захисту прав та законних інтересів територіальних громад.