2.6.Менталітет

Термін менталітет (ментальність) (від лат.  mens, mentis – розум, інтелект) сьогодні один з найпоширеніших серед різних гуманітарних наук, хоча і не має ще точного визначення.

Поняття «ментальність» і «менталітет» стали широко вживаними у світовому гуманітарному просторі за ініціативою істориків школи «Анналів» і французь­ких гуманістів другої половини ХХ ст., але ще до них деякі філософи ХІХ ст. користувалися цими термінами на позначення інтуїції, образу думок, способу мислення, якості розуму, стилю світосприйняття, духу народу. Проте очевидно, що витоки цього терміну пов’язані не тільки з духом і душею, але і з розумом, мисленням. У психології чітко розрізняють ментальне як те, що йде від розуму, і сентимен­тальне як те, що йде від почуттів.

Слова латинського кореня «ментальність» і «менталітет» увійшли до науково­го обігу через німецьку мову (die Mentalität), яка їх не розрізняє. Не розрізняють їх також англійська (mentality) і французька (mentalité). В українській і російсь­кій мовах вони термінологічні дублети. Існує думка, що таке ототожнення неправильне, що ці терміни «прагнуть до розподібнення й придбання “самостійного” значення: якщо ментальність – це спосіб бачення світу взагалі, то менталітет – набір специфічних когнітивних, емотивних і поведінкових стереотипів етносу». Білоруська дослідниця В.А. Маслова, в свою чергу, вважає, що ментальність – яви­ще когнітивно-психологічного, а менталітет – соціокультурного порядку і наголошує, що ментальність є певним мінімумом духовного єднання людей на кшталт енергетичного поля, в якому відбивається їх психіка і духовність: «ментальність – це світобачення у категоріях і формах рідної мови, які поєднують у собі інтелектуальні, духовні та вольові якості на­ціонального характеру в його типових проявах».

Як не дивно це звучить, інколи пишуть навіть про те, що менталітет притаманний кожному етносу (менталітет французів, німців, англійців), а ментальність – кожному демосу (ментальність амери­канців, швейцарців, австрійців). Що не кажіть, а наші вчені полюбляють термінологічну свистопляску.

Думається, однак, що не буде великим гріхом менталітет і ментальність сприймати синонімічно, маючи на увазі, що при необхідності їх можна і «розвести» залежно від поставленої мети опису, дослідження, роз’яснення.

Так чи інакше, категоріально – це одне поняття, і воно споріднене з національно-етнічною свідомістю, складає його основу і певною мірою може сприйматися як його синонім. Проте тільки певною мірою. Справа в тому, що площини національно-етнічної свідомості та менталітету безпосередньо перетинаються, накладаються одна на одну, однак по-різному репрезентують межі свідомого та підсвідомого. Ментальність як стійкий та глибинний продукт колективної психіки більшою мірою має підсвідому природу. Ментальні особливості важко приховати за раціональними, свідомими діями. Ментальність «виплескується» разом з поглядом очей, мовою, поведінкою, оцінками.

Відомий російський філософ Микола Бердяєв (1874-1948) так описує те, що називається ментальністю росіян:

«Русские - самый общительный народ в мире. У русских нет условностей, нет дистанции, есть потребность часто видеть людей, с которыми у них даже нет особенно близких отношений, выворачивать душу, ввергаться в чужую жизнь <...>, вести бесконечные ссоры об идейных вопросах. <...> Всякий истинно русский человек интересуется вопросом о смысле жизни и ищет общения с другими в искании смысла»

Менталітет порівнюють зі свого роду «програмним забезпеченням» інтелектуальної діяльності особистості. Менталітет – це форма народної філософії, світосприйняття тощо.

У будь-якому випадку менталітет – продукт соціокультурний, оскільки він формується в процесі виховання та життєвого досвіду. Люди, які сформувалися в різних національно-культурних соціумах, обов’язково будуть мати ментальні, тобто світоглядні розбіжності і, як результат, – нестиковку ментальних програм.

Один з критеріїв, за яким можна визначити розбіжності в менталітеті, є уявлення про національного героя. Для слов’ян, як і для інших європейських культур, національний герой – це образ мужньої, духовно багатої та фізично сильної людини, яка усі свої зусилля спрямовує на благо інших, на боротьбу зі злом, на перемогу над ворогами свого народу (українські козаки, російські билинні герої-богатирі, середньовічний англійський Робін Гуд, національні воїни, полководці та ін.).

На противагу цьому національним героєм Америки вважається той, хто реалізував американську мрію (American dream) – одне з ключових понять американської культури. Американська мрія – це складний шлях із самих низин суспільства до його вершини, який має пройти пересічний американець, задля того, щоби стати успішним бізнесменом, державним діячем і т. ін.. Американець Білл Гейтс, один із фундаторів комп’ютерної корпорації Microsoft та один з найбагатших людей планети – приклад такого національного героя для США.

Менталітет разом з національно-етнічною свідомістю відбиваються на особливостях національного характеру – загальних соціально-психологічних рисах, які притаманні національній спільноті в цілому.

Менталітет – це не тільки свідомість, а більшою мірою народна душа, або «дух народу», в термінах геніального німецького мовознавця В. фон Гумбольдта (1767-1835). Тобто все те, що не на зовнішньому (національне вбрання, страви, пісні, танці та ін.), а на глибоко внутрішньому, духовному рівні гуртує людей і робить їх носіями однієї національно-культурної спільноти.

Менталітет (ментальність) – спосіб світобачення людини як представника певної нації та соціально-культурної спільноти.

У самому понятті «менталітет» як «духу народів» на рівні прихованого (імпліцитного) смислу разом з ідеєю консолідації, єднання людей за способом сприйняття світу закладена ідея відмінності. Інакше і бути не може. Ми сприймаємо світ з позицій своєї ментальності. Показовим в цьому сенсі є наступне спостереження російсьеого письменника І.О. Ільїна про розбіжності між російською та західноєвропейською ментальностями:

У нас вся культура – інша, своя <…> у нас інший, особливий духовний устрій <…> Наша душа відкрита для західної культури, ми її бачимо, вивчаємо, знаємо, і, якщо є чого, - вчимося у неї; ми оволодіваємо їхніми мовами <…> У нас є дар відчуття (в оригіналі – «чувствования») та перевтілення. У європейців цього дару немає. Вони приймають лише те, що схоже на них. Для них російське є іншорідним, тривожним, чужим, дивним, непривабливим <…> Вони гордівливо дивляться на нас згори вниз і вважають нашу культуру <…> великим загадковим «непорозумінням».

Душевність, щирість, дар більшою мірою відчувати, а не просто розуміти інших. Так, це про нас, і цим ми якісно відрізняємось від інших. Це складники нашої ментальності, якими можна пишатися.

На противагу цьому можна вказати і на такі риси ментальності, котрі заважають нам жити. Ще за часів президентства В. Ющенка «Дзеркало тижня» надрукувало інтерв’ю з Осипом Морозом, українським емігрантом, нині відомим у світі професором, доктором економіки з Нью-Йорка. Одна з рубрик інтерв’ю так і називалася: «Український менталітет українцеві заважає». Наведемо лише декілька думок американського українця про ментальність українців, які живуть тут:

Сьогодні нація має бути сучасною, модерновою, а такою вважається та, що приділяє велику увагу науці. Проте в Україні наука не має підтримки через менталітет українців. Західний українець намагається заступити її патріотизмом … У Західній Україні етнографія заступає культуру, народна мудрість – філософію, і всюди частина заступає ціле, а ритуал – Бога. Бог в українців – усе ще в вишиванці, щоправда уже не в шароварах… Середній українець не повірить, що будь-яку релігію творить людина. Також він не знає, що незамінних людей немає, – бо ж їх насправді цілий цвинтар…

Сучасним українцям бракує самокритики і бажання бути самостійними … Український менталітет українцеві заважає. Людині бракує ініціативи, вона боїться зробити щось не так … Українці звикли працювати тяжко, проте непродуктивно, поза новітніми технологіями. Споглядацька філософія українця схожа радше на марення – можна все життя тягти буряка за гичку, при цьому співати й почуватися задоволеним…

На мою думку, українець, як і американський індіанець, – дитя природи. Для нього не мають особливого значення такі відрізки часу, як тиждень, день, година. Та й життя за радянської влади привчило стояти в черзі – за чим завгодно, абсолютно не відчуваючи часу. Українці чомусь неспроможні створити свій капітал, тому в них дається взнаки ментальна бідність. «Не маю і не знаю», – це мислення по-бідному.

(«Дзеркало тижня», № 44 (673), 17.11.07)

Іван Драч пише про українців ще з більшою гостротою, в якій приховується глибокий біль за націю: «Ми тверді, пругкі, відчайдушні, сентиментальні і романтичні. Часом надто жорстокі, а часом слиняві лінюхи і надзвичай­но безалаберні люди».