3. Картини світу і концептосфера нації

А то ж їдуть зі своїми поняттями в чужий універсум і дивуються, чому звідти каміння летить.

(Л. Костенко, «Записки українського самашедшего»)

Особливості національних культур, звичаїв, ритуалів, обрядів, ментальностей і національних характерів у цілому закарбовуються в мовних та інших «картинах світу», які створює і в яких живе людина. Неповторна специфіка мовних, концептуальних, ціннісних, часових, просторових та інших імовірних картин світу разом з особливостями національного світобачення, культурно-історичними, релігійними та іншими поняттями та уявленнями складають те, що академік Д.С. Лихачов назвав концептосферою нації.

Як співвідносяться мовні та концептуальні картини світу? Що таке концепт? Які чинники формують мовні та концептуальні відмінності? Як ціннісні орієнтири впливають на концептосфери різних націй? Які цінності притаманні нам, українцям, і якими є наші цінності у дзеркалі інших ціннісних картин світу? Відповіді на ці питання визначають не лише зміст однієї з тем міжкультурної комунікації, а значно більше – зміст сучасного духовного життя представників різних націй і народностей світу.

3.1. Поняття «картина світу»

Термін картина світу (англ. worldview, нім. Weltbild) у науковий обіг був уведений В. Герцем на рубежі XIX-XX століть стосовно відбиття образів фізичного світу людською свідомістю. Пізніше ця наукова метафора стала вживатися стосовно інших імовірних картин світу, які здатна формувати свідомість. Уже звичним є виділення наукової, наївної, реальної, віртуальної, релігійної, світоглядної, художньої, естетичної, метафізичної, чоловічої, жіночої, дитячої та багатьох інших картин світу залежно від суб’єкту або об’єкту відтворення такої картини.

У буденному розумінні картина світу – це калейдоскоп вражень людини від інформації про світ, яка «колекціонується» й «переварюється» свідомістю. У відомому романі Ліни Костенко «Записки українського самашедшего» (2011 р.) картина світу головного героя складається з калейдоскопу газетних повідомлень:

- Ти що, колекціонуєш абсурди? – каже дружина.

- Картину світу, – кажу я.

Зрештою, у героя вимальовується приблизно така строката іронічно-саркастична картина світу: Туркменбаші заборонив балет. Китайській миші відростили людське вухо. Таїландська принцеса бачила мамонта. У Нідерландах дозволили одностатеві шлюби. Скандинави схрестили телефон з комп’ютером. Шотландці – картоплю з медузою. У Мексиці замість ялинок прикрашають кактуси. Бенгальському тигру запломбували зуб. У США відбувся безпрецедентний суд: якийсь чоловік покусав собаку. В Кенії, щоб вважатися мужчиною, треба вбити лева. В американській Конституції записано право людини на щастя. У Токіо проходить міжнародний з’їзд геніїв. Недавно аборигени Австралії наклали прокляття на свого прем’єра – вказали на нього кісткою кенгуру. На якомусь курорті Італії – міжнародний турнір зі спортивних поцілунків. В Америці відбувся конкурс на швидкісне поїдання сосисок. В Італії прийняли закон про гуманне ставлення до тварин. Забороняється кидати живих лобстерів у киплячу воду. В Японії створили синю троянду. У нас – блок «Сила народу». У Тибеті монахи повертаються з літнього усамітнення. У нас депутати з курортів. В Бразилії на одній зі станцій метро підвісили боксерську грушу – щоб кожен міг розрядити свій стрес і т.д.

Ліна Костенко, як бачимо, блискуче описала чуттєво-образний механізм творення от такої стихійної картини світу пересічного споживача сучасного інформаційного простору, переповненого, як ми знаємо, різного роду повідомленнями, у тому числі й абсурдного характеру. Свідомість упорядковує будь-яку інформацію за власними законами і за допомогою власних можливостей, серед яких мові відводиться чільне місце.

Сучасні автори визначають картину світу як глобальний образ світу, що лежить в основі світогляду людини, тобто виражає істотні властивості світу в розумінні людини у результаті її духовної і пізнавальної діяльності . Із цим цілком можна було б погодитися, якби не одне але методологічного характеру.

Йдеться про штучне роз’єднання «світу» на два «протилежні» – світу реальності та світу свідомості. Поняття світу у наближеному до справжньої роботи людської свідомості, на наше глибоке переконання, варто трактувати не тільки як наочність та навколишню дійсність, а як симбіоз, гармонійну єдність свідомості і реальності. До висновку, що поняття свідомость-реальність варто писати саме через дефіс і розуміти як цілісність, особисто я дійшов ще років двадцять тому і не змінив цих переконань. Про те, що будь-яка картина світу, як і інформація про «об’єктивну реальність» у цілому є результатом людської розумової та психологічної інтерпретації, наполегливо стверджують сучасні філософи, метафізики, психологи, фахівці з нейрології та ін. Їхні аргументи так чи інакше збігаються з переконаннями Карла Гюстава Юнга, до спадщини якого ми вже не раз зверталися.

Замість того, щоб переказувати думки класика психології, краще запропонувати безпосередньо його висловлювання з цього приводу. Скористаємося статтею К. Юнга «Розбіжність східного та західного мислення», яка була написана ще у 1939 році, але тим не менш містить дуже актуальні для сьогодення положення, над якими варто замислитися. Отже, на думку К. Юнга:

… Психологія вважає розум нездатним заснувати або ствердити існування чого-небудь, що знаходиться за його межами. Здоровий глузд покликаний прийняти ці обмеження, незважаючи на неминучість жертви – розлучення із казковим світом та творіннями розуму, що в ньому живуть. Таким був світ першої людини; у ньому навіть неживе мало живу, цілющу, магічну силу … Рано чи пізно людина усвідомлює, що могутність речей виходила від неї самої, а значення їх було її проекцією…

Насправді слово «матерія» є таким же самим символом невідомого, як слово «дух» або навіть слово «Бог»…

Матеріалізм виник як метафізична реакція на раптове усвідомлення людиною того, що пізнання є одним з проявів психіки і, винесене за межі людського, – проекцією… Однак тепер стало зрозуміло, що людина зачинена в стінах розуму, що вихід за межі неможливий, навіть у божевіллі, що образ його богів та образ його світу багато в чому зумовлений його власною психікою…

Тепер людина зрозуміла, якою мірою весь наш досвід так званої дійсності має психічну природу; власне кажучи, усе, що мислиться, відчувається та сприймається нами, є психічний образ, і сам світ існує остільки, оскільки ми взмозі «створити» його… Світ фактично не існує там, де він не приймає форму психічного образу («утворюється»)…

Звичайно, таке розуміння не збігається з матеріалістичною методологією, яка сприймає картину світу і мову як її матеріальне втілення як щось вторинне, похідне від «реальності». Насправді наша свідомість і мова як її складник і є тією реальністю, яку створив людський мозок і яка визначає наше життя. Навколишній світ, звичайно, існує і без нашого світу свідомості, проте тоді нам не треба і шукати взаємозв’язок між світом думок і світом речей.

Наше розуміння картини світу ближче до відомого німецького філософа Мартіна Гайдеггера (1989-1976), який писав: «Що таке – картина світу? Очевидно, зображення світу. Але що тут називати світом? Що значить картина? Світ виступає космосом, природою. До світу відноситься й історія. І все-таки навіть природа, історія та обидві вони разом у їхньому прихованому та агресивному взаємопроникненні не вичерпують світу. Під цим словом мається на увазі і основа світу (курсив наш – В.М.), незалежно від того, як мислиться її відношення до світу».

Отже, будемо вважати, що картина світу – це не просто відбитий мозком, свідомістю образ світу навколо людини. Це світ людської свідомості (колективної чи індивідуальної), це світ встановлених понять, уявлень і вірувань, параметрів і цінностей, які слугують орієнтирами існування для окремої особистості чи національного колективу.