3.5.6. Українські цінності

Глибокі розвідки, присвячені визначенню українських національних цінностей, думається, ще попереду. Тільки після того, як Україна стала незалежною державою, українська гуманітарна наука дозволила собі таку розкіш, як вивчення українських чеснот й особливостей. Неабиякий внесок у цьому плані зроблено мовознавцями, зокрема В.В. Жайворонком, В.І. Кононенком, іншими відомими україністами, у працях яких знайдемо дуже багато цікавого про українські символи, приказки, звичаї, специфіку нашої ментальності тощо.

Ціннісна картина світу українців історично переплітається з російською та білоруською, що цілком природно. Не будемо вступати в дискусію з різними точками зору щодо пальми першості та взагалі національної першості когось у цій трійці східних слов’ян. Збоку це інколи нагадує такий собі «науковий (чи науковоподібний?) шовінізм». Миролюбність завжди була закладена у світогляді трьох народів, тож не варто тепер сучасних нащадків святої Київської Русі зіштовхувати лобами, бо комусь це вигідно.

Час Київської Русі (приблизно ХІ-ХІІІ ст.) – традиційно найзручніший період діахронічного аналізу початку розвитку національної психології східних слов’ян, що згодом виокремляться в самостійні, але завжди тісно взаємопов’язані національні спільноти. Тож саме цим пояснюється органічна близькість, а багато в чому – спільність та єдність ціннісних уявлень українців, росіян і білорусів.

Дуже вдалу спробу діахронічного аналізу системи концептуальних домінант схід­нослов’янської мовної картини світу часів Київської Русі представила Г.В. Межжеріна. Вона, зокрема, встановила, що до них належать 32 лінгво­культурних концепти, організованих переважним чином на основі опозицій: вірність – невірність, праведність – неправедність, смиренність – несмиренність, милосердя – жорстокість, любов – ненависть, стриманість – запальність, доброзичливість – недоброзичливість, доброчинство – злочинство, повага – осуд, освіченість – неосвіченість, праведність – неправедність, безкорисливість – корисливість, працелюбність – лінь, хоробрість – боягузтво. Крім них авторка виділяє ще чотири характерні для цієї культури домінанти: мудрість, мовчазність, людинолюбство, душевність.

Перелік цих концептів показує, в якому полі духовних цінностей жили наші предки, що є дуже цікавим. Крім того, це дає можливість «звірити координати» і зайвий раз переконатися в тому, що базові цінності наших предків ще живуть у нас, хоч і в дещо модифікованому вигляді. Базовими вони залишаються і завдяки тому, що в їх природі – віра в Бога та основні християнські принципи життя: любов, милосердя, безкорисливість, правдивість, миролюбність, працелюбність, доброчинство та інші чесноти, що слугують ідеалом, до якого треба прагнути.

Найперший у зазначеній низці концепт любов в українській мові має унікальне бінарне втілення: любов/кохання, де друге слово передає сферу природних глибоких інтимних переживань.

Порівняння ціннісних картин світу різних народів розкриває очі на світ і дає можливість по-іншому подивитися на власні цінності. Так, любов до праці – спільна християнська риса східних слов’ян: Всяка праця – Божа справа; Всякий труд – Божье дело тощо. Однак показово, що в «Словнику знаків української культури» В.В. Жайворонка «знаку» праця немає, як немає його і в «Словнику українських символів» В.І. Кононенка правда як український символ є, а от праці немає. От в цьому і правда.

Ціннісні уявлення про працю, що для усіх людей в принципі тотожні поняття, на концептуальному рівні разючі. Іноземців, зокрема, німців, які вважають чесну і наполегливу роботу важливим складником своєї національної культури, деякі наші приказки про роботу просто шокують: Робота дурня любить або рос. Работа не волк – в лес не убежит та под. Хоча в німецькому фольклорі все ж таки існує приказка, побудована за такою самою моделлю, але з іншим еталоном порівняння: Робота не заєць – у ліс не втече (Arbeit ist kein Hase, läuft nicht in den Wald).

Щодо німців, то їх трудоголіками (workaholіcs) в принципі не вважають, хоча до роботи вони ставляться дуже відповідально. Ви­робнича етика для них двигун поведінки, проте не такий, щоб працювати до смертельної втоми. Згадаймо з М.О. Некрасова: «Мы досмерти работаем, до полусмерти пьем…», що красномовно характеризує обидві риси нашої душі. Німці працюють так само, як інші народи. Репутацію ж працьовитої нації їм створюють старанність, організованість, якість, швидкість у виконанні роботи. Вони прагнуть швидше приступити до роботи, щоб пізніше вже про неї не думати, тому що Після виконаної роботи добре відпочивається (Nach getaner Arbeit ist gut ruhen). Пор. рос.: Сделал дело – гуляй смело.

У російсь­кій мовній свідомості засуджується халтурна, недбала робота: «он халтурит», що означає «він не хоче робити якісно, а міг би». В англійській культурі на перший план виходить ідея недотепної праці: засуджується дилетант, тобто той, хто не вміє робити, а береться за роботу. Додамо, що поширеною англомовною оцінкою праці є поняття професіональної або непрофесіональної праці. Українська відданість праці іноді залежить від волі – хочу/не хочу, буду/ не буду.

Англійське businesslike несе позитивну оцінку, у той час як українське і російське діловий/деловой може мати подвійну оцінну конотацію. Негативна асоціація цього слова випливає з поведінки тієї людини, що ставить справу на перший план, а добрі відносин з людьми – на другий.

Оцінні конотації однакових предметів у різних культурах можуть бути не просто різними, а прямо протилежними. Один лише приклад: образ Роксолани в Україні сприймається як образ націонльної героїні (пригадуєте фільм за участю Ольги Сумської); у західному світі це ім’я асоціюється із жінкою аморальної поведінки.

Наявність у колі ментальних орієнтирів понять, які мають негативну оцінність, проте все одно посідають міцні місця в клітинах колективної національної свідомості, дали підстави вченим говорити про існування так званих антиконцептів (терміни майже одночасно і незалежно один від одного придумали російський мовознавець С.Г. Воркачев та український лінгвіст А.М. Приходько. До антиконцептів в українській і російській картинах світу відносять такі актуальні для обох народів феномени, як туга, досада, хабар, хамство, підлість, чиновник, посміховище, дурень, виродок, стукач, сексот; в американській – interference, oppress, sexism, violation, redneck, у німецькій – Chaos, Unpünktlichkeit, Mißhandlung, у французькій – cité, violence, chômage, fracture sociale. Однозначно негативні в більшості лінгвокультур депресія, стрес, нетерпимість, а також різного роду фобії.

Поняття укр. наплювательство/ рос. наплевательство, укр. пофігізм/ рос. пофигизм, які передаються цими та іншими розмовними і навіть брутальними словами, також можна вважати національно специфічними. І хоча використання плювків у якості семіотичного акту притаманне багатьом культурам, саме в російській та українській існує велика різноманітність позначень цього поняття. Так, байдужість можна висловити за допомогою висловів: рос. Плевать!, Наплевать або укр. Начхати, Мені начхати та под. Одна з порад може звучати так: Наплюй, розітри і забудь!; у певному сенсі близький до англійського Take it ease, але це скоріше – Заспокойся.

Антиконцепти усвідомлюються і тоді, коли однакові поняття можуть мати позитивну або нейтральну оцінку в одній мовній культурі (укр. іноземець, рос. иностранец) і нега­тивну в іншій (брит. foreigner, фр. les étrangers/non régularisés, ісп. extranjero), як, утім, і бути концептуально незначущим у третій (нім. Ausländer). Це стосується, наприклад, концепту court – позитивного в американ­ській картині світу та негативного в українській: суд. Суд для нас – це ще й сором, тягинана з кимось «при всіх», а також – недовіра, здирництво та хабарництво. Чи таке: донос вважається ганебним актом у нас, а його німецький аналог Anzeige і більш лиховісний варіант Denuntation – цілком нормальним явищем у Ні­меччині. Американці, до речі, теж інколи вважають проявом патріотизму та громадянського обов’язку «настучати» на когось навіть за порушення правил дорожнього руху. Просто так, без особистих на те мотивів, для підтримання порядку в державі. Чи можете ви уявити подібне у нас?

Те саме стосується й індивідуалізму, позитивно маркованого у британській, американській, французькій і німецькій картинах світу, нега­тивно – у російській, українській, іспанській, де він асоціюється з егоїзмом, і доволі невиразно матеріалізується в німецькій, до чого ми ще повернимось коли будемо говорити про міжкультурні комунікативні стилі.

Цікаві для розгляду можуть бути такі близькі та зрозумілі для нас поняття, як хабар або блат. Кажуть, що слово блат не має відповідників в інших мовах. Це не зовсім так. Це поняття добре знайоме в арабському світі, в якому найголовніші речі традиційно базуються на позитивних людських взаємовідносинах, японцям, китайцям націям з глибко колективістським ментальним ладом, усім без винятку народам колишнього СРСР і навіть німцям, які метафорично називають вигідні та користолюбні особистісні стосунки «вітаміном В» (Vitamin B). В англомовних культурах, дійсно, немає прямого еквівалента слову блат, як і іншим «советизмам» (номенклатура, з-під прилавку, з-під поли; рос. бессознательный/несознательный (элемент) та ін.). Однак це не означає, що особистісні стосунки, знайомство з потрібними людьми зовсім не використовуються в суспільстві. Про це просто не прийнято говорити, оскільки це суперечить цінніним американським настановам про рівність усіх перед вибором, законом, досягненням успіху в житті і т.д.

Наявність так званих «антиконцептів» зумовлюється також бінарною природою оцінки. Усе пізнається та оцінюється тільки на фоні протиставлення: добре/погано. Не можна зрозуміти мир без війни, добро без лиха, щастя без горя, друга без ворога, рай без пекла і т.д. Позитивно ціннісні концепти та антиконцепти можуть мати як універсальний характер (щастя, любов, патріотизм, хоробрість тощо.), так і бути специфічними або ж різнитися особливостями етнонаціональної інтерпретації однакових понять, у чому ми вже переконалися.

Нарешті, звернемо увагу на таку особливість ціннісних орієнтирів, як їхню мінливість у часі. Картина світу – поняття динамічне як для окремої людини, так і для соціумів у цілому. Згадаймо, як нам уявлявся світ у дитинстві, коли «дерева були великими» і яким ми бачимо та розуміємо світ тепер.

Різкі зміни, аж до руйнування картини світу викликають революційні зрушення наукового та соціального характеру. Як приклади часів руйнування усталених картин світу суспільства наводять зміну геоцентризму на геліоцентризм (коли Сонце, а не Землю, як раніше, стали вважати центром нашої планетарної системи), наукові революції ХVII століття (геометризацію простору), соціальні революції (Французьку 1792 р., Російську 1917), крах ІІІ рейху, Китайську культурну революцію, трансформацію соціального устрою в СРСР (перебудова) тощо. Результати змін концептуальних картин світу знайшли відображення у зміні мовних картин світу, вони віддзеркалилися у текстах, які створює мовна особистість.

Мій колишній учень, нині професор О.А. Семенюк, спеціально вивчав, як соціальні зміни відбиваються в мові. Зокрема, він виділив такі аспекти:

1. Привнесення іншокультурного компоненту до лінгвокультурного, ментального простору етносу шляхом активного, не завжди виправданого викорінення споконвічних лексичних одиниць, саме за допомогою яких рідна мова формує картину світу для народу-носія. Так, починаючи із кінця 80- х років, як результат демократизації життя, в українській, російській та інших східноєвропейських мовах фіксується динамічне збільшення кількості запозичених слів та виразів. Імпічмент, моніторинг, тендер, маркетинг, біт, компакт-диск, дайджест, факс, магістр, гамбургер та велика кількість інших одиниць змінює не тільки лексикон особистості, але й її світосприйняття та моделювання дійсності. Окрім того, запозичені слова замінюють звичні вже одиниці рідної мови: вистава – шоу, макіяж – мейк-ап, зустріч на вищому рівні – саміт тощо. Така активна заміна викликає певну негативну реакцію особистості і суспільства. Один із проявів такої реакції – гумористичні тексти (анекдоти, гуморески тощо):

Раз хвалився дід Павло перед Опанасом –

Збагатив свій лексикон я останнім часом.

Що я чув колись в селі, й що побутувало? –

«Хата», «вила», «льох», «граблі», «бараболя», «сало».

Старожитнє віджива, взяв я на замітку,

Бо нові тепер слова у широкім вжитку.

«Кілер», «мер» і «екстрасенс», «мафія» і «вілла»,

Ще «корупція» і «секс» –

Слів силенна-сила.

Їх лічив би зо два дні, добрий чоловіче,

Та часу нема мені – баба в офіс кличе.

(Л.Куліш-Зеньків. «Сусідська розмова»).

2. Трансформація шкали суспільних цінностей (орієнтирів), заміна ключових термінів. Так, у суспільному дискурсі одні ключові слова замінили інші: соціалізм поступився місцем демократії, планове господарство – ринку та ін. Така зміна знайшла відображення в текстах: рос. «Выражение «поменять шило на мыло» теперь называется «бартерной сделкой» (Н. Богословский. «Заметки на полях шляпы»); укр. «Вчора іменувався спекулянт. Сьогодні – бізнесмен. Учора називалося «махнуть не глядя». Сьогодні – «обміняти по бартеру». Вчора був звичайний шулєр. Сьогодні – брокер» (Є. Дудар. «Ми є такі?»).

3. Зміна закликів. У російських мовознавців навіть є термін «лозунговая картина мира», його застосував Юрій Левін. Як відзначає цей дослідник, немає значення, чи закликає лозунг (Миру – мир!) чи констатує (Комунізм переможе!): кожен з них є замовлянням, виконує певну магічну функцію. Крім того, вони активно формують своєрідну модель світу, «універсум закликів».

У період суспільних трансформацій, або в період активних соціальних перетворень, система закликів може досить швидко змінюватися, а старі заклики стають об’єктами пародії. Таке явище має місце в пострадянському, зокрема українському та російському суспільствах. Наприклад: рос. «Учение Фрейда живет и побеждает!» (М. Мішин. «Мои призывы»).

На зміну старим закликам приходять нові, які утворюються за старою моделлю. Наприклад: рос. Думай о будущем!; укр. Мир та злагоду у кожний дім! тощо. Крім того, в сучасному суспільстві у свідомості особистості заклики ідеологічної пропаганди замінюються слоганами комерційної реклами, які переорієнтовують особистість на діяльність у прагматичній сфері, акцентують увагу на матеріально-побутових цінностях, активують нові концепти. Наприклад: «Аркада» – це твій банк!, Купуй українське!, Спілкуйся вільно, живи мобільно!, Не гальмуй, снікерсуй! тощо.

4. Зміни в назвах обєктів матеріального та нематеріального світу. Найбільш помітні в цьому аспекті перейменування та повернення історичних назв, наприклад: Ленінград – Санкт-Петербург, Новосибірськ – Єкатеринбург, Ворошиловград – Луганськ, Жданов – Маріуполь тощо.

Молоде покоління вже зовсім не відчуває ніякого концептуально-мовного дискомфорту і абсолютно спокійно живе в оточенні супермаркетів, бутіків, сервіс-центрів, фітнес-клубів та под. Середнє і старше покоління до цього вже теж потроху звикає. Діватись нікуди.

Особлива сфера «інноваційного словомислення» – світ комп’ютера та інтернету, в якому тепер опиняються змалку:

Для малого Тінеджер найбільший авторитет. Він йому скидає на мило різні меседжі, вчить користуватися аською для зв’язку. Малий вже сидить у чатах, кнюпає на клаві як заправський юзер, а часом трапиться якийсь глюк, звертається до нього, а не до мене … Я хотів би цю дружбу засейвити…

(Л.Костенко. «Записки українського самашедшего»)

Сучасна українська ціннісна картина світу вже не мислиться без таких важливих для нації надбань, як незалежність, демократія, Помаранчева революція, європейський вектор розвитку, національна гідність і т.д. Ціннісні орієнтири українців постуово перетинаються із глобалізаційними процесами і, що більш важливо, – це відчуття єдності універсальних цінностей, якими тисячоліттями живе людство і які завжди слугують чинником взаємного людського порозуміння, незалежно від расової, національної або етнічної приналежності.

Залишимо відкритим список національно-етнічних ціннісних картин світу і розглянемо часову і просторову картини світу, в яких універсальні за своєю природою категорії наповнюються національною специфікою сприйняття та інтерпретації.