4. Вербальне вираження національних особливостей

Вербальна (від лат. verbum – ‘слово’) комунікація – це комунікація за допомогою засобів звичайної людської мови.

Вербальна (словесна, мовна) комунікація – не тільки основний засіб людського спілкування, а й джерело пізнання неповторних національних культур різних народів. Завдяки цьому мовне зіставлення і мовознавство привертають увагу представників багатьох наук, навіть тих, хто до лінгвістики і філології ставиться скептично.

Для міжкультурної комунікації знання національно-специфічних особливостей різних мов – запорука успіху в спілкуванні з представниками інших народів, які водночас виступають представниками інших лінгвокультур.

Мова має широкий арсенал вираження національно-специфічної інформації. Уся мова, усі її складники настільки інформативні щодо вираження знань про окремого мовця (пам’ятаєте у Сократа – Заговори, щоб я тебе побачив) або цілої нації (мова – дух народу, за Гумбольдтом), що дослідники різних країн із задоволенням не перестають вивчати наявні та приховані мовні ресурси в якості такого дивовижного джерела.

У межах одного розділу книжки неможливо розкрити навіть частку того, як у мовних елементах, категоріях, явищах передається національна своєрідність. Неможливо й осягнути достатньої кількість мов із зрозумілих причин. Тому пропонуємо тільки окремі фрагменти, а точніше – нариси з цієї величезної теми в надії, що вони допоможуть зрозуміти людську мову в новій якості: не тільки як упорядковану систему і засіб комунікації, а як неоціненну національну скарбницю і як «храм, в якому зберігаються душі тих, хто говорить цією мовою» (О. Холмс).

0. 4.1. Звукова сторона мови

Навіть не знаючи мови, а тільки почувши деякі фрагменти мовлення іноземців, його загальне фонетичне звучання та інтонаційний малюнок, ми можемо здогадатися, що це якась східна (китайська, в’єтнамська та ін.) мова або ж північна мова (фінська, норвезька, ескімоська чи інша) і т. ін. На основі звучання, фонетики нам не важко упізнати французьку, німецьку, англійську, італійську та деякі інші європейські мови.

Мови різняться за кількістю та якістю голосних і приголосних фонем – звуків, за допомогою яких розрізнюються або, навпаки, – упізнаються слова і морфеми (дім – дам – дим). Так, в українській 38 фонем, в англійській – 44, у французькій – 35, у грузинській – 33 і т.д. Різняться мови за кількістю голосних (в українській 6, в англійській 20, у французькій 17) та приголосних (в абхазькій мові до 60 приголосних, а у тайській всього 12).

Залежно від співвідношення голосних і приголосних, а також просодики – інтонаційного малюнку мовлення, особливостей наголосу та інших фонетичних тонкощів складається уявлення про загальне звучання тієї чи іншої національної мови. Не лише лексику і семантику, а й звучання різних мов мав на увазі Михайло Ломоносов у своєму відому пасажі про деякі європейські мови, а саме:

Карл пятый, римский император, говаривал, что ишпанским с богом, французским – с друзьями, немецким – с неприятелями, итальянским – с женским полом говорить прилично. Но если бы он российскому языку был искусен, то, конечно, к тому присовокупил бы, что им со всеми оными говорить пристойно, ибо нашел бы в нем великолепие ишпанского, живость французского, крепость немецкого, нежность италиянского, сверх того богатство и сильную в изображениях краткость греческого и латинского языка.

Не вступаючи в дискусію з М. Ломоносовим з приводу переваг російської мови (у його трактовці є тінь певної мовної дискримінації), варто нагадати і про те, що українську мову вважають другою за мелодійністю після італійської. І знову ж – чому другою? Для кожного народу своя мова перша і найкраща:

Рідна мова, пісня солов’їна,

Ти одна як диво-дивина,

Як одна на світі Україна

І як мати в кожного одна

(Володимир Сосюра)

Знання фонетики надає інформацію про те, де живуть люди, які говорять однією мовою. Це можуть бути діалектні розбіжності, приналежність до різних країн тощо. Ті, хто вивчає англійську, без вагань упізнають фонетичні ознаки британського та американського варіантів англійської.

Вивчення будь-якої іноземної мови починається з фонетики і ознайомлення з новими для нас звуками. Спочатку важко навчитися правильно вимовляти, щоб не плуталися значення «схожих» слів: англ. bird (птах) – bed (ліжко) – bad (поганий); port (порт) – pot (горщик); cart (віз) – cut (різати) – card (картка) та ін. Так само й іноземцям важко даються наші звуки. Деякі вони просто «не чують», як і ми спочатку не беремо до уваги фонетичні особливості іноземних мов. Колись мені довелося викладати російську та українську як іноземні в Уханському університеті (Китай), і я дивувався тому, що мої китайські студенти просто «не чують» різниці між звуками [д] і [т]. Причина в тому, що в їхній мові глухість/дзвінкість цих приголосних не виконує ролі фонем, тобто не розрізнює смисли слів. У китайській найголовніше – відтворити один з чотирьох тонів, за якими розрізнюються смисли, але до цього наше вухо треба довго привчати. Тим, хто має гарний музичний слух, – простіше. А от решті – навпаки. До речі, практично всі китайці – музичний народ і правильно проспівати ноти для них не проблема. Як це не дивно, але на власному досвіді я переконався у тому, що душевні мелодії українських народних пісень китайці сприймають із задоволенням і навіть зізнаються, що їхні та наші народні мелодії мають багато спільного за тональністю.

Одна з найцікавіших властивостей звукової сторони мови як виразника національних особливостей виявляється в ономатопах (від. гр. onomatopoeia – словоутворення), що в українській термінології називається звуконаслідувальними словами, тобто словами, які виникли на основі фонетичного уподібнення (наслідування) різним звукам, які властиві природним об’єктам (гуркотіти – про грім), тваринам (нявкати, гавкати), людині (чавкати, прицмокувати) та ін.

На окрему увагу заслуговують мовні одиниці, які імітують так звані комунікаційні системи тварин і птахів. Вчені виділяють навіть спеціальну науку – екологічну біолінгвістику, яка має вивчати імітаційні взаємовідношення між людиною і тваринним світом.

З одного боку, тут можна простежити типові способи передачі звуків тварин і птахів, яскравим прикладом чого є назва зозулі в різних мовах: кукушка (рос.) – kukulka (пол.) – kukacka (чес.) – соuсоu (фр.) – сuсulо (італ.) – сuсо (ісп.) – сuсо (португ.) – сuс (рум.) – сuculus (лат.) – kaki (фін.) – kagu (ест.) – kakuk (угор.) – куку (мар.) – кикы (удм.) – guguk (турец.) – куке (татар.) – кокук (башк.) – какку (узб.) – kцkцk (кaз.) – kццk (хакас.) – кукук (чув.) – гугу (aзерб.) – kukuk (кирг.) – гугули (груз.) – cuckoo (англ.) – koekoek (гол.) – Kuckuck (нім.). Українська, як бачимо, випадає з цього переліку.

Схожий ланцюжок простежується й для назв ворони з тією лише різницею, що ці найменування розпадаються на два класи: один утворено на основі передачі комплексу кар-кар, а інший – вар-вор. Пор.: ворона (рос., укр.) – wrona (пол.) – врана (болг.) – варона (блр.) – corneja (пopт.) – corvus (лат.) – varis (фін.) – vares (ест.) – varju (угор.) – варака (морд.) – корак (мар.) – kargasi (турец.) – карга (татар., башк., узб., кирг.) – хара (хак.) – курак (чув.) – гара (азерб.) – гарга (турк.) – krage (дат.) – kraka (шв.) – krake (норв.) – kraka (іcл.) – crow (англ.) – krааi (гол.) – Krahe (нім.). Хрестоматійними стали приклади назв півня і курки в різних мовах, які також у принципі є дуже подібними за звучанням. У литовців півень – kurka, у персів – churus; у болгар та чехів кокошка – курка; кокот – сербське та чеське позначення півня; kogut – півень польською, а курка там – kokosz, kokoszka. Півень французькою – coq, датською – kok, англійською – cock і т.д.

Неважко зрозуміти, чому саме так, а не інакше люди стали називати птахів. За даними палеонтологів мовлення перші голосні неандертальська людина почала вимовляти 40-100 тисяч років назад, що збігається з часом, коли наші предки почали обзаводитися свійськими тваринами. Усе це разом додає оптимізму прихильникам звуконаслідувальної теорії виникнення мови, серед яких, до речі, були такі славетні мовознавці, як Я. Грим, В. фон Гумбольдт та А. Шлейхер.

З іншого боку, порівняння ономатопів різних мов виявляє незначні, ледве помітні або суттєві розбіжності у мовній імітації звуків. Цікаво, що генетична близькість/віддаленість мов у цих випадках особливої ролі не відіграє. «Наш» собака, наприклад, гавкає так: гав-гав, а болгарський – бау-бау, джаф-джаф; порося у нас хрюкає звуками хрю-хрю, у болгар – грух-грух; українці регочуть, росіяни хохочут, а болгари мърморанам та ін.

Не збігаються й вокативи (слова, за допомогою яких кличуть свійських тварин і птиць). Не відразу я зрозумів, чому китайські коти не йдуть до мене на заклик кис-кис-кис; просто у них вони розуміють, коли їм кажуть м’яв-м’яв-м’яв, що у нас слугує засобом імітації «котячої мови». Виявляється, що тварини так само здатні звикати до людської мови. Собаки в Америці чи Німеччині не будуть слухати команд, якщо це не буде «їхня мова». Відомий факт, коли з Британії для Бориспільського аеропорту привезли спеціальних собак, підготовлених для пошуку наркотиків, але для того, щоб перевчити їх на сприймання команд нашою мовою, знадобилося більше місяця копіткої праці. Не зрозуміло тільки, чи не простіше було навчити десятку-півтора команд англійською людей?

Так от курчат і курок ми кличемо словами цип-цип, як і багато інших народів. Проте німці для цього використовують комплекс put-put; болгари, литовці та деякі інші народи – pli-pli і т.д.

Нижче наводимо лише невелику частку прикладів розбіжностей звуконаслідувальних слів у різних мовах, що тим не менше дає уявлення про особливості звукового ладу та національні нюанси у способах вираження однакових у принципі звуків, які неоднаково почули та зімітували різні народи.

Ономатопи в різних мовах

Значення слова	Фінська	Французька	В’єтнамська	Англійська	Російська
плач дитини	yää	Ouin! Ouin!	oa oa, oe oe	wah-wah	уа-уа
серцебиття	tu-tum, pu-pum	bom bom, poum poum	thình thịch, bình bịch	thump thump, throb throb	"tuc-tuc" тук-тук
поцілунок	muisk	mouah, smack	chụt	mwah, smooch	chmoc чмок
крик	au, ai, auts	aïe, ouille	a, á, ối, oái	ow, ouch, yeow, yow,  agh, eek, yikes	oy ой, ay ай
чхання	Atshii!, Atshiu!,  Atsiuh, Ätshii!,  Ätshiu, Ätsiuh!	Atchoum	hắt xì, ắt xì	Achoo!	apchkhi! Апчхи
хропіння	kroohpyyh	Ron pchi	khò, khò khò	zzz	хр-р-р
сміх	haha, hahhah,  hehe, hehheh,  hihi, hihhih  (girly)	hahaha,  héhéhé,  hihihi, hohoho	ha ha, hi hi, hô hô	hahah, heh heh, hohoho,  (tee)heehee	haha хаха, hihi  хихи, hèhè  хехе
поїдання їжі	nam nam	miam miam	măm măm, nhăm nhăm, nhồm nhoàm, chàm chạp	yum yum, om nom nom	am ам (quick), njam-njam ням-ням

Значення слова	Японська	Польська	Німецька	Іспанська	Італійська
пташиний спів	piyo piyo	ćwir ćwir, fiu-fiu (and others)	piep piep	pío, pío	cip cip,  pio pio (chick)
гавкіт собаки	wan wan	hau hau	Wau wau, waff waff, wuff wuff'	guau guau	bau bau
оклик качок	gā gā	kwa kwa kwa	quak quak	cua cua	qua qua
іржання	hīn	iiii-haaa	wieher	ji ji	iiiii
хрюкання	puhi puhi	kwi kwi	grunz grunz, oink oink	oinc oinc	oink oink
подув вітру	byuu byuu, pyuu pyuu, zawa zawa, soyo soyo	szszszsz, huuuuuu	huiiih, wutsch,  saus,  rausch, wein,  schwirr, heul,zoom,  surr, seufz	Fuuuu,fuuuu,  Fgrrrr,frgrrrr, a ul, zumb,  susurr	fiuu, fisch,  mormor,  url, sussurr
капання води	potsu potsu	kap kap (kapać is the verb)	plitsch, platsch, tropf	ploc ploc, pluip pluip	plin plin

Значення слова	Румунська	Данська	Голландська	Турецька	Шведська
постріл гармати	bum; poc	bang, bum	boem; pang,  pauw; ratatata	bom; bam,  dıkşınyaa (by kids)	bom; pang, bang
гуркіт	bum, buf,  pac, poc,  trosc, zbang	bum, bump,  bang, krasj	boem, knal, plof	güm, bam, dıkş,  çat, pat, zbam	krash
рипіння дверей	scârț	knirk	kraak	gıcır, gıcırt	knarr
стук	cioc-cioc	bank bank	klop klop	tak tak	knack knack
сигнал машини	bip-bip	dyt dyt, båt båt	toet toet	Düt düt, bip bip, dat dat	tut tut
дзвінок телефону	ţâr-ţâr	ring ring,  dingeling	tring tring	zır zır	ring ring

Наведені приклади засвідчують, що мова віддзеркалює не тільки глибинні поняттєві премудрості людської думки, а й дуже прості, наївні речі, які супроводжують життя людини і які не менш цікаві в плані виявлення вербальних національних особливостей.