2.8. Конфлікт «свого» і «чужого» в міжкультурній комунікації

Поводьтеся з ними так, як би ви хотіли, щоби поводилися з вами. І пам’ятайте, що вони такі ж, як і ми, але зовсім інші …

(Порада бізнесменам перед зустріччю з іноземцями)

Протиставлення «свого» і «чужого» – це саме той випадок, коли розумом людина може цілковито усвідомлювати безглуздість конфлікту «своїх» та «чужих» цінностей, проте в душі все одно залишає уявлення про своє як таке, що краще за чуже за принципом своя сорочка ближча до тіла.

Приїхавши до іншої країни, нам відразу впадає у вічі те, що несхоже на наше. У них не так одягаються, пригощають, вітаються, прощаються, посміхаються. Серед тисяч іноземців за якимись відомими тільки нам прикметами – поглядом, макіяжем, манерою носити прикраси, якщо це жінки, виразом обличчя та іншими деталями – ми здатні упізнати або просто «відчути» своїх. Можливо, тут спрацьовує ще й особливий «етнічний інстинкт»?

Окрема площина – колективне національне свідоме та підсвідоме, що певною мірою відбито в мовах народів. Тут теж закарбовані чисельні факти наявного чи прихованого конфлікту між «своїм» та «чужим» для різних соціумів. Мова, як віртуальний «третій світ» між людиною та дійсністю, здатна впливати на перцептивні процеси особистості не менше, ніж реальні факти життя. Мова створює настільки стійкі стереотипи уявлень про світ, що людина починає твердо вірити в справжність мовного (фантомного) двійника дійсності.

У межах окресленої проблеми постають питання: чи насправді мовні явища, і зокрема паремії, що побудовані на протиставленні «свого» та «чужого», якось впливають на формування міжкультурної толерантності і чи така толерантність можлива в принципі? Чи не продукують мовні реалії, зокрема прислів’я та приказки про «своє» та «чуже» ксенофобні настрої?

Спробуємо трохи торкнутися зазначених проблем і дати власну відповідь на поставлені запитання.

Складність подолання конфлікту між «нашим» і «не нашим», «своїм» і «чужим» полягає в тому, що цей конфлікт багатоаспектний за природою, тобто є наслідком різних, проте взаємопов’язаних чинників, що лежать в основі його існування. Розглянемо стисло ці чинники.

Природний чинник. Протиставлення «своє – чуже» є не просто архаїчним та архетипним, а певною мірою вродженим механізмом самоідентифікації етнічної свідомості. Самоідентифікація, своє чергою, – прояво самозбереження, або засмозахисту, що в принципі одне й те саме. Усе це складники природних механізмів, які, крім нас, Homo sapiens, гуртують також тваринний світ. Тобто це той чинник, який знаходиться у площині інстинктивної поведінки живих істот. Кожний знає, що тварини і птахи навіть одноосібних чужинців не шанують і, як правило, знищують. Фахівці, які досліджують тваринні та пташині «мови» (сигнальні системи), довели, що мавпи шимпанзе або папуги, що живуть на різних континентах планети, спілкуються між собою різними «мовами». Чим це не доказовий прояв самоідентифікації, яку передбачає сама природа?

Природність конфлікту між «своїм» і «не своїм» закладена на рівні розвитку кожної особистості в онтогенезі тощо. Розрізнення між своїм та чужим – найперший досвід людини від того моменту, як вона починає розвиватися як індивід. Із розвитком свого власного Я формується усвідомлення чужого або ж, навпаки, – належності до певних груп чи колективів. Усвідомлення себе завжди супроводжується відмежуванням від чужого. У цьому виявляється схильність ставити себе в центр всесвіту. На глобальному рівні ця риса демонструється, наприклад, відомим фактом того, як японці або австралійці представляють географічну карту світу: їхні («свої») країни на цих картах опиняються по центру.

Соціоетнічний чинник. На відміну від інших природних інстинктів, які об’єднують людей і тварин, у більшості випадків Homo sapiens не вважає за потрібне приховувати і тим більше долати фактор віднесеності до певної національно-етнічної чи родинної спільноти, незалежно від загальної соціальної їх вартості у світі чи соціумі. Саме тому «свої»/«чужі» є базисним моментом у визначенні менталітету як специфічної для певного соціуму системи світорозуміння і тлумачиться як одна з найважливіших концептуальних опозицій, що розділяє або зближує національні культури. Відомий російський мовознавець Ю.С. Степанов (нар. У 1930 р.), зокрема, вважає «своє – чуже» протиставленням, що є одним із основних концептів будь-якого колективного, масового, народного, національного. Саме тому поділ світу на «свій» і «чужий» та відповідно «своє» й «чуже» вчені відносять до констант культури всіх народів, що складає соціокультурний чинник цього протиставлення. Цей чинник вбирає в себе всі інші і перш за все передбачає визначення цінності того чи іншого явища для соціуму, суспільства.

Опозиція «своє – чуже» аксіологічна (ціннісною) за своєю природою, де позитивне/негативне сприйняття у переважній більшості похідне від самої опозиції. Інакше кажучи, «своє» вже апріорі передбачає позитив, «чуже» – негатив. Таке упереджене ставлення може виявлятися й у колективній поведінці народів.

Так, інколи іноземці, спостерігаючи поведінку греків на вулицях, у транспорті вважають їх вкрай грубими і неввічливими. Хоча справа в тому, що греки мають дві моделі соціальної поведінки: одна – для чужих, інша – для своїх. З членами своїх сімей, рідними, близькими вони поводяться дуже ввічливо і обережно. З іншими, чужими – зовсім інакше. Звичайно, це розповсюджується на все суспільство, а виражає тільки загальні і більшою мірою залишкові відбитки соціально-етичних норм поведінки.

На думку української дослідниці О.О.Селіванової та інших фахівців, опозиційне тлумачення свого і чужого зберігається ще з часів архаїчної свідомості, а пізніше – релігійних догматів, де опозиція «своє – чуже» була аксіологічним двійником свого як позитивного, безпечного, добре знаного та чужого як негативного, небезпечного, невідомого.

Гарною ілюстрацією зазначеного слугують прислів’я і приказки різних народів, які багато в чому нагадують ще латинські паремії. Пор.: Кожному своє миле (лат. Suum cuique pulchrum); Власний хліб краще смакує (Et proprius panis magis exstat in ore suavis); укр. Свій хліб найситніший; Всякому своє рило мило; рос. Всяк сам себе загляденье; Собинка всего дороже; пол. Każdemu się swoje podoba; Każda pliszka swój ogon chwali; англ. Every man likes his own thing best; The owl thinks her own young fairest; нім. Jeder Schreiber lobt seine Feder; Jeder Mutter Kind ist schön; фр. Chaque prêtre loue ses reliques; Le lièvre revient toujours à son gîte .

Тенденція до ідеалізації свого, на думку З.Г.Коцюби (нар. у 1971 р) , яскравими прикладами з чудової докторської дисертації якої ми частково користуємось, є універсальною для різних культур і віддзеркалює людський егоцентризм як природну національно-етнічну рису. Про це свідчить загальна змістова спільність паремій (прислів’їв і приказок) різних мов. Як й у вищенаведеному випадку, одні з найперших варіацій спільних культурно-семантичних кодів знаходимо в латині, а саме: Туніка ближча, ніж плащ (лат. Tunica pallio proprior est); укр. Всякому своя сорочка ближче до тіла; рос. Своя рубашка к телу ближе; Своя кожа рубахи дороже; пол. Bliższa koszula ciału niż kaftan; англ. Near is my coat (shirt), but nearer is my shirt (skin); нім. Das Hemd ist mir näher als der Rock; фр. Ma chair (peau, chemise) m’est plus près que ma chemise (robe).

Цікавими є ще й такі смислові паралелі: укр. Кожний мельник на свій млин воду жене; Кожен млин на своє колесо воду тягне; пол. Każdy na swój młyn wodę obraca (wali, przywodzi); Każdy młynarz na swoje koło wodę prowadzi; англ. Every miller draws water to his own mill; Every man wishes water to his own mill; нім. Ein jeder leitet das Wasser auf seine Mühle; укр. Чуже миле, своє наймиліше, чуже святе, своє найсвятіше; У гостях добре, а вдома краще; рос. В гостях хорошо, а дома лучше; Дома и солома едома; Твое дороже (краснее, белее), а свое милее; пол. Wszędzie dobrze, ale w domu najlepiej – Всюди добре, а дома найліпше.

У свідомості наших предків проводилася чітка межа між «своїм» (рідним, а відтак позитивним) та «чужим» – не лише невідомим, ворожим, а й небезпечним. Пор.: укр. Не переходи чужої межі; В чужий край не залітай, щоб крилечка мати; Чужина в’ялить людину, як билину; Дай, Боже, умерти, та не під чужим плотом; рос. Научит горюна чужая сторона; Чужая сторона – вор; пол. W obczyźnie, to w zgniliźnie; англ. Far from home, near thy harm; He that would be well, needs not go from his own house та ін.

«Своє» добро, як і «чуже» зло сприймаються і завжди оцінюються гіперболізовано. А «своє» зло (недоліки, вади, помилки) або взагалі ігнорується, або недооцінюється: укр. Свого горба чоловік не видить; В чужім оці і порошину бачиш, а в своїм і поліно не примічаєш; рос. Под лесом соломинку видит, а под носом бревна не видит; Сам в грязи лежит, а кричит: не брызгай!; пол. W cudzym oku źdźbło, a w swoim belki nie widzi; Nikt garbu własnego nie widzi, a nad cudzym się wydziwa; англ. Men are blind in their own cause; Our own opinion is never wrong; нім. Der Esel schimpft das Maultier: Langohr; фр. Un âne appelle l’autre rogneux; La truie ne pense pas qu’elle est de la fange .

Не можна не порівняти також українські прислів’я типу Чужа хата гірше ката: хоч курінь, аби свій; Своя мазанка ліпша чужої світлиці або рос. В гостях хорошо, а дома лучше з відомим англійським East, West, home’s best (Схід чи Захід, дома найкраще), яке, щоправда, вважають скалькованим з німецької мови: Ost und West, daheim am best.

Справжній друг, як відомо, пізнається в біді. Порівняння усталених мовних виразів, в яких виявляється ставлення до своєї та чужої біди, горя, болю, на жаль, не свідчить про милосердя, а навпаки, – демонструє певну егоцентричну байдужість або навіть жорстокість. І це практично однаковою мірою стосується різних культур. Пор.: укр. Чужа біда – людям коляда; Чужий біль нікому не болить; рос. За чужой щекой зуб не болит; Чужая слеза – вода; Чужая беда – смех; пол. Cudza bieda ludziom śmiech (zabawką); нім. Es hinkt niemand an eines andern Fuß; Fremde Sorgen hängt man an den Nagel; фр. On ne peut sentir le poids du fardeau d’un autre; Mal d’autrui n’est que songe. З іншого ж боку, «своє зло (біда) – велике зло»: укр. Кожному своя хвороба тяжка; Чужий син дурний – сміх, а свій син дурний – плач; рос. Всякому своя слеза едка; Своя болячка – велик желвак; пол. Każdemu swoja choroba nacięższa; Każdemu jego krzyż najcięższym się zdaje; англ. Every one (horse) thinks his sack (pack) heaviest; The evils we bring on ourselves are the hardest to bear; нім. Jeder meint, er habe das größte Kreuz; Jedem wird seine Bürde schwer; фр. A chacun son fardeau pèse; Chacun sent son mal; A chacun sa propre douleur parait (semble) plus grave тощо.

Щоправда, з кожного правила є винятки. У випадку із загальною тенденцією позитивного оцінювання свого та негативного ставлення до чужого як в мовних картинах світу, так і в міжкультурній комунікації в цілому, меншою мірою, проте все одно трапляється явище захоплення чужим, яке оцінюється значно вище за своє. Пор.: укр. Чужа хата біліша, чужа жінка миліша; Всюди добре, де нас нема; рос. Славен бубен за горами; За́-морем телушка полушка, да рубль перевозу; За морем славёнка, а дома хаёнка; фр. Im dalej, tym lepiej; англ. Hills are green afar off та деякі ін.

Наведені приклади виявляють одну дуже цікаву річ, пов’язану із сприйняттям чужого, коли в цьому чужому вбачається ще й інше, таке, що відсутнє у тебе (нас), невідоме, а відтак – таємниче і привабливе своєю чарівністю та «іншістю». У часи, коли СРСР і країни Заходу відділяла «залізна завіса» спостерігався справжній фетишизм на будь-які імпортовані речі. Влаштовувалося полювання на «імпортні шмотки», побутову техніку, напої, цигарки… Удома у людей можна було побачити «виставки» порожніх пляшок імпортного пива і кока-коли, коробочок з-під мила, яскравих скляночок, де колись був шампунь, різних яскравих наклейок, ілюстрованих журналів та ін.

Сьогодні, коли імпортні товари майже витиснули з ринку та виробництва вітчизняні речі, згадки про колишнє божевільне захоплення усім західним викликають посмішку. Проте тоді декому було не до сміху: офіційна ідеологія, влада аж ніяк не схвалювали такого захоплення. Це було проявом свого роду «радянської ксенофобії», коли «нерадянський» спосіб життя гостро засуджувався як такий, що суперечить соціалістичним поглядам. Така позиція немає нічого спільного із національно-етніними уподобаннями. Наприклад, у наш час між Північною (комуністична ідеологія) та Південною (капіталістична ідеологія) Кореєю, тобто всередині однієї великої національної спільноти з дуже давньою історією та культурою, постійно точиться непримиренна боротьба, в основі якої – ідеологічна ксенофобія.

Для міжкультурної комунікації ксенофобія – окрема й дуже серйозна проблема, пов’язана із ворожим ставленням до чужинців, іноземців та всього чужого, іноземного.

Ксенофобія (гр. xenos - чужий + phobos - страх) - різке несприйняття особистістю чи національною спільнотою чужої культури, мови, поведінки, манери спілкування тощо. На рівні державної політики може виявлятися як дискримінація за національно-культурними ознаками.

Ксенофобія – це елемент ідеології не тільки власне тоталітарних країн. Так, з одного боку, Радянський Союз вороже ставився до усього «західного», що було синонімом буржуазного, неприйнятного, негативного. З іншого боку, ідеологія західних країн, а ще більше – Америки активно підтримувала антирадянські настрої під час холодної війни, яка почала стихати тільки в часи президентства Р. Рейгана. Наслідки такої взаємної ворожнечі відчуваються й зараз, особливо серед людей старшого покоління.

Як явище етнічної психології ксенофобія сягає давнини. Вона має різний ступінь прояву – від легкої іронії до запеклої ворожнечі. Усе залежить від того, наскільки негативним був досвід контактування у певний історичний період того чи іншого народу із чужинцями, серед яких могли бути й найближчі сусіди. В українській мові налічується величезна кількість паремій, які є свідченням контактування українців з різними народами. І хоча історичні події залишилися далеко позаду, негативна характеристика таких народів, як татари, турки, монголи в українському фольклорі, а відтак у колективній національній пам’яті, залишилася: Люди – не татари, дадуть хліба і сметани; Свої люди – не татари, не дадуть загибати; Бери до пари, щоб не взяли татари; Бодай нас татари з’їли; Зліша від зла татарська честь; Гарба рипить, татар не спить, добрий чоловік іде; Непроханий гість гірше татарина; Нема на світі гіршої віри, як бусурмани-татари та ін. Подібні прислів’я та приказки є й у російській мовній культурі, що цілком природно. Проте очевидно, що серйозного впливу на сучасні міжкультурні контакти ці фольклорні оцінки не мають. Українці та росіяни сьогодні залюбки відвідують Туреччину і не відчувають негативних емоцій щодо самих турків.

Думається, що куди більше небезпечні імпульси колективного підсвідомого, що відбиває ставлення етносів до народів-сусідів або ж етноспільнот, які споконвічно проживають на території їхніх країн. Сумні наслідки такої ворожнечі між сербами і хорватами призвели до розпаду колишньої Югославії; криваві події супроводжують протистояння між росіянами і чеченцями; десятки років не стихають міжетнічні конфлікти на Близькому Сході та в інших куточках світу. Територіально-державні та релігійні претензії перемішуються з національною неприязню, і тоді чужинець стає мішенню знущань з боку іншої сторони. Коли ж ідеться про національні меншини, то традиційно вони опиняються в стані пригнічення та меншовартості на фоні більшості та соціальної впливовості титульних націй, які виступають господарями ситуації.

Показове у цьому відношенні автобіографічне оповідання відомого американського письменника, вірменина за походженням, Уїльяма Сарояна (1903-1981) «Іноземець» («The Foreigner»), у якому очима підлітків, чиї батьки емігрували до США, описується їхній стан як іноземців в Америці у 20-х роках ХХ ст.:

“What are you, anyway?” Hawk said as we walked home. “Even the teacher can’t pronounce your name”.

“I’m American,” I said.

“The hell you are,” Hawk said. “Roy’s Italian. I’m Syrian, and I guess you’re Armenian.”

“Sure,” I said. “I’m Armenian all right, but I’m Armenian, too. I speak better English than I do Armenian.”

“I can’t talk Syrian at all” Hawk bragged, “but that’s what I am. If anybody asks you what you are, for God’s sake don’t tell them you’re American. Tell them you’re Armenian.”

“What’s the difference?”

“What do you mean what’s the difference? If you’re Armenian and you say you’re American everybody’ll laugh at you. The teacher knows what you are. Everybody knows what you are.”

“Aren’t you American?”

“Don’t make me laugh,” Hawk said. “I’m a foreigner…”

… “Well, I’m American,” I said. “And so are you.”

“You must be looney,” Hawk said. “But don’t worry, you’ll find out what you are soon enough.”

• Хто ти, зрештою? – запитав Хoк. – Рой – італієць. Я – сирієць, а ти, мені здається, вірменин.

• Звичайно, – я відповів. – Я взагалі-то американець, але і вірменин також. Я говорю англійською краще, ніж вірменською.

• Я зовсім не говорю сирійською, – похвалився Хoк. – От такий я є. Якщо тебе хтось запитає, хто ти, заради бога не кажи їм, що ти американець. Кажи, що ти вірменин.

• А яка різниця?

• Що ти маєш на увазі? Яка різниця?Якщо ти вірменин і говориш, що ти американець, то усі піднімуть тебе на сміх. Вчителька знає, хто ти насправді. Усі знають, хто ти.

• А ти що не американець?

• Не сміши мене, – відповів Хoк, – я іноземець…

• … Що ж, а я американець, як і ти.

• Мабуть, ти божевільний, – сказав Хoк, – але не хвилюйся, дуже скоро ти побачиш, хто ти є насправді.

(Тут і далі переклад з англійської наш – В.М.)

Далі описується інцидент в школі: вірменського хлопчика сильно образила американська вчителька за те, що він поїв часнику (інгредієнт національної кухні) і прийшов на урок.

After school Hawk said, “See what I mean? You are a foreigner and don’t ever forget it. A smart foreigner keep’s his feelings to himself and his mouth shut. You can’t change teachers. You can’t change Principals. You can’t change people. You can laugh at them, that’s all. Americans make me laugh. I wouldn’t fool with them if I were you. I just laugh at them”

Після школи Хoк сказав: «Бачиш, що я мав на увазі? Ти іноземець і ніколи не забувай цього. Тямущий іноземець приховує свої почуття і тримає свій рот на замку. Ти не можеш змінити вчителів. Ти не можеш змінити директорів. Ти не можеш змінити людей. Ти можеш сміятися з них, і це все. Американці смішать мене. Але на твоєму місці я би не валяв дурня з ними. От я з них просто сміюся».

Американську культуру порівнюють із плавильним котлом (melting pot), у якому «переплавляються» та змішуються культури різних націй. Уперше цю метафору було вжито на початку ХХ ст. у назві п’єси Ізраїля Зангвіла (Israel Zangwill) про долю єврея, який іммігрував до США з Росії. Сутність метафори в тому, що всі іммігранти, якщо вони вже потрапили до Америки, мають повністю прийняти правила нового життя, стати справжніми патріотами нової країни і певною мірою забути про свої старі звички життя.

Було б наївним вважати, що усе це не про нас і що у нас міжетнічна неприязнь відсутня зовсім. Інша справа, що в цілому в Україні панує міжнаціональна толерантність, хоча історично міжетнічні стосунки українців з росіянами, циганами, євреями, поляками та іншими національностями не завжди відрізнялися взаємною приязню. Красномовним свідченням цього слугує паремійний фонд. Пор.: Бог створив цапа, а чорт кацапа; Не великий москаль, та страшний; Хоч убий москаля, то він зуби вискаля; Від москаля поли вріж та втікай; Москаль ликом в’язаний, у ликах ходить, та й усіх у ликах водить; Москаль тоді правду скаже, як чорт молитись стане; Хоч би жид був з неба, вірити йому не треба; Не робив жид на хліб, та і циган не буде; В цигана вдався, хоть по-панськи вбрався; Циган і лис, то оба браття; Циган і сонцем крутить; Що циган, то злодій та под.

У російських прислів’ях, приказках, і приповідках, у свою чергу, не менш іронічно й образливо характеризуються українці, євреї і цигани: Индейка из одного яйца семерых хохлов высидела; Черт с хохла голову снял да приставил ему индюшечью; Русак до читанья, хохол до спеванья; Хохол не соврет, да и правды не скажет; Продали с хохла пояс за три деньги, а хохол нипочем в придачу пошел; Там, где один хохол прошел, – семерым евреям делать нечего; Жид крещеной, что вор прощеной; Жид на ярмарке – что поп на крестинах; Жид от стены пишет; Кто цыгана (жида) обманет (проведет), трех дней не проживет; Цыгану без обману дня не прожить; Цыган раз на веку правду скажет, да и то покается; У цыгана не купи лошади, у попа не бери дочери; На то цыган мать свою бьет, чтоб жена слушалась та под.

Історично контакти росіян з представниками різних національностей значно ширші, що сформувало більш широке поле паремій, у яких міститься переважно негативна оцінка інших народів за різними ознаками: мовою, поведінкою, зовнішністю, звичаями, релігією та ін. Пор.: Бог создал Адама, а черт – молдавана; Грек скажет правду однажды в год; Коли грек на правду пошел, держи ухо востро; Семеро грузин мухоморов объелись; Татарин – свиное ухо (бритая плешь); Нет проку в татарских очах; Татаре что люди, а волос нет; Ай молодца: широка лица, глаза узеньки, нос пятка (калмык); Где два оленя прошло, там тунгусу большая дорога; Чуваши хоть сто человек, все вместе говорят; Первого черемиса леший родил, оттого они в лесу сидят; У мордвы две морды (т. е. два языка), а шкура одна; Живет мордвин и некрещеный та ін.

Щодо інших мовних культур, там теж існують свої приклади, у яких відбито характерні для них риси чужинців. Пор.: польськ. U Niemców i mucha się nie pożywi; Co Niemiec, to odmieniec; Już to sęk twardy, że Niemiec hardy; Czego Niemiec za pieniądze nie zrobi?; Niemiec lepszy od Żyda, bo i wody na gorąco nie da się darmo napić; Litwinka gadatliwa, ale fałszywa; Litwin, kiedy dobry, jak wosk topnie, ale gdy go kto zahaczy, to i w grobie nie przebaczy; Na Żyda tak rachować można jak na zły zegarek; Co Cygan, to szalbierz; Ucieka jak Cygan na kradzionym koniu; Głupi jak chachoł małorosyjski .

Непрості стосунки стереотипних уявлень англійців про французів, що відбивають кількасотлітнє протистояння, можна простежити через такі мовні факти: англ. When the Ethiopian is white, the French will love the English; The Bourbons learn nothing and forget nothing; France is a meadow that cuts thrice a year; Only a dog and a Frenchman walks after he has eaten; The friendship of the French is like their wine, exquisite but of short duration; The English love; the French make love тощо.

Англійський гонор не залишив поза увагою й найближчих своїх сусідів – шотландців, ірландців та валлійців. Пор.: The Englishman weeps, the Irishman sleeps, but the Scottishman gangs while he gets it; The Irishman for a hand, the Welshman for a leg, the Englishman for a face, and the Dutchman for a beard; A Scot, a rat, and a Newcastle grindstone travel all the world over; The Scot will not fight till he sees his own blood; A Scottish mist will wet an Englishman to the skin; Had Judas betrayed Christ in Scotland he might have repented before he could have found a tree to hang himself on; Biting and scratching (scarting and nipping) is Scots folk’s wooing; Scotsmen take their mark from a mischief; As false as a Scot; As hard-hearted as a Scot of Scotland; An Irishman before answering a question always asks another; Put an Irishman on the spit, and you can always get another Irishman to baste him; Like an Irishman’s obligations all on one side; The Welshman keeps nothing until he has lost it; As long as a Welsh pedigree тощо.

Таких прикладів налічується чимало в корпусах інших мов, оскільки довготривале сусідство народів так чи інакше залишало відбитки історичного протистояння і війн між різними націями.

Таким чином, мовна пам’ять, а відтак і колективне національне свідоме (та підсвідоме), закарбували ці факти, зберігши оцінно-емоційне ставлення до «чужого» як загальний модус, міру, фон, що явно або приховано, свідомо або підсвідомо продовжують відлунювати в сучасному житті. Частково – в анекдотах національної тематики, частково в так званих етнофобізмах, тобто образливих чи лайливих найменуваннях за національною ознакою, що є предметом окремого розгляду у зіставному та міжкультурному аспектах.

Гірше за все те, що споконвічний конфлікт «свого» і «чужого» виявляється у життєвих перипетіях, учасниками яких стають представники національних меншин, котрі інколи почувають себе чужими серед своїх співгромадян однієї країни. Над цим варто замислитись і «своїм», і «чужим» з однією метою – віднайти шлях до взаєморозуміння та взаємної поваги в усіх соціальних та моральних проявах людського життя.

Ментальне програмування свого і чужого закладається з дитинства, здійснюється через притаманні етносу стереотипи, архетипи, символи, мову та інші складники цього загадкового і цікавого для вивчення явища.