2.3. Народ

Давні греки вживали декілька слів для позначення поняття на­род. Одне з них – demos (слово дорійських греків), яке означало народ як об’єднання вільних (не рабів) громадян (політес), як спільноту, що пов’язані між собою етногенезом, мо­вою і традиційною культурою країни. Інакше кажучи, це був своєрідний елітний прошарок нації.

Сучасне слово демократія, яке є похідним від дв.гр. demos, відноситься до найпоширеніших за частотністю слів у багатьох країнах світу, проте воно вже містить не давньогрецькі, а в основному західноєвропейські та американські принципи демократії. Крім власне народовладдя, поняття демократії розширилося і почало співвідноситися із простотою стосунків між керівниками і підлеглими, манерою мовлення (зниження стильового регістру та використання простої, зрозумілої народу мови), одягом (щоб бути, як всі) і т.д. Така соціальна поведінка сильних світу сього одержала відповідну назву: гра в демократію.

Поряд зі словом demos у давньогрецькому суспільстві вживався ще тер­мін laos – народ як сукупність усього населення країни, незалежно від його зв’язків з традиціями і культурою. Тобто це та частина народу, яка не мала права називатися демосом.

Нарешті, значну групу населення Давньої Греції становили, як відомо, раби, найманці, нові поселенці та ін. Вони не були пов'язані з основним етно­сом країни, на них не поширювалися права громадян, тому давні греки зневажливо називали їх словом idiotes, що означало негромадяни, неосвічені, неуки, профани. Давньогрець­кому терміну idiotes за суттю та оцінними конотаціями може відповідати сучасне слово мігрант.

В українській та інших індоєвропейських мовах словом на­род позначають різні тимчасові і тривалі людські спільноти. Ними називають певну групу, зібрання чи велику кількість (натовп) лю­дей: там було мало народу, зібралося багато різного народу і т.д. Селянство чи робітництво і селянство разом, найчисельніші соціальні групи населення (трудящих) також називають народом.

Турбота про народ, інтереси народу, народні потреби, добробут народу та ін. стали символами політичних перегонів і невід’ємними складниками гасел та слоганів багатьох народних обранців.

Населення, громадян однієї країни, незалежно від їх етнічної самоідентифікації, також називають народом: пакистанський на­род (пакистанці як етнос не існують), індійський народ (загальна назва всіх етносів, які проживають в Індії), югославський народ (загальна назва різноетнічного населення нині не існуючої одноіменної країни), папуаський народ (загальна назва різноплемін­ного населення Папуа-Нової Гвінеї, від індонезійського слова папува – кучерявий), російський народ, або росіяни (загальна назва багатоетнічного населення Росії), казахстанський народ (загальна назва різноетнічного населення країни) і т.д.

У такому ж значенні, що зберігає титульну назву держави, вживаються словоспо­лучення український народ, американський народ, французький народ, італійський народ тощо. У такому метонімічному значенні допускається й уживання терміну нація як синоніма поняттю народ країни, що є відповідником англійському терміну nation, яке має значення «народ», «нація», «держава». Тим не менш, крізь призму нашої мови і культури словосполучення американська нація звучить незвично, оскільки всім відомо, що Америка – це багатонаціональна держава, melting pot, як кажуть самі американці, – такий собі спільний котел, в якому переплавляються усі нації і народності країни. Тому щодо американців поняття нація в нашому розумінні може сприйматися як штучний підсилювач консолідації, єдності, а значить і могутності держави.

Не виключено, що і цей мовний чинник сприйняття поняття американської нації відіграв певну роль в утвердженні свого часу в СРСР якісно нового статусу вже архаїчного словосполучення радянський народ як противаги іншій, ворожій, проте потужній спільноті – американцям.

Отже, з одного боку, цим словосполученням позначалося населення СРСР, його громадяни. З іншого боку, у 80-х роках, на одному із з’їздів комуністичної партії країни Л.І. Брежнєв, голова держави і перший секретар центрального комітету партії (ЦК КПРС), урочисто проголосив створення нової історичної спільноти (мовою оригіналу це звучало як «новая историческая общность») людей різних націй і народностей, ім’я якої – радянський народ.

Поява «нової історичної спільноти» викликала гарячі дискусії, прямо протилежні соціальні оцінки, але нікого не залишила байдужим. Представники комуністичної ідеології доводили, що в результаті тривалої і нелегкої історії великої держави, яка пережила революцію, боротьбу за утвердження радянської влади, Велику Вітчизняну війну, відновлення країни з руїн і досягла небачених висот у розвитку народного господарства, науки, культури, спорту, досягнень у космічній галузі і т.д., усі нації і народності з’єдналися, злилися в одне монолітне ціле. Таким чином утворилася якісно нова спільнота, в основі єднання якої – передова ідеологія. У цьому була своя правда. Цією правдою насправді пишалися радянські люди, і за неї вони готові були віддати свої життя.

Представники протилежної західноєвропейської та американської (буржуазної, у термінах СРСР) ідеології, навпаки, вважали, що «новая историческая общность» – це глибоко продуманий офіційний спосіб нівелювання національно-етнічних цінностей, розчинення націй в «homo Soveticus», створення монолітної, «єдиномислячої» народної маси, якою легше управляти, маніпулювати та зомбувати. У цьому теж була своя правда. І цю правду знали і за неї страждали Андрій Сахаров, Олександр Солженіцин, інші дисиденти та «вороги» радянського народу.

Як пострадянський залишок поняття «радянський народ» ще живучим є слово совок – чудовий приклад справжньої народної творчості. Совок – це про людину, яка ще не позбулася радянського способу мислення. У цьому слові все: і сміх, і насмішка, і гірка іронія, і ностальгія, і незахищеність людини від історичних змін, і все, що залишилося від колись гучного і могутнього – «советский народ».