3.5.5. Російські цінності

Російські концепти і цінності – найпопулярніша тема лінгвокультурологів, етнологів, філософів, а також політологів і навіть економістів та бізнесменів останніх двадцяти років. Величезний бум до пояснення загадковості російської душі переживає зараз ніби друге життя після філософських та теософських роздумів Сергія Булгакова, Володимира Соловйова, Миколи Бердяєва, Павла Флоренського та інших знаних російських мислителів.

Сучасний етап дослідження російської душі відзначається більшою увагою до порівняння російських базових концептів і цінностей з іншими національними культурами. Саме на фоні інших мов і культур, фольклорної та писемної спадщини відзначають такі риси російського національного характеру, як тенденція до крайнощів (все або нічого), емоційність, почуття непередбачуваності життя й недостатність його сприйняття, схильність до моралізаторства, практичний ідеалізм (пріоритет «неба» над «землею»), схильність до пасивності та фаталізму та под.

Ці особливості знаходять відображення в мові. Дослідники доводять унікальність ціннісних концептів росіян та неможливість передачі їх іншими мовами. До найголовніших відносять, зокрема такі, як душа, удаль, воля, судьба. Саме ці поняття особливо виразно окреслені в російській мовній картині світу, що свідчить про те, що вони найбільш значущі для російської національної ментальності.

Аналізові слова та поняття душа присвячено багато літератури. Те саме стосується й інших концептів. Тому дуже стисло зазначимо тільки, що для росіян душа – набагато більше, ніж релігійне поняття. Це спосіб осмислення світу. Якщо сприйняття чого-небудь не пройшло крізь душу, то росіяни такому сприйняттю довіряти просто не будуть. Не буде і розмова вважатися плідною, якщо це не душевна бесіда, і друг не друг, якщо він не душевний, і застілля не має сенсу, якщо воно не душевне і т.д. Українська дослідниця Марія Скаб довела, що для українського етносу душа також особливий сакральний концепт і має широкий спектр мовного втілення та посідає особливе місце в українській національній культурі. Епіграфом до одного з розділів своєї книжки про українську душу авторка взяла такі слова: «Душа… Красно як уміли думати наші предки: душевна розмова, душевний товариш, душевна людина, навіть бідність свою одягали у німб безтілесний: за душею – ні шеляга…».

Російський фаталізм відбиває слово судьба: 1. Події чийогось життя; 2. Таємнича сила, яка визначає подіє чийогось життя. Залежно від цих значень, слово судьба може мати два різних синонімічний ядра: 1) доля, участь, удел, жребий; 2) рок, фатум, фортуна. Поняття «русская рулетка», яке вже стало відомим усьому світу і яке не має еквівалентів в інших мовах, також тісно пов’язане з фортуною і судьбою.

До унікальних російських станів душі відносять удаль. Поруч з цим може бути і російська тоска (хандра та ін.). Перехід від сердечной тоски до удали, разгулья удалого – постійна тема російського фольклору та літератури, і це також є проявом крайнощів російської душі. Існує розхожа думка, що російський концепт тоска неможливо ані відчути, ані передати іншими мовами світу.

У структурі російського концепту тоска мають місце такі смислові нашарування, як ‘томління’, ‘смуток’, ‘сум’, ‘нудьга’, ‘зневіра’, ‘три­вога’; в цьому понятті є також і туга за Батьківщиною, жаль за втраченим, прагнення до чогось, що поки не відбувається, туга за улюбленими, близькими людьми і т.д. Для цих емо­тивних за своєю природою смислів можна знайти вербальну оболонку і у різних мовах, але ж лексикалізованого концепту (слова), здатного об’єднати у своїй семантиці всю змістову палітру російського концепту тоска, в інших мовах поки що не знайшли. Це ж стосується й української мови, оскільки семантично найбільш близький до нього український відповідник туга не може бути визнаним абсолютним еквівалентом.

Чи означає це, що носії інших культур не здатні зрозуміти зміст «русской тоски»? Вихід насправді такий: за­лежно від того, який зміст домінує у вихідному висловленні, перекладач підбирає найбільш виразний його еквівалент. На матеріалі французької це виглядає так: томление → tourments, angoisse; грусть → tristesse; печаль → chag­rin; скука → ennui, уныние → abattement, tristesse, idées noires; хандра → spleen, cafard; тривога → anxiété, angoisse, inquiétude; тоска по Родине → nostalgie, mal du pays та под. Очевидно, такий самий перекладацький механізм працює і в інших мовах.

Константними цінностями російської історії і ментальності, звичайно ж, є такі поняття, як правда та истина; долг та обязанность; свобода та воля; добро та благо та ін., що найчастіше описуються у таких лексичних парах, між компонентами яких існують ледве помітні для інших культур нюанси. Ми вже торкалися концептів правда та істина, які в інших культурах не мають подібного протиставлення. Звідси, правдоискательсво – також типова російська риса, що відбито творчістю Л.М. Толстого, Ф.М. Достоєвського, інших класиків російської літератури.

Так само іноземцям важко зрозуміти бінарність свободи і волі в східнослов’янських культурах. Поняття волі більшою мірою стосується внутрішньої свободи на рівні відчуттів (пор. в українській свідомості: відпустити серце на волю, відчути себе на волі тощо), а от свобода – це вже соціалізований чинник та спосіб життя людини в суспільстві.

Інтелігентність також відносять до констант російської культури та особливих цінностей російської ментальності. Колись, виступаючи перед аудиторією, відомий російський філолог, академік Д.С. Лихачев зауважив, що поняття інтелігентності насправді важко передати. Це не синонім освіченості та якихось надзвичайних розумових здібностей. Це інше. Це особливе, м’яке і мудре, глибоке і проникливе ставлення до людей і життя. Він говорив і про те, що можна прикинутися п’яничкою, дурнем, нахабою, ким завгодно, але не можна прикинутись інтелігентом. Ніколи.

Говорячі про інтелігентність, класик сучасної російської літератури, О.І.Солженіцин, пов’язував це поняття із унікальністю людської особистісті, про що свідчить ось цей фрагмент з його відомого роману «Архіпелаг Гулаг»:

Правдина не уважал последний доходяга в лагере. На тюремном пути его не грабил и не обманывал только тот, кто не хотел. Лишь потому, что комната наша на ночь запиралась, целы были его вещи, разбросанные вокруг кровати, и не обчищена самая беспорядочная в лагере тумбочка, из которой всё вываливалось и падало... Правдин вырос в культурном кругу, вся жизнь его занята была умственной работой, он окружен был умственно-развитыми людьми, - но был ли он интеллигент, то есть человек с индивидуальным интеллектом? С годами мне пришлось задуматься над этим словом - интеллигенция. Мы все очень любим относить себя к ней - а ведь не все относимся. В Советском Союзе это слово приобрело совершенно извращенный смысл. К интеллигенции стали относить всех, кто не работает (и боится работать) руками. Сюда попали все партийные, государственные, военные и профсоюзные бюрократы. Все бухгалтеры и счетоводы - механические рабы Дебета. Все канцелярские служащие. С тем большей лёгкостью причисляют сюда всех учителей (и тех, кто не более, как говорящий учебник, и не имеет ни самостоятельных знаний, ни самостоятельного взгляда на воспитание). Всех врачей (и тех, кто только способен петлять пером по истории болезни). И уж безо всякого колебания относят сюда всех, кто только ходит около редакций, издательств, кинофабрик, филармоний, не говоря уже о тех, кто печатается, снимает фильмы или водит смычком. А между тем ни по одному из этих признаков человек не может быть зачислен в интеллигенцию. Если мы не хотим потерять это понятие, мы не должны его разменивать. Интеллигент не определяется профессиональной принадлежностью и родом занятий. Хорошее воспитание и хорошая семья тоже еще не обязательно выращивает интеллигента. Интеллигент -- это тот, чьи интересы и воля к духовной стороне жизни настойчивы и постоянны, не понуждаемы внешними обстоятельствами и даже вопреки им. Интеллигент это тот, чья мысль не подражательна.