4.2. Лексика і фразеологія

Мови – це ієрогліфи, в які людина закарбовує світ і своє уявлення

(В. фон Гумбольдт)

Про які б особливості міжкультурної комунікації не йшлося, у більшості випадків лексика і фразеологія слугують найкращим способом доведення таких особливостей, на чому ми постійно наголошуємо і в чому вже не раз переконувалися. Мова, яку створив народ, відтворює й самобутність уявлень про світ цих народів. Навіть для близьких культур ці уявлення також є близькими, проте часто й густо не однаковими: укр. як кіт на сало; рос. (смотреть) как кот на сметану, блр. як кот на сала, пол. jak kot na szperke (на шкварку), болг. като котка на суджук (на колбасу). Якщо розширити мовну палітру, то там знайдемо ще щось цікаве в різних народних приказках, жартах, прислів’ях та інших фольклорних текстах.

Зараз сучасні гуманітарні науки переживають справжній фольклорний бум з огляду на те, що фольклор – джерело, яке дає змогу осягнути етнічні особливості сприйняття, мислення, спілкування, національний характер та багато чого іншого, що несе в собі прислів’я: укр. Старовинна пословиця даром не мовиться; рос. Старая пословица век не сломится; англ. Old saws speak truth та ін. У вітчизняній філології формується виокремлений напрямок, присвячений зіставному вивченню фразеології в різних мовах.

Лексика і фразеологія зазвичай розглядаються окремо як самостійні мовні системи (підсистеми). Проте найяскравіші з точки зору національної специфіки способи реалізації значень слова актуалізуються саме в складі стійких виразів – фразеологізмів, до яких відносяться також народні приказки і прислів’я, або паремії. Процес вербальної концептуалізації, про що йшлося у попередніх розділах, також тісно пов’язаний з паремійним та фразеологічним фондом мови. Із цієї причини розглянемо лексику і фразеологію разом, у взаємодії, але більшої уваги приділимо слову, лексичному складу і семантиці, що так чи інакше є основою мовних картин світу.

Лексичний склад – це сукупність слів мови. Лексичний склад відбивають різні словники, в яких слова описуються, тлумачаться, розташовуються за синонімічними, антонімічними зв’язками і т.д. Семантика в широкому розумінні – це те, що слова означають, тобто який зміст вони мають у тій чи іншій національній мові. Мови різняться як за складом, так і за семантикою слів, що дуже важливо пам’ятати в різних видах міжкультурної комунікації – спілкуванні, читанні, слуханні і т. д. Оскільки мимоволі ми схильні думати, що вживаючи одні й ті ж слова, усі учасники комунікації вкладають в них однаковий зміст. Насправді все виглядає інакше, у чому і криється загадка слова.

4.2.1. Слово як одиниця міжмовного зіставлення

Очевидний факт того, що саме в словах закріплюється і передається досвід поколінь і що слово виступає найголовнішим способом вираження понять і концептів. Слово – організуючий першоелемент усіх інших одиниць і рівнів мови, а відтак і міжмовного зіставлення. Однак уявлення про слово взагалі настільки невизначене, що, незважаючи на багатий досвід вивчення, не існує загальновизнаного і вичерпного уявлення про те, що ж таке слово. Деякі дослідники не без підстав вважають, що слово принципово визначити неможливо, що зумовлено складністю і багатоаспектністю цієї мовної одиниці.

Не будемо намагатися дати ще одне визначення слову. Кожен, хто захоче, може зробити це самостійно, відштовхуючись від сотень уже існуючих визначень. Спробуємо лише зрозуміти, яка структура слова і які саме компоненти цієї структури треба враховувати для виявлення національно-мовної специфіки.

Отже, у лексичній системі мови й у свідомості його носіїв слово існує в двох проявах: як лексема, що розуміється як слово в сукупності усіх його значень і форм, і як семема, або лексико-семантичний варіант слова (ЛСВ), що дорівнює за змістом окремому значенню слова. Лексико-семантичний варіант слова, тобто окреме його значення, – це те, що реально функціонує в мові і мовленні, а от слово-комплекс (лексема) являє собою абстрактну одиницю структури вокабуляру і узагальнює існуючі в певний період мови значення, які властиві слову.

Відповідно до цього прийнято розглядати 1) семантичну структуру лексеми, що являє собою сукупність лексико-семантичних варіантів, пов’язаних відношенням семантичної деривації, і 2) семантичну структуру семеми, що являє собою ієрархічну впорядкованість найдрібніших значущих компонентів – сем. Семи нагадують собою атоми смислів, з яких складаються значення: «чоловіча стать» + «дитина» = «хлопчик»; «жіноча стать» + «дитина» = «дівчинка» і т.д. Приблизно так складаються всі мовні значення, що дуже нагадує те, як групуються молекули, хімічні елементи, навіть цифри в алгебраїчних формулах! Усе єдине в універсумі.

Що ж слугує основною одиницею порівняння лексики мов? Очевидно, такою одиницею варто визнати семему, або окреме значення лексеми. Для цього є такі підстави. По-перше, семема, як було зазначено, – основна одиниця лексичної системи мови, оскільки являє собою конкретну лінгвістичну реальність на відміну від лексеми, в якій, незалежно від характеру її семантичної структури, неможливо виділити загальне значення. Інакше кажучи, окреслене лексичне значення, а саме воно становить основний зміст слова, виділяється на рівні семеми, яка постає як актуальний семантично розчленований знак стосовно інваріантного слова – лексеми. По-друге, виділення слова-значення, або семеми, в якості основної одиниці порівняння лексики різних мов (цим займається порівняльна, або контрастивна лексикологія, якій була присвячена моя попередня книжка) узгоджується з реальною процедурою пошуку лексичного відповідника при зіставленні мов у теоретичному плані і в практичному відношенні, наприклад, у процесі перекладу з однієї мови на іншу. Англ. change в реченні Will you please leave me alone, I must change (фраза з кінофільму) вживається в певному значенні, яке відповідає конкретній ситуації. У цьому випадку ми перекладемо речення так: Залиш мене одну, будь ласка. Я повинна переодягнутися.

Нарешті, по-третє, семема найближче розташована до мовного рівня, де вона виступає як віртуальний знак по відношенню до конкретного слововживання. Це важливо мати на увазі у функціональному аспекті взаємодії мов, коли в свідомості мовця (слухача) відбувається миттєве перекодування не лексем, а слів-значень і словоформ різних мов. Інакше кажучи, в процесі комунікації ми оперуємо окремими значеннями, які мозок автоматично вихоплює з нашої мовної свідомості. Те ж, до речі, відбувається і в процесі запозичення, коли інша мова «викрадає» для себе не весь комплекс значень, а лише одне з них, причому ігноруючи іноді реальний спосіб існування слова в мові-джерелі. Так сталося, наприклад, з англ. brand, яке тільки в складі brand-new, тобто в якості прикметника має значення щось абсолютно нове, те, що не вживалося раніше (not yet used). У сучасні європейські мови, включаючи українську, російську і білоруську, потрапила саме ця частина слова (бренд) і вже в субстантивованому вигляді, тобто у вигляді іменника: бренд у музиці, політиці і т.ін.

Таким чином, не слово в цілому, а тільки окреме його значення найчастіше виступає безпосереднім предметом виявлення розбіжностей міжкультурного характеру в процесі усної чи писемної комунікації, говоріння та слухання тощо. Проте структури багатозначних слів (лексем) різних мов також корисно порівнювати, що пізніше ми також спробуємо зробити. Але в будь-якому випадку професійний лінгвіст чи звичайний мовець, який знайомиться з іншими мовами, стикається ще з однією проблемою. Приклади розбіжностей у лексичних значеннях слів примушують задуматися над одним дуже непростим питанням: якою мірою можна довіряти словникам, або наскільки адекватна лексикографічна презентація лексичних значень? Чи відповідає ця презентація самим лексичним значенням слів, які складають найбільш значну частину мовної компетенції носіїв мови?