5.4. Соціальний простір

Соціальний простір і час на відміну від реальних просторово-часових характеристик визначає норми того, де і коли ми маємо знаходитися залежно від інших людей. Утворилася навіть ціла науково-прикладна галузь – проксеміка, яка вивчає це явище.

Проксеміка (від англ. рroximity – близкість) – спеціальна галузь соціальної психології, міжкультурної комунікації, паралінгвістики, інших суміжних наук, яка вивчає норми та особливості просторової і тимчасової організації спілкування.

Засновником проксеміки, як і міжкультурної комунікації в цілому вважається Е. Холл, який назвав проксеміку «просторовою психологією». Цікаво, що спочатку вчений досліджував природні форми просторової організації спілкування у тварин. Ми вже згадували про те, що у тварин існує чітка ієрархія, що виражається, крім усього іншого, й місцем знаходження на території, яке тварини обирають залежно від свого рангу в стаді.

Як це не гірко усвідомлювати, але соціальний статус людей теж так чи інакше позначається на їхньому соціальному просторі. Це видно з розташування присутніх на будь-яких офіційних заходах, де місця розподіляються залежно від відстані до керівництва та поважних осіб. Нічого не поробиш: авторитет – явище соціальне, а не індивідуальне.

У людській комунікації Е. Холл визначив загальні норми наближення до співрозмовника, властиві американській культурі. Тут виділяються такі відстані, або зони спілкування:

1. інтимна відстань (спілкування близьких людей – 0-45 см;

2. особистісна (персональна) відстань (спілкування із незнайомими) – 45-120 см;

3. соціальна відстань (офіційне спілкування) – 120-400 см;

4. публічна відстань (виступ перед аудиторією) – 400-750 см.

Кожна із зазначених зон не тільки відповідає особливим ситуаціям спілкування, а визначає психологічно релевантні та етично прийнятні відстані між людьми.

Друга зона, за американськими мірками, визначає етично прийнятну відстань між співрозмовниками у звичайній, а не тісній (інтимній) обстановці. Неважко помітити, що вона значно більше, ніж у нас: у нашій культурі спілкуються на ближчій, ніж 45-120 см, відстані один від одного. Тому інколи наші студенти, яким доводиться навчатися в американських викладачів, не можуть зрозуміти, чому це американці «відскакують» від студентів і намагаються сісти або бути подалі від них.

Ось уривок із розповіді одного з учасників міжнародної економічної конференції, який спостерігав бесіду американця і японця:

Нещодавно на конференції я помітив, що коли зустрічалися і розмовляли два американці, вони стояли один від одного на відстані 90 см і зберігали цю дистанцію протягом усієї розмови. Коли ж розмовляли японець і американець, то вони повільно почали пересуватися по кімнаті. Американець постійно відходив від японця, а японець постійно підходив, наближаючись до нього. Тим самим кожний з них намагався пристосуватися до звичного та зручного для себе простору спілкування. Японець, чия інтимна зона складає 25 см, постійно робив крок уперед, щоб звузити простір. При цьому він втручався в інтимну зону американця, змушуючи його відступати на крок назад, щоб розширити свій зональний простір. Відеозапис цього епізоду, відтворений із прискоренням, складає враження, що обоє вони танцюють по конференцзалі, і японець веде свого партнера. Стає зрозуміло, чому при бізнесах-переговорах азіати й американці поглядають один на одного з деякою підозрою. Американці вважають, що азіати «фамільярні» і надмірно «давлять», азіати ж вважають, що американці «холодні і занадто офіційні».

Знання та дотримання прийнятих у кожній культурі норм соціального простору є просто обов’язковими, як і всі інші коди невербаліки в умовах міжкультурного спілкування. У деяких африканських племенах вас можуть і вбити, якщо ви наблизитеся до вождя ближче, ніж це дозволено. Так само їм зовсім може не сподобатися ваша простягнута для привітання рука, відверто прямий погляд, запах одеколону та багато чого іншого.

Таким чином, засоби невербальної комунікації є дуже тонким інструментом спілкування і обміну інформацією. В живому спілкуванні усі названі вище та інші канали невербаліки є ,як правило, неподільними і спрацьовують усі разом, допомагаючи словам мовлення або замінюючи їх. На важливість урахування цього чинника вказує ще одне спостереження американсько-японського непорозуміння, описане американським психологом японського походження Девідом Мацумото в його відомій книзі «Психологія і культура» (2003 р.):

Спілкуючись із представниками іншої культури, люди часто сприймають певні різновиди поведінки як позитивну реакцію, при тому що насправді ця поведінка зовсім не означає стверджувальної відповіді (паралельно тут спливає болгарські «Так» і «Ні», які нахилами голови діаметрально протилежні нашим рухам – В.М.). Уявімо, наприклад, що японець хитає головою і вимовляє слово «хей». Найкращим перекладом цього слова буде «так». Але в японській мові «хей» зовсім не обов’язково означає «так». Інколи воно може означати «так», інколи «може бути», а часом навіть «ні». Це слово часто використовується як регулятор мовлення, інформуючи співрозмовника про те, що його слухають. Воно може бути символом пошани до поважаної особи. Це слово у сполученні з цим варіантом невербальної поведінки (нахилом голови) для японця скоріш за все буде означати зовсім не те, що для американця або англійця. Багато ділових та урядових переговорів збивалися саме через невірну інтерпретацію саме цієї поведінки, коли американська сторона вважає, що японці згодні з чимось і справу завершено. Для японця, однак, це може бути просто сигнал співрозмовнику, що він уважно слухає. Так само подібні культурні розбіжності стають джерелом багатьох особистісних конфліктів між подружжями та закоханими.

Невербальні коди разом з мовними та іншими складниками національних культур слугують індикаторами міжкультурних стилів комунікації, які також мають специфічні ознаки и знання яких є надійним кроком до успіху у встановленні різного роду міжнародних та міжнаціональних контактів.

Запитання. Завдання.

1. Чим пояснити, що невербальна комунікація може відігравати значно більшу роль у ситуаціях безпосереднього контактування людей, ніж звичайне мовне спілкування? Чим виступає невербаліка відносно мовної комунікації?

2. Які функції виконує мовчання як комунікативний засіб? Як це позначається в різних культурах?

3. Назвіть основні види невербальної комунікації. Чи існує між ними ієрархія?

4. Охарактеризуйте на конкретних прикладах між культурні відмінності невербальних кодів комунікації.

5. Що таке паралінгвальні засоби комунікації? Наведіть приклади інформаційної цінності паралінгвальних засобів.

6. Які соціально прийняті норми відстані між комунікантами виділив Е.Холл? Наскільки його шкала норм проксеміки збігається з українським національно-психологічним уявленнями щодо соціального простору?

7. Опишіть невербальний портрет українця у порівнянні з представниками інших національностей (за вибором) з урахуванням найголовніших складників невербальної інформації.