Тема: Театр як синтез мистецтв

Усі види мистецтв служать найвеличнішому

з них — мистецтву жити на Землі.

Бертольд Брехт

Театр — вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами. У перекладі з давньогрецької театр — це видовище. Актори показують якусь історію (п’єсу), а глядачі спостерігають за їхньою грою. «Драматург — п’єса — акторська гра — глядач» — ось формула театру. Театром також називають заклад (підприємство, установу), що здійснює сценічні постановки певним колективом артистів (трупа), а також саме приміщення, будинок, у якому відбуваються вистави.

Гра, як відомо, притаманна людині з дитинства. Від народження ми вчимося за допомогою гри. Ставши дорослими, також вигадуємо собі різні «ігри» — свята, ритуали, жарти. Гра, таким чином, постає як спосіб діяльності, пізнання світу і своєї ролі в ньому. Акторська ж гра — основний елемент театрального мистецтва.

У театрі відбувається відтворення життєвих подій у формах самого життя. Це твердження умовне, адже сценічна гра є лише їх імітацією, а не точним копіюванням. Водночас зміст вислову, попри всю умовність, є досить влучним, оскільки театральна гра наслідує життя, його різні прояви. Особистості акторів розкриваються на сцені так само, як і в реальній дійсності, — через систему вчинків, емоційні стани, стосунки.

Для допитливих

Мистецтво театру дуже давнє, воно зародилось у Стародавній Греції, де під часритуалу на честь бога Діоніса співали «козлячу пісню» — «трагос оде» — трагедію. Запальні пісні веселих Діонісових супутників — «космос оде» — були прообразом комедії. П’ятірка видатних драматургів Еллади — Есхіл, Софокл, Еврипід (автори трагедій) та Аристофан і Меандр (автори комедій) — ще задовго до нової доби на все майбуття заклала основи світової драматургії і мистецтва театру. Вистави давньогрецького театру були всенародним святом: у величезних амфітеатрах просто неба збиралися десятки тисяч глядачів. Крім професійних акторів, у виставах брали участь пересічні громадяни — учасники хору. У трагедіях створювалися образи легендарних героїв і богів, утверджувалися норми моралі. Комедії гостро висміювали вади античного суспільства.

У давньоримському театрі (драматурги Плавт, Теренцій, Сенека та ін.) розвинулися сценічне втілення вистав, театральна техніка. Виникли нові види вистав, зокрема музично-танцювальні пантоміми на міфологічні сюжети.

Основою театральної вистави є драма, що визначає художні можливості й ідейний напрям театру. При цьому літературний твір має враховувати сценічну дію й специфічну театральну образність: характери, конфлікти драми втілюються в образах дійових осіб та їхніх вчинках. Слово — найважливіший художній

засіб, який театр бере від драми, підкоряючи його законам драматичної дії. В одних випадках мова виступає як засіб побутової характеристики персонажа, в інших — розкриває складні психологічні конфлікти свідомості героя. Мова на сцені може бути звернена до себе або до глядачів (монолог), мати форму розмови між двома або кількома особами (діалог), звучати як міркування наодинці з собою (внутрішній монолог).

У творчості актора втілено сутність театру: здатність захоплювати глядачів художнім видовищем, що відбувається в них на очах, безпосередньо. Акторський образ твориться на основі п’єси та її тлумачення режисером-постановником. Водночас актор не обмежується настановами режисера, а є самостійним художником, здатним передати індивідуальне бачення свого образу на сцені.

Театр — колективне мистецтво, а спектакль — твір, якому притаманна художня єдність, гармонія елементів. Вистава створюється відповідно до режисерського задуму спільними зусиллями акторів, художника-сценографа, композитора, хореографа і багатьох інших працівників театру (освітлювачів, костюмерів, гримерів тощо). В основі спектаклю лежить режисерська інтерпретація п’єси, її жанрове, стилістичне вирішення.

Драматичну дію організовано в часі (темп, ритм, наростання й спадання

емоційної напруги) і просторі (розробка сценічного майданчика, мізансцени, реквізиту, рухів тощо).

Театральне мистецтво є синтетичним за своєю природою. Воно включає в себе практично всі інші мистецтва: літературу, музику, образотворче мистецтво, хореографію тощо, а також використовує досягнення найрізноманітніших галузей науки й техніки. Наприклад, дослідження у сфері психології вплинули на теорію акторської й режисерської творчості.

Першооснову театру становить література у вигляді п’єси — художнього тексту, призначеного для виконання (розігрування) на сцені. Драматургія як особливий рід літератури має драматичну дію і діалогічну

форму тексту.

Неабияке значення для театру має музика. В операх, балетах, оперетах, мюзиклах на ній ґрунтується сценічна мова. У драматичному театрі музика створює відповідне емоційне тло, допомагає розкрити характери, настрої персонажів, інколи яскравіше

за слова.

Театр як мистецтво видовищне, зорове, спирається на образотворче мистецтво. Зоровий сценічний образ створюється художником-декоратором засобами живопису, спеціальної театральної конструкції, костюмів, освітлення, театральної техніки. Наприклад, у театрі ляльок, де дійовою особою є не жива людина, а її муляж, провідного значення набуває скульптура. Декорація може відтворювати обставини дії або ж метафорично розкривати в зоровому образі задум режисера, бути реалістичною або умовною залежно від художніх

завдань постановки, напряму, стилю. Важливу роль відіграє також сценографія.

А яка ж вистава без костюмів і гриму? Це також специфічне мистецтво, що складається з дизайну, моделювання одягу, перукарської майстерності, макіяжу, навіть деяких видів спорту (акробатика, фехтування),

елементів фольклору, декоративного мистецтва (театральні атрибути красномовно засвідчують історичну епоху, відповідні побут і традиції).