3.4. Чинники відмінностей мовних і концептуальних картин світу

Українці скажуть п’яний, як свиня, росіяни – пьян, как сапожник, англійці – as drunk as a lord і т.д. Цікаво, чи не так? За мовними порівняннями – культурний досвід, своєрідність культурних кодів народів і чинники, які зумовили мовні розбіжності.

Свого часу Роберт Ладо (1915-1995), один із засновників зіставного мовознавства і лінгвокультурології, справедливо зауважив: «Існує ілюзія, властива часом навіть освіченим людям, ніби значення однакові в усіх мовах і мови розрізняються лише формою вираження цих значень. По суті ж, значення, в яких класифікується наш досвід, культурно детерміновані, так що вони істотно варіюються від культури до культури».

Варіюються не тільки значення, але і склад лексики, фразеології, способи вираження граматичних нюансів, а також багато іншого, що дивує нас в інших мовах, мовних і концептуальних картинах світу.

Із точки зору міжкультурної комунікації, лінгвокультурології, етнології та інших суміжних галузей найбільш цікавим є виявлення чинників розбіжностей у мовних та концептуальних картинах світу. Це непросте питання. По-перше, тому, що його вирішення – це вихід далеко за межі однієї науки і одночасне заглиблення в таємниці пізнання світу іншими народами, що в принципі не збагнути: нам не під силу до кінця розібратися зі своїм власним світосприйняттям. По-друге, справжня причина мовних відмінностей навіть на одному лексичному рівні – це, як правило, комплекс різних чинників, де тільки однин-два є видимими, і тому нам здається, що вони головні, хоча це може бути і не так.

Як би там не було, при першому загальному наближенні визначимо такі найголовніші чинники, які лежать в основі відмінностей мовних та концептуальних світів різних народів, а саме: природа, культура, пізнання. Ця трихотомія у широкому її розумінні є основою людського буття, пізнання світу, визначення ціннісних критеріїв та інших речей, які прямо чи опосередковано впливають на мовні та концептуальні розбіжності.

3.4.1. Природа. Це перш за все зовнішні умови життя людей, включаючи кліматичні, географічні особливості, флору, фауну тощо, які по-різному відображені в мовах.

Хрестоматійними є приклади безлічі найменувань снігу в ескімоській, піску, верблюда – в арабській мовах, рису – у китайській, японській, мові гара (Бірма) та інших мовах. Е. Сепір, описуючи мову індіанців-нутка, звернув увагу на докладні мовні позначення морських тварин. При цьому їхні назви відбивають не стільки фауну саму по собі, а скоріше зацікавленість людей у ​​властивостях середовища свого проживання, тобто концептуальні характеристики. «Якби нутка добували собі їжу, полюючи на суші або розводячи овочі, то, без сумніву, їх словник не був би в такій мірі насичений морськими термінами, незважаючи на їхнє життя у районі моря».

Перефразовуючи відомий афоризм А. Франса «Словник – це Всесвіт, розташований в алфавітному порядку», можна сказати, що мова кожного народу – це його власний всесвіт, межі якого визначені також і межами природи, в якому живе людина. Тому людина дає назви тим рибам, птахам, тваринам, місцевостям і територіям, квітам, деревам, іншим рослинам, які їй відомі, стану того клімату, який вона відчуває, тим зіркам на небі, які бачить. Відповідно через призму безпосереднього природного оточення відбувається формування мовної картини світу. Так, для росіянина більше значення мав ліс, а для англійця та турка – море, що відбилося в ідіомах: рос. как в темному лесу, англ. be at sea. Вітер є ще одним складником російської картини світу: рос. кидать деньги на ветер, турецьке – кидати гроші в море. Якщо предмет має декілька назв у мові, це означає, що він є більш важливим для відповідної культури, наприклад, англійському snowstorm відповідають декілька російських відповідників цього поняття: снеговая буря, вьюга, поземка, метель, пурга.

Знаки уваги та неабиякої пошани мовців до природних явищ відбивають особливості номінації, в яких національні світобачення ніби взаємодоповнюють картини світу різних народів. Українською перший сніг називається порошею, а також поновою і сипучкою (розм.). Болгарською, сербською, польською та словацькою мовами використовуються словосполучення, які за мотивацією також говорять самі за себе: първи сняг (букв. перший сніг), ситан снег (букв. дрібний сніг), swieży snieg (букв. свіжий сніг), čerstvy snih (букв. свіжий сніг); пор. також синонімічне словацьке snehovy poprašok (букв. сніговий пил). Українською – ранок, світанок, російською – утро, рассвет, а болгарською ще більше назв: утро, сутрин, сутрина, утрин, утрина, заран, за кожною з яких певний різновид ранку, що є важливим для національного усвідомлення. Так само пор.: укр. сутінки, рос. сумерки і болг. здрач, полумрак, мръквана, свечеряване, смрачаване.

Острівне положення Англії, висока зайнятість населення в області мореплавства зумовлюють диференціацію дієслів, що позначають рух по воді – to swim, to sail, to navigate, to float, to drift. В українській, російській, інших мовах знаходимо лише один відповідник (гіперонім) цим словам – плисти, яке вживається і відносно живої істоти, і корабля, і тріски на поверхні води.

Природні умови диктують мовній свідомості людей особливості сприйняття навіть таких, здавалося б, універсальних явищ, яким є сприйняття кольору. Х. Конклін показав, що в мові хануноо (Філіппіни) чотири головних кольори пов’язані не тільки з освітленістю, темнотою, що цілком зрозуміло (світлий – темний, білий – чорний), але також з «вологістю» і «сухістю». Зокрема, «вологі» кольори тут співвідносяться з типовим видом свіжих, молодих («вологих», «соковитих») рослин світло-зеленого кольору, наприклад, свіжозрізаного бамбуку.

Позначення різновидів кольору дуже часто мотивується семантичними ознаками безпосереднього зорового сприйняття предметів живої природи. Так виникли назви: пол. і рос. небесний (небо), укр. рожевий та рос. розовый (роза), англ. orange – оранжевий (апельсин), рос. фиолетовый, англ. violet, ісп. violeto – фіолетовий (фіалка), укр. та рос. вишневий (вишня), салатовий (салат), трав'янистий (трава) і тощо.

Не торкаючись питання відмінностей колірної гами в різних мовах, звернемо увагу на те, що в різних мовних культурах закріплені власні асоціації, пов’язані з колірними позначеннями, які в дечому збігаються, а в дечому відрізняються між собою. Наприклад, за результатами спеціальних досліджень, позначення жовтого кольору у росіян асоціюється з кульбабою, в українців – з соняшником, у французів – із золотом і яєчним жовтком, у англійців, казахів і киргизів – з олією, в узбеків – із просом і т.д

Природа, в якій живе людина, формує світ асоціативних уявлень, особливостей метафоричних переносів, порівнянь, конотацій та інших засобів мовного закріплення, або вербалізації концептів. Так, для більшості європейців баран пов’язується з ознаками тупості і впертості, що відображено в мовах, а от для китайців – це спосіб вираження щастя, багатства, асоціація з доброю людиною. Приклади такого типу утворюють неоціненну скарбницю національних мов, на чому пізніше ми зупинимося окремо.

3.4.2. Культура. Як уже було зазначено, в широкому сенсі культура – це свого роду антонім поняттю природа. Культура – це те, що людина не отримала від світу природи, а привнесла, створила сама. Відповідно до існуючих класифікацій тут можна виділити багато рубрик, які відображають результати матеріальної і духовної діяльності, а також соціально-історичні, естетичні, моральні та інші норми і цінності, які відрізняють національні і соціальні спільноти і покоління і, звичайно ж, втілюються у відмінностях їх концептуальних і мовних уявлень про світ і про себе.

Спектр таких відмінностей надзвичайно великий і різноманітний, оскільки будь-яка особливість культурної сфери, а відтак і концептосфери, так чи інакше фіксується мовою і може залишатися непоміченою до моменту порівняння з іншими мовами і культурами.

Так, звична для нас диференціація дієслів їхати і йти за способом пересування відсутня в романських мовах. Немає її і в англійській, де ці дві дії також передаються одним дієсловом to go як для людини, так і для наземного транспорту. В українській і російській, правда, теж є певні обмеження щодо того, що, потяг, наприклад, йде, а машина їде. Але це вже норми сполучення слів. Поява колісного транспорту відбилася у розмежуванні таких дієслів, як нести і везти. Англ. carry однаково може позначати ці дві дії; а дієслова to drive, to transport з’явилися пізніше. Абсолютно відсутнє дієслово везти і в деяких африканських мовах, але зате там лексично тонко розмежовуються відтінки дії нести залежно від способу: на плечі, на голові, на спині, у руках і т.д.

Культурні коди регулюють когнітивні моделі і формують своєрідність концептуальних уявлень, за якими різняться національні світобачення. Так, культурний код такого поширеного артефакту, як стіл, у різних народів буде відрізнятися, навіть якщо йдеться тільки про обідній стіл. Європейський і японський столи різняться висотою настільки, що розташуватися за японським столом можна тільки сидячи на підлозі. Сучасний китайський обідній стіл повинен бути круглим та й ще крутитися для зручності «причащання» до різноманітних страв. У традиційній мусульманській культурі стіл відсутній взагалі.

Навіть серед європейців немає однаковості в культурі споживання їжі. Англ. breakfast у значенні перший сніданок у мовному плані співвідноситься з нашим сніданком, французьким petit dejeuner і т.д., але ці сніданки ні за часом їх прийняття, ні за складом не збігаються, тобто мають неоднакові культурні коди.Типовий сучасний український сніданок може обмежитися яєчнею, чаєм або кавою, бутербродом; у селі і зараз на сніданок можуть запропонувати суп з галушками або смажену картоплю. Французи зазвичай п’ють велику чашку кави з croissant, а типовий англійський сніданок може включати вівсянку, молоко, апельсиновий сік, тости, хліб з маслом, бекон з яйцем і сиром тощо. Те ж можна сказати про ланчі, обіди, полуденки, вечері. Концепт ланч, до того ж, в американському культурному коді ділової комунікації включає неформальні ділові перемовини, які дуже часто бувають значно важливішими за офіційну частину.

Запрошення на ланч може також слугувати особливим оцінним знаком. На власному досвіді я не раз переконувався в тому, що запрошення від відомих учених на ланч після відвідання ними моїх лекцій або семінарів («класів») було знаком певного визнання з боку зарубіжних колег, а не просто етикетним ритуалом.

Етикет, до речі, відзначається чи не найміцнішими культурними кодами та когнітивними стереотипами для кожної нації. Особливості національного етикету в різних життєвих ситуаціях відображаються в прагмемах (термін В.Г. Гака), які є мовними виразниками певних форм поведінки. Наприклад, сучасні американці для побажання приємного апетиту використовують французький варіант цієї прагмеми: Bon appetite! У Франції, принаймні в традиційному культурному коді, немає звичаю дякувати господині після їжі, як у нас (відповідь – На здоров’я). Але правила французької ввічливості вимагають, щоб гість, скуштувавши страву, сказав C'est très bon! (Це дуже смачно!).

При чханні росіяни, українці та інші кажуть Будьте здорові! Англійці благословляють – Bless you! Французи бажають виконання бажань: A vos souhaits (На виконання ваших бажань). За старих часів у Франції бажали людині здоров’я і після відрижки, що відображено в п’єсі Мольєра «Тартюф», але отримало у нас невірне тлумачення. Служниця Доріна так каже про свого господаря Оргоне, який обожнював Тартюфа (у російському варіанті перекладу п’єси): «Тартюф рыгнет, а он «Во здравье, милый брат!».

Різнокультурні прагмеми іноді не так просто засвоюються іноземцями. Ніколи не забуду, що якось у Китаї, вийшовши з ресторанчика, ми зустріли китайських університетських колег, які поцікавилися, чи сподобався нам обід. «Так, все було смачно, дякуємо», – відповіли ми і почули несподіване для себе: «Нема за що!». З іншого боку, китайських студентів шокували звичні для нас фрази мовного етикету при зустрічі гостя на порозі, про що вони прочитали в підручниках: «Добрий день! Проходьте, роздягайтеся»…

У рамках мовних культурно-етичних моделей виявляється значна група слів-звертань, які викликають особливі труднощі при перекладі. Тому звертання, як правило, калькуються і вони не залишають меж своїх мовних культур: месьє, мадам, мадмуазель (з фр.); гер, фрау, фрейлін (з нім.); сер, містер, місіс, міс (з англ.); синьйор, синьйора, синьйорина (з іт.) і т.д. Окрема розмова про національну специфіку звертань у нас ще попереду.

Ніколи до кінця зрозумілим не стане для іноземців російське приятель, яке разом з друг, товариш англійською, наприклад, передається одним гіперонімів friend. Рос. приятель навіть на відміну від укр. приятель і пол. przyjaciel (друг, приятель) має свій, ледь вловимий національно-семантичний відтінок, який реалізується тільки у певних дискурсах, ситуаціях, учасниками яких є не старі друзі (old friends), не друзі (friends), не хлопці, братки, кореші і т.ін. (fellows), а саме приятели: Недавно посидели с приятелем, выпили пива, немного поговорили о жизни о том, о сем…

На смислових нюансах російської пари друг / приятель будується стилістика оповідання А.П. Чехова «Товстий і тонкий», яке починається так: «На вокзале Николаевской железной дороги встретились два приятеля: один толстый другой тонкий». Тонкий спочатку, не знаючи, до якого високого чину дослужився його колишній товариш, звертається до нього зі словами: «Миша! Друг детства! Милый мой!». Пізніше, зрозумівши, що «друг» – «тайный советник», «тонкий вдруг побледнел, окаменел…» і вимовив: «Я, ваше превосходительство…Очень приятно-с! Друг, можно сказать, детства и вышли в такие вельможи-с! Хи-хи-с».

Особливостями культури та соціальної диференціації пояснюються гендерні відмінності, які на рівні міжмовної та міжкультурної комунікації також є дуже привабливими для вивчення. Такі розбіжності можуть безпосередньо вказувати на соціальну нерівність чоловіків і жінок, і це стосується не тільки мусульманських країн, що цілком зрозуміло. Наприклад, у грецькій знаходимо: andrōnītis, tidis – чоловіча половина будинку, переважно чоловіча їдальня. Більш тонко чільний статус чоловіків у суспільстві виявляється у відлунні історичного розвитку семантики концепту людина, зокрема в європейських мовах.

Так, у французькій слово homme називає і людину взагалі, і чоловіка протилежно жінці (femme). У свою чергу, femme іменує жінку і дружину, на відміну від незаміжньої жінки. Схожа ситуація в англійській, де man може називати і людину взагалі, і рід людський, і знову ж – чоловіка як головного для європейців представника цього роду. Саме за себе говорить походження укр. чоловік. Як тут не згадати приказку, що фіксує словник В.І. Даля: Курица не птица, женщина не человек. «Мовна дискримінація» жінок відображена у відсутності форм жіночого роду у слів, які називають деякі професії і рід діяльності в українській, російській та інших слов’янських мовах. Маються на увазі назви типу директор, токар, майстер, депутат, інспектор тощо.

До культурних відносяться відмінності релігійних вірувань, які також виражені в специфічних для різних народів концептах і їхніх мовних позначеннях. Своя диференціація існує і в межах однієї релігії, що виявляється в розбіжностях, наприклад, біблійних стійких виразів за їхньою мотивацією. Так, вечеря Христа з учнями в українському, російському та решті слов’янських перекладів Біблії називається Таємна вечеря( рос. Тайная вечеря). В англійській, іспанській та ін. – «останньою вечерею» (The last supper; La última cena). Блудний син, молодший син, який промотав усі гроші і повернувся до батька (з притчі Луки), французькою – це le fils prodique (син-марнотрат), а німецькою – Der verlorene Sohn (втрачений для батька син).

Найзначнішим проявом культури є національні обряди, звичаї, ритуали, фольклорно-міфологічні образи, символіка й ширше – історико-культурна спадщина народу. Зараз намагаються представити переліки так званих базових та символьних концептів, культурних констант, як їх запропонував називати Ю.С. Степанов. Вітчизняний мовознавець А.М. Приходько наводить приблизний список деяких базових концептів європейських лінгвокультурних спільнот. Цей насправді умовний і відкритий для поповнення перелік укладено шляхом опитування інформантів, а також з урахуванням етнографічних даних. Базовими тут визнаються такі етнокультурні сфери, як національні гастрономічні пристрасті (їжа, питво), специфіка устрою домівки, національний одяг, оцінно маркований рослинний і тваринний світ, що героїзується, національний антураж (одяг, танок, пісня, музичний інструмент, сувеніри), особливості дозвілля, специфіка міжособистысних стосунків, орієнтири в життєвому просторі тощо.

Константи культури є не чи іншим, як архиватором ціннісних орієнтирів – невидимих соціальних і духовних норм нашого існування.

Базові концепти деяких європейських лінгвокультур (за А.М.Приходьком)

	Укр.	Рос.	Англ.	Нім.	Фр.	Ісп.
Їжа	борщ сало вареники галушки	щи блины пельмени	pudding porridge rostbeef	Klöße Sauer­kraut Würst­chen Eintopf	crēpe fromage escargots	tapas paell tortilla
Питво	узвар горілка	квас водка	tee beer Whisky	Bier Schnaps	vin	sangria el vino
Оселя	хата	изба	residence castle	Fachwerkhaus Giebelhaus	foyer	chalet
Одяг	вишиванка спідниця кожух	сарафан валенки		Zepphose Dirndelkleid	robe	traje
Рослина	тополя калина барвiнок	березка рябина	heather плющ	Eiche Buche	chataignier	haranjo el clavel
Тварина		медведь		Bärlein	le coq gaulois	El oso y el madroño
Танок	гопак	трепак хоровод			valse	flamenco passadoble
Пісня	переспіви	частушки романсы		Marsch Volkslieder	marseillaise	Bésame mucho
Дозвілля	вечорниці	тройка	boxing football	Urlaub Reisen	bistrot	siesta
Музичний iнс­трумент	трембіта бандура	балалайка		Klavier	accordéon	guitarra
Сувенір	рушник писанка	матрешка самовар лапти		Bierkrug Mund­ harmonika	tour Eiffel	abanico castañuellas
Стосун­ки	кум начальник	начальник	queen gentleman	Vorstand	ami	caballera
Орієн­тири	добробут злагода		comfort	Gmütlichkeit	déjenner le pot
Інше		удаль авось	privacy monarchy owner	Ordnung Arbeit Haushalt	mode	Fiesta

Будь-яка культура збагатить цю таблицю, значно розширивши чудове розмаїття важливих для різних націй предметів і понять з ними пов’язаних. Хто був, наприклад, у Вірменії, знає, що для цієї нації базовими є такі концепти, як хаш, шашлик, ариса (їжа); тан, коньяк (напої); чинара, тополя (рослини); чуху, дейра, архалук (одяг); дудук (музичний інструмент) і т.д.

Базові концепти культур завдяки їх мовним двійникам-позначенням поширюються світом і стають відомі навіть тим, хто безпосередньо не знайомий з культурою того чи іншого народу. Тепер майже всі знають, що борщ, вареники – це українські слова, які називають типові українські страви; щі, пельмені – «атрибути» росіян, банічки – болгар, спагеті – італійців, шурпа, плов – народів Середньої Азії і т.д. Але по-справжньому пізнати дійсний смак цих страв, а отже – осмислити зміст їх назв, мова, звичайно ж, не в змозі. Це треба скуштувати.

Те саме стосується й інших чужоземних концептів, з якими співвідносяться конкретні національні культури, але точно не уявляємо, що це таке. Про це добре написав Всеволод Овчиніков у розділі «Гейша в кімоно» у своїй книзі «Гілка сакури», до якої ми вже зверталися:

Японські слова кімоно і гейша відомі кожному; із ними пов’язані стереотипні уявлення іноземного обивателя про екзотику країни сонця, що сходить. Зрозуміти значення першого з них, немає потреби. А от щодо другого існує чимало помилок. У буквальному перекладі слово «гейша» означає «людина мистецтва». Гейша – це майстриня; майстриня розважати чоловіків, причому не тільки вмінням співати і танцювати, а й своєю освіченістю. Дотримуючись девізу «всьому своє місце», японці з незапам’ятних часів звикли ділити жінок на три категорії: для домашнього вогнища, для продовження роду – дружина; для душі – гейша з її освіченістю; і нарешті, для плоті – ойра, роль яких після заборони відкритої проституції взяли на себе дівиці з барів і кабаре. Вечір, проведений з гейшами, – це, звичайно, пам'ятна подія, хоча, як правило, залишає іноземців трохи розчарованими ... Вечір з гейшами, – любив повторювати знайомий журналіст-італієць, – це не більше як церковна вечеря. Усе, що ви там побачите, можна було б назвати «стриптизом навпаки» ...

Серед базових концептів окремо виділяють символьні концепти, які слугують найголовнішими індикаторами національно-етнічної свідомості та пізнавальними знаками відмінних концептосфер на глобальному культурному просторі. До них, зокрема, відносяться:

1) географічні та ландшафтні цінності (укр. Хортиця, Карпати, Дніпро, рос. Волга, Санкт-Петербург, Сочи, амер. Grand Conyon, англ. Hyde Park, Common Wealth);

2) пам’ятники, меморіали (укр. Тарасу Шевченку, Богдану Хмельницькому; рос. Царь-пушка, Родина-мать; нім. Hermanns-Denkmal, фр. la Tour Effel, амер. Liberary Statue; Стіна Плачу (Ізраіль);

3) культові споруди, храми (укр. Лавра, Хрещатик; рос. Храм Христа Спасителя, Красная Площадь; фр. Notre Damme de Paris; нім. Kölner Dom; австр. Stephans Dom; англ. Tower, Westminster Abbey; ісп. La Catedral de Almuenda, La Catedral de Sevilla; храм Кааба в Мецці);

4) державні установи загальнонаціональної значущості (укр. Маріїнський палац; рос. Кремль; англ. Westminster Abbey; нім. Bundestag; амер. White House; катол. Ватикан);

5) архітектурні шедеври загальнонаціональної значущості (рос. Эрмитаж; амер. Empire State Bulding; англ. Big Ben; ісп. La Sangrada Familia, La Alhambra, Del Prado);

6) так звані прецедентні тексти («Кобзар», «Наталка-Полтавка» для українців, «Евгений Онегин» для росіян, «Саги» для ісландців);

7) історичні постаті та герої (укр. козак, Кобзар, Сагайдачний; рос. богатырь, Иван Сусанин; англ. Robin Hood; нім. Hermann, фр. Jeanne d’Arc, пол. Matka Boska Częstochowska); культові митці – художники (ісп. Goya, Velásquez, Salvador Dali, El Greco, Picasso), письменники (Т. Шевченко для українців, Л. Толстой для росіян, Cervantes і Lorka для іспанців; Goethe для німців; Shekespeare і Byron для англій­ців); літературні герої (укр. Наталка Полтавка; рос. Анна Каренина, Манилов, Обломов; нім. Faust; ісп. Don Quijote); фольклорні та казкові персонажі (укр. Котигорошко, Івасик-Телесик, рос. Илья Муромец, Елена Прекрасная, Иванушка-дурачок, Колобок) та ін.

Названо, безумовно, далеко не всі аспекти мовних та концептуальних відмінностей, що зумовлені диференціацією культур народів. Багато розбіжностей між мовними та концептуальними картинами світу лише дуже умовно можна віднести до культурних. До них належать, наприклад, американізми efficiency і studio для позначення однокімнатної квартири, де перша назва вказує на невелике порівняно зі studio житло. Окрема тема – концептуалізація віртуальної (комп’ютерної) картини світу, де створена вже доволі усталена система комунікації, яка цілком зрозуміла користувачам. Лише маленький приклад e-mail-діалогу:

- Я тобі відправив цю програму по e-mail. Одержав?

- Ага, tnx.

Тут tnx – дякую, скорочене thanks. Зараз створені цілі «глосарії» таких скорочень, які молодь швидко засвоює, незважаючи на те, що в їх основі – англійська, яка в цій ситуації продовжує виконувати функцію мови міжнародного спілкування: BB (Bye Bye) – прощання, GN (Good Night) – Надобраніч, GL (Good Luck) – Удачі!, IMO (in my opinion) – на мою думку, MB (May be) – может бути, напевно тощо.

Наявність подібних особливостей не тільки відрізняє або, навпаки, зближує комунікацію в міжкультурному просторі, але є органічною частиною мовного та концептуального світу їх носіїв. Як писав видатний французький культуролог Леві Стросс (1908-2009), «…ми ще недостатньо віддаємо собі звіт у тому, що мова і культура є двома паралельними різновидами більш фундаментальної діяльності. Я маю на увазі гостя, який присутній тут, з нами, хоча ніхто не подумав запросити його на наші дебати: це – людський дух ».

3.4.3. Пізнання. Діяльність «людського духу» – це безперервний процес пізнання, тобто раціонального, чуттєвого і власне духовного шляху опанування світу. Глибиною та особливостями пізнання відрізняються окремі люди, а на рівні соціумів – національні або інші спільноти. Якщо логічні закони, закони розумової діяльності в принципі є загальними для всіх, то гносеологічні способи усвідомлення світу виявляють специфіку стосовно різних людей і народів. Про це свідчать відмінності результатів пізнавальної діяльності, які, у свою чергу, знаходять вираження в мовній специфіці та в національних особливостях концептуальних уявлень.

Блез Паскаль (1623-1662) на прикладі кліща як «одного з найдрібніших серед видимих ​​людям істот», показує складну будову його організму, незважаючи на крихітний розмір, і виділяє в цьому організмі все більше і більше дрібних частини аж до «крапель соків», «бульбашок в очах», атомів і, нарешті, пропонує таке: «Нехай людина уявить собі незліченні Всесвіти в цьому атомі, і у кожного – свій небозвід, і свої планети, і своя Земля, і ті ж співвідношення, що є в зримому світі, і на цій Землі – свої тварини і, нарешті, свої кліщі, які знов-таки можна ділити … поки не запаморочиться голова від другого дива, настільки ж вражаючого своєю малістю, як перше –своєю величчю ... ». У цій поезії пізнання видатного французького фізика, математика і філософа ХVII століття не тільки ідея загальної ізоморфності (взаємоподібності) світоустрою, але і твердження про різні ступені та глибини пізнання, що апріорі закладено в гносеології.

Різний ступінь глибини пізнання виявляє себе в неоднаковості так званого мовного членування світу, що жодним чином не показник неоднакових розумових здібностей народів. Це не є свідченням досконалості чи недосконалості мов народів тощо. У цьому сенсі некоректним є висловлене колись зауваження російського мовознавця О.С. Ахманової щодо неможливості перекладу філософії Е. Канта ескімоською мовою, оскільки у них, мовляв, немає відповідного абстрактного лексикону. Так, звичайно що, немає. Філософські терміни цьому народові не були потрібні, як і багатьом іншим. Зате у них є величезна кількість назв снігу, шкір оленів і самих оленів, які відсутні в німецькій та інших європейських мовах.

Кожен пізнає те, що йому треба і до тієї глибини, яка йому необхідна. Те ж повною мірою відноситься і до мовного та концептуального картування світу (англійською це world mapping, що українською часто перекладають словом «мапування», що для мене особисто звучить смішно). Тому навіть загальноприйняті наукові істини мають різні мовні репрезентації. Так, в англійському варіанті теореми Піфагора катети прямокутного трикутника називаються просто двома іншими сторонами, а саме формулювання теореми виглядає ​​так: «У прямокутному трикутнику квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів інших сторін». Щоправда, в деяких підручниках для позначення однієї з цих інших сторін використовується слово leg – сторона (трикутника), дослівно нога. Німецький варіант теореми збігається з «нашим», де бокові сторони прямого кута мають спеціальну назву: Katheten – катети.

Розбіжність гносеологічних позицій відбивається і в різних способах такої, здавалося б, універсальної за своєю природою розумової дії, як рахунок предметів. Звідси – наявність у різних мовах позначень двоїни, троїни або навіть п’ятеричного (як у грецькій) числа, а також різних варіантів їх вираження, наприклад, редуплікації (повторення коренів чи слів), як у малайській: orang (людина) – orang-orang (люди), kuda (кінь) – kuda-kuda (коні) та інших мовах. В окремих культурах через низький рівень математики (вона їм теж могла виявитися менш потрібною, ніж, скажімо, філософія почуттів) взагалі відсутні елементарні числівники, як наприклад, у племені бороро, де чисел понад два не існує.

У багатьох мовах виявляється прямий зв’язок числівників зі словом предметного значення. Наприклад, числівники першого десятка зазвичай повязуються з пальцями руки, тому що в період свого дитинства людство, як і сучасні маленькі діти, навчалося рахувати на пальцях. Цікаво, що в знаменитій «Арифметиці» Л. Магницького числівники першого десятка називалися перстами. Одне з новогвінейських племен рахує так: таран-геза (мізинець лівої руки) – 1, мета кіна (наступний палець) – 2, гуігімета (середній палець) – 3, тоні (вказівний палець) – 4, манда (великий палець) – 5, габен (зап’ястя) – 6, транк гібне (лікоть) – 7, поден (плече) – 8, нгама (ліва сторона грудей) – 9, дала (права сторона грудей) – 10 .

Із когнітивної точки зору пізнання дійсно визначається різним ступенем охоплення і концептуалізації мовою свідомості-реальності, так би мовити, «вширину» (за екстенсивністю) та «вглибину» (за інтенсивністю пізнання). Якщо ми не знайомі з різновидами, наприклад, горобців, то не зможемо їх ідентифікувати, в тому числі і за допомогою назв, як це робить фахівець-орнітолог.

Тенденція до спеціалізації назв предметного світу веде до поглиблення таксономії, розширення гіпонімії – явища, коли для нових видів створюються нові «оніми», тобто назви. Інша сторона, узагальнення, генералізація знань про світ, виявляється в появі гіперонімів, які слугують родовими назвами. Узагальнені найменування, що необхідні для мислення цивілізованої людини, як правило, рідко зустрічаються в мовах народів, що стоять на нижчому щаблі суспільного розвитку. Так, у мові індіанців бакаірі (Бразилія) немає загальної назви папуги, що пояснюється не тільки тим, що вони не знають, що всі папуги є різновидами одного птаха, як це зазвичай трактується, але, мабуть, і тим, що цим народам просто не потрібне це значення, як непотрібне для нас знання про всі існуючі різновиди тих же папуг. Тоді питання про те, хто більше знає про світ, у даному випадку природи, – примітивні або цивілізовані народи – дуже проблематичне. Так звані «примітивні» народи, на відміну від «культурних» не вважають суттєвим найменування спільного між явищами одного порядку, і в цьому сенсі «цивілізація, – на думку Отто Есперсена, – означає ... збільшення числа спеціальних слів». Датський лінгвіст О. Есперсен (1860-1943) та інші дослідники констатують значний брак гіперонімів у так званих примітивних мовах. Так, у аборигенів Тасманії відсутня загальна назва дерева; зулуською мовою можна сказати «червона корова» чи «біла корова», проте не можна сказати просто корова; в мансійській мові немає спеціальних слів для вираження таких концептів, як птах, звір, комаха. Усі вони передаються одним словом уі – щось живе, живність, наприклад, сали-уі – вовк, мань-уі – мошкара і т.д.

Те саме може поширюватися і на дієслівну лексику. У могікан поняття різати передається різними способами залежно від ситуації і способу різання. Утім, подібні факти є і в інших, «непрімітівних» мовами. Пор.: укр. різати і шматувати (хліб великими шматками або матерію), рубати (ліс) і колоти (дрова) або диференціацію англійських дієслів зі значенням рубати – chop (дрова), fell (дерева; пор. рос. валить лес), mince (м’ясо).

Ще раз наголосимо, що такі факти зовсім не свідчать про те, що різні культури не в змозі розрізняти ті чи інші дії, предмети і т.д. Ще М.Г. Чернишевський жартував із цього приводу: якщо у англійців є тільки одне слово сооk, то це не означає, що вони не відрізняють кухаря від кухарки. Співвідношення гіперо- і гіпонімії, абстрактних і конкретних найменувань, відображає глибинні процеси усвідомлення світу людиною. Із поглибленням досвіду відбувається «раціоналізація» категорій, укрупнення видових уявлень. Наприклад, дуже архаїчною для нас виглядає парадигма вираження поняття великий у мовах хауса (Судан), яка включає 300 слів, розподілених за 9 розрядами залежно від типу референта: загальне позначення, окремі позначення для морських предметів, для круглих предметів, для шматків і шматочків, для великих просторів, для домашніх тварин і навіть для молодих жінок.

Разом з тим, людський досвід постійно розширює межі пізнання, наповнюючи його безперервним зростанням конкретних предметів і явищ, що спричиняє постійне розширення лексики на позначення відкритих науковцями видів флори і фауни, винайдених предметів техніки, вигаданих моделей одягу, кулінарних страв і т.д.

Природні, культурні, пізнавальні та інші наявні чи приховані чинники особливостей мовної концептуалізації свідомості-реальності найтісніше пов’язані між собою, а їх розмежування завжди умовне і приблизне. Це стосується як відмінностей способів утворення назв (пор. цікаву причину походження слова ліліпут за назвою жителів казкової країни Ліліпутії з роману Дж. Свіфта «Подорож Гуллівера»; синонім – карлик (від лат. care), а власне медичний термін – це нанізм (карликовий ріст) від грец. nanos –карлик, так і специфіки мовного членування світу, що створює свою власну реальність, що також має свої пояснення. Наприклад, у польській мові до поняття овочі (jarzyna) включається морква (marchiew), капуста (kapusta), салат (salata), горох (groch) та інші культури, а от такий звичайнісінький типовий овоч, яким є картопля (ziemniaki), – овочем у польській не вважається. Причина в тому, що категоризація овочів в європейських мовах встановилася задовго до появи картоплі в Європі, що і зберігає, зокрема, польський реліктовий приклад. Зрозуміло, що тут працює тільки мовний, а не логічний рівень ідентифікації світу речей.

Такі факти певною мірою підтверджують висновок відомого сучасного мовознавця Е. Косеріу, в якому знову звучить відлуння гіпотези лінгвістичної відносності і яке, знову ж таки, не можна прийняти беззастережно: «Мовний зміст є таким, яким він є, не тому, що речі заздалегідь є такими, (речі, дійсно, не є заздалегідь такими : вони пізнаються – В.М.), а навпаки: речі для нас є тими чи іншими, оскільки вони пов’язані з тим чи іншим мовним змістом і від початку поділяються так, як це диктує мова».

Мовні і концептуальні картини світу – створені людиною і складають основу людської ментальності, яка від початку до краю є аксіологічною за своєю природою.

Аксіологія (від гр. ἀξία – цінність) – самостійний науковий напрям, який вивчає питання, що пов’язані з людськими цінностями, оцінками, етичними та естетичними ідеалами в цілому.

Створено і спеціальний термін на позначення аксіологічних одиниць – аксіологеми. Базовими деміургами, потужними чинниками, які утримують цілісність концептосфери нації завжди були і будуть національні цінності – аксіологічні орієнтири, які визначають пріоритети духовного життя народу.

Національні цінності в такому їх розумінні слугують водночас параметром зіставлення різних культур, мовних та концептуальних картин світу тощо.