2.9. Стереотип

Термін стереотип (від гр. stereos – твердий і typos – відбиток) вперше був застосований у 1824 р. для позначення поліграфічної металевої пластини з рельєфними печатними елементами, за допомогою якої здійснюється тираж друкованої продукції.

Приблизно через сто років відомий американський журналіст Волтер Ліпман у своїй книжці «Суспільна думка» (1922 р.) використав цей термін у сучасному його розумінні як усталений спрощений образ соціального об’єкта в свідомості людини. На основі інтерв’ю з представниками різних соціальних і національних груп В. Ліпман звернув увагу на те, наскільки різними можуть бути погляди людей на одні й ті самі речі. Він висунув гіпотезу про наявність упередженості, яка існує в головах людини через усталені образи («картинки»), тобто соціальні стереотипи.

В. Ліпман наголошував на негативних аспектах цього явища. Виділяючи чотири аспекти стереотипів, він вважав, що, по-перше, стереотипи завжди простіші, ніж реальність; по-друге, стереотипи люди не формують особисто, а набувають у соціальному середовищі (сім’я, знайомі, засоби масової інформації та ін.); по-третє, всі стереотипи помилкові, більшою чи меншою мірою; по-четверте, стереотипи дуже живучі. «Стереотипи, – за визначенням В. Ліпмана, – це упереджені думки, які рішуче керують усіма процесами сприйняття. Вони маркують певні об’єкти, як знайомі, так і незнайомі таким чином, що ледве знайомі здаються добре відомими, а незнайомі – глибоко чужими».

Сучасна соціальна психологія також під стереотипами розуміє один із складників так званого групового антагонізму. Американці при цьому наводять зрозумілий для них приклад, коли «білі» виявляють негативне ставлення до чорношкірих. Синонімом стереотипу інколи вважають забобони, тобто те, що потрапляє до нашої голови ще до того, як ми добре подумали і перевірили свої думки.

Люди не хочуть відмовлятися від своїх стереотипів, навіть якщо переконуються в їх помилковості. Стереотипи заощаджують наш час і зусилля, а люди «ленивы и нелюбопытны…» (О.С. Пушкін). «Помилка» сприймається як виняток із загальних правил: зустріч з високим китайцем лише переконує жертву стереотипу, що решта китайців маленького зросту. Хоча незаперечний факт, що північні китайці статурою мало чим відрізняються від інших північних народів.

Стереотипи – невід’ємні складниками масової культури. Вони можуть формуватися на основі віку (молодь не розуміє старших, слухає рок), статі (жінки – занадто балакучі, чоловіки черстві), національності (усі євреї жадібні), раси (чорні гірші за білих), релігії (іслам – релігія терору), професії (судді – шахраї), місця проживання (життя в селі краще або навпаки), речей (японські комп’ютери і німецькі автомобілі – найнадійніші) та ін. Залежно від того, про яке саме сприйняття дійсності йдеться, стереотипи поділяються на соціальні, культурні, історичні, етнічні, вікові, гендерні (чоловічі та жіночі), професійні, етичні та ін. Оскільки найчастіше об’єктами стереотипізації стають люди, які оцінюються крізь призму прийнятих культурами соціальних, етичних та ін. установок, то незаперечний факт антропоцентричності усіх можливих стереотипів як результату інтерпретації світу людиною.

Чітких меж між різновидами стереотипів бути не може, оскільки будь-який прояв стереотипу є відбитком тривалої історії, культури, звичаїв та багатьох інших складників життя нації. Тому, приміром, стереотипи поведінки, демонструючи передовсім етичні норми нації, базуються на соціальних, культурно-історичних, а також географічних та кліматичних чинниках, які впливають на формування національних стереотипів поведінки і встановлення взаємних стосунків між людьми.

В оповіданні Каті Пейдж «Зараз червень» (Kathy Page, “It is July, Now”) описується, як британська дослідниця приїхала до Швеції. Знайомство зі швецькою колегою, Пайрет, відбиває діалог:

• Добре, Пайрет, розкажіть мені про себе.

• Тут, – відповіла Пайрет, – у нас не прийняті світські бесіди (small talk). Ми пізнаємо одне одного поступово.

• Я розумію.

Найбільш поширені й водночас небезпечні в плані міжкультурної комунікації етнічні або у широкому розумінні – національні стереотипи. Національний стереотип – це історично сформований узагальнений та емоційно насичений образ нації або етносу.

Національні стереотипи – це певні стійкі переконання, ментальні «шаблони», які лежать в основі звичних для представників певних націй уявлень про світ, явища, події, інші культури, людей, їхню поведінку, смаки і т. ін.

У кожному жарті є частка жарту. Жарти на національну тематику також частково відбивають стереотипні уявлення, як, наприклад, у наступному, який міститься в одному підручнику з німецької мови в рубриці «Interkulturelle Beratung / міжкультурна консультація»:

Eins, zwei, drei Ein Engläder: ein Narr Zwei Engländer: ein Club Drei Engländer: das Common Wealth	Один, два, три Один англієць: дурень Два англійця: клуб Три англійця: весь світ
Ein Italiener: ein Tenor Zwei Italiener: ein Club Drei Italiener: eine Armee auf der Flucht	Один італієць: дурень Два італійця: клуб Три італійця: весь світ
Ein Japaner: ein Lächeln Zwei Japaner: ein Schweigen Drei Japaner: eine Verschwörung	Один японець: посмішка Два японці: мовчанка Три японці: змова
Ein Franzose: ein Held Zwei Franzosen: die Liebe Drei Franzose: eine Ehe zu dritt	Один француз: герой Два французи: кохання Три французи: шлюб на трьох
Ein Grieche: ein Räuber Zwei Griechen: zwei Räuber Drei Griechen: eine Räuberbande	Один грек: розбійник Два грека: два розбійника Три греки: банда розбійників
Ein Russe: eine Seele Zwei Russen: ein Problem Drei Russen: das Chaos	Один росіянин: душа Два росіянина: проблема Три росіянина: хаос
Ein Österreicher: ein Raunzer Zwei Österreicher: eine Schlamperei Drei Österreicher: die gibt es nicht; der Dritte ist immer ein Böhme	Один австрієць: буркун Два австрійці: халтура, Три австрійці: не буває, бо третій завжди виявляється чехом
Ein Deutscher: ein Gelehrter Zwei Deutsche: ein Verein Drei Deutsche: der Krieg (Gothild Thomas)	Один німець: вчений Два німця: об’єднання (за інтересом) Три німця: війна

Цей пасаж постійно «оздоблюється» на кшталт: один єврей – торгівельна точка, два єврея – шаховий чемпіонат, три єврея – симфонічний оркестр; один росіянин – п’яниця, два росіянина – п’яна бійка, три росіянина – парторганізація; один італієць – тенор, два італійці – паніка, три італійці – капітуляція. Про українців кажуть так: один українець – партизан, два українці – партизанський загін, три українці – партизанський загін із зрадником.

У цьому ж підручнику з німецької для іноземців знаходимо й такий жартівливий текст, у якому зосереджено «ментальні шаблони» про різні національні пріоритети:

Dein Christus ein Jude Dein Auto ein Japaner Deine Pizza Italienisch Deine Demokratie griechisch Dein Kaffee Brasilianisch Dein Urlaub spanisch Deine Zahlen arabisch Deine Schrift lateinisch Und Dein Nachbar nur ein Ausländer?

Твій Христос – єврей Твоя машина – японська Твоя піца – італійська Твоя демократія – грецька Твоя кава – бразильська Твоя відпустка – іспанська Твої цифри – арабські Твоє письмо – латинське А твій сусід – лише іноземець?

Ми приймаємо світ у тих оцінних стандартах, з якими виросли. Нам смакує те, до чого ми звикли. Прийняти щось не своє буває непросто. Глибинний ментальний деміург стереотипів – одвічне протиставлення «свого» і «чужого», що особливо гостро виявляється у стереотипних оцінках інших націй. У нашому розумінні естонці говорять і роблять усе вкрай повільно. Інші європейці для них – нації, які вирізняються метушнею. В очах французів бельгійці не розуміють гумор і взагалі є тугодумами, швейцарці виглядають як обмежені, жадібні та прагматичні педанти, італійці – любителі збрехати, турки уявляються фізично міцними, англійці егоїстичними, німці занадто дисциплінованими та агресивними, росіяни цінуються за розмах душі, сердечність та витримку в біді.

Традиція опису інших народів крізь призму своєї власної національної ідентичності, тобто через порівняння «їх із нами» була і залишається основною настановою будь-якого автора, бо як би не намагався автор бути об’єктивним, він мимовільно залишається представником своєї культури. Це характерно навіть для таких мислителів, як Іммануїл Кант (1724-1804). У своїй «Антропології з прагматичної точки зору» І. Кант представив по­біжну характеристику різних народів у вигляді «національної фізіогномії». Зо­крема, у іспанців він констатує національну гордість і свідомість власної гід­ності, у німців – «темперамент холодної розсудливої витримки». Французи, на його думку, відзначаються чемністю і вишуканим смаком до спілкування, а італійці – художнім смаком. Про вірменів він пише як про народ розумний і пра­целюбний, сучасні греки здаються йому підупалими порівняно з їхніми вели­кими предками, але ще здатними до відродження. Англійців і французів І. Кант називає двома найцивілізованішими народами на землі і, крім природних влас­тивостей, відзначає їхній розвиток завдяки мові. Англійській він уже тоді пе­редрікав роль найбільш комунікативної ділової мови. Про Росію він сказав, що вона ще не те, що потрібно для природних задатків, готових до розвитку.

Французький професор у галузі ділового адміністрування Паскаль Бодрі у своїй книзі «Французи і американці: інший берег» (2005) характеризує типового американця як доброзичливого і товариського, галасливого, грубого, інтелектуально недорозвиненого, працелюбного, самовпевненого, недооцінюючого досягнень інших культур, багатого, щедрого, нерозбірливого і постійно кудись поспішаючого. У свою чергу, Херрієт Рошфор, американка, що живе у Франції, у книзі «Французький тост» (2002) пише про те, що французи користуються репутацією лідерів, не говорять англійською з ідеологічних міркувань, самовдоволені, неввічливі, проте дуже ввічливі з дамами та артистичні. Із ними важко зближуватися, вони живуть у бюрократичній державі і повністю залежать від урядовців, вони неохайні, їдять равликів і жаб.

В основі багатьох анекдотів про різні нації – національні стереотипи.

Чим відрізняється англієць від єврея? Англієць іде, не прощаючись, а єврей прощається, але не йде.

Що таке нескінченість? Це коли естонці рахують китайців.

Як від гостей повертаються представники різних національностей? Француз – з новою коханкою, росіянин – з розбитою пикою, а єврей – зі шматочком торту для мами.

Хто в мертвій пустелі може пригостити даму апельсином? Француз вважає, що тільки представник його нації може бути таким галантним. Росіянин заперечує, що це тільки росіяни – дурні, які віддають усе іншим замість того, щоб залишити собі. Єврей переконаний, що тільки євреї можуть в пустелі дістати апельсин.

Бесідують двоє шотландців. Один каже:

• Ці американці такі скажені. От вчора забіг до мене один у номер о другій ночі і почав кричати, лаятись!

• А ти що?

• Нічого. Продовжую грати на своїй волинці.

Стереотипні уявлення американців і росіян довгі роки визначали ставлення націй і країн одна до одної. Відгомін цього не зник і дотепер. Тут важливо пам’ятати, що американці, як і іноземці в цілому, особливо в радянські часи росіян сприймали так би мовити «в широкому розумінні», до яких відносили практично всіх громадян СРСР. Про слабку диференціацію між східними слов’янами в цьому відношенні і говорити нічого.

Не одне покоління американців виросло на стереотипах типу: the Russian monster bear (російський ведмідь-монстр); the evil bear behind the next door (диявольський монстр ховається за дверима); red scares (червоний жах). Зі свого боку, «Нomo soveticus», радянський народ, виховувався на ненависті до «розбійної сутності імперіалізму», «загниваючого капіталізму» із «вовчою мораллю та обличчям». Соціальні психологи справедливо підмітили, що холодна війна багато в чому була «війною слів». Тільки одна фраза Микити Хрущова, лідера СРСР шістдесятих, – «Ми вас закопаємо!» –викликала жах та ворожість американців на довгі роки. Наслідком був новий виток гонки озброєнь. Рональд Рейган, президент США сімдесятих, в свою чергу, назвав СРСР імперією зла (evil empire), що також викликало непростий політичний резонанс.

Російська дослідниця О.А. Леонтович в книзі «Росіяни і американці: парадокси міжкультурного спілкування» (Волгоград, 2002) наводить багато таких відмінних рис, які стали визначальними та стереотипними для сприйняття: аналітичний склад американського розуму видається холодним для росіян; американцям властива виваженість, що зумовлюється саме раціональністю. Емоції не для них є рушійною силою. Американці, зі свого боку, сприймають поведінку росіян як щось нелогічне та ірраціональне.

Терпіння традиційно сприймається як типова риса російського національного характеру. Додамо – українського та інших генетично та історично спільних. Американці не розуміють, чому ми терпимо побутову невлаштованість, порушення свої прав як споживачів, невиконання зобов’язань з боку посадових осіб і т.д.

Американці вважаються «невиправними оптимістами», вони вірять у власні сили. Там є нормою виглядати щасливим та впевненим у собі. У будь-яких випадках треба посміхатися і зберігати видимість успіху. Американці не схильні жалітися на долю та щиро обговорювати свої та чужі справи. Для росіян туга, журба – нормальний стан. Про співають в піснях і пишеться у віршах.

Микола Бердяєв так пояснював схильність росіян до журби і туги:

Величезний простір легко давався російському народові, але нелегко давалась йому організація цього простору у найбільшу в світі державу … Уся зовнішня діяльність російської людини йшла на службу державі. І це наклало безрадісний відбиток на життя російської людини. Росіяни майже не вміють радіти. Немає у росіян творчої гри сил. Російська душа пригнічена необмеженими російськими полями і снігами…

Російська фразеологія також відбиває фаталізм та невпевненість: авось да небось; бабушка надвое сказала; Бог весть; как Бог на душу положит; что Бог пошлет; это еще вилами на воде писано. Американці діють за протилежним принципом: Where there’s a will there’s a way (букв. Там де воля – там і шлях); God helps those who help themselves (букв. Бог допомагає ти, хто допомагає собі; пор. рос. На бога надейся, а сам не плошай).

На завершення наведемо результати опитування, яке О.А. Леонтович провела серед американців та росіян з метою визначення стереотипних відповідей на запитання хто є хто? Максимально зберігаємо оригінальну версію узагальнених відповідей, які отримані шляхом типової методики швидкісних реакцій реципієнтів на поставлені запитання.

Отже, американці очима росіян: дружелюбні, гостинні, прагматичні, оптимістичні, надмірні, самовпевнені, незалежні, енергійні, патріотичні, працелюбні.

Американці виглядають: товстими, усміхненими, але не щирими, бадьорими, охайними, успішними, здоровими, діловими, одноманітними.

Американці люблять: кока-колу, попкорн, жуйки, нездорову їжу (фаст-фуди), свою країну, гроші, спорт, родину, розваги, свого президента, психоаналітиків.

Американці завжди: посміхаються, кажуть «Привіт» (Hi), носять футболки, планують своє майбутнє, думають тільки про себе, багато говорять, шумлять, задаються, задають дурні питання, багато працюють, піклуються про свої права і простір.

Американці ніколи: не брешуть, не плачуть, не мріють, не прощають, не втручаються в чужі справи, не витрачають час, не виконують свої обіцянок, не їдять суп, не миють руками посуд, не напиваються, не розуміють росіян.

Американці очима американців: індивідуалісти, егоїсти, орієнтовані на матеріальні блага, спрямовані до успіху та влади, оптимістичні, веселі, працелюбні, товариські, поверхові, балакучі.

Американці виглядають: різноманітними, щасливими, заможними, зайнятими, зібраними, здоровими, успішними, завжди кудись поспішаючими.

Американці люблять: гроші, владу, розваги, успіх, телебачення, одяг, сервіс, зручності, статус, зміни, їжу.

Американці завжди: посміхаються, хочуть більше, ніж мають, гарно проводять вільний час, впевнені у своїй правоті, намагаються багато працювати, витрачають гроші, мислять позитивно, планують майбутнє.

Американці ніколи: не здаються, не бувають задоволені тим, що мають, не просять про допомогу, не знижують темп, не тримають власної думки при собі, не штовхаються, не лізуть без черги.

Росіяни очима американців: освічені, інтелектуальні, бідні, емоційні, пристрасні, релігійні, пригнічені, терплячі, горді, гостинні, працелюбні.

Росіяни виглядають: серйозними, зажуреними, розлюченими, голодними, нещасними, великими, втомленими, переляканими, напруженими, підозрілими.

Росіяни люблять: горілку, жирну їжу, книжки, американську культуру, друзів, музику, балет, мистецтво, культуру, сім’ю, зимну погоду.

Росіяни завжди: носять сумки, пакети, штовхаються, гарно виступають на Олімпійських іграх, цілують в обидві щоки, кричать, приймають життя таким, як воно є, багато працюють, піклуються про своїх рідних, хочуть бути в центрі уваги.

Росіяни ніколи: не носять взуття вдома, не припиняють працювати, не бувають оптимістичними, не посміхаються на вулиці, не чекають своєї черги, не планують майбутнього, не розуміють американців.

Росіяни очима росіян: прості, відкриті, довірливі, із широкою душею, слабкодухі, щирі, гостинні, щедрі, веселі, ліниві, вміють дружити, кмітливі, незібрані, терплячі, розумні.

Росіяни виглядають: добрими, розумними, дружніми, гарними, веселими, простими, стурбованими, відкритими, зажуреними, загадковими, розгубленими.

Росіяни люблять: пити горілку, гостей, розмовляти із друзями, співати пісні, їсти, плакати, жалітися, відпочивати, мріяти, робити безглузді справи, шукати глибини в усьому, політику, дачі, дітей.

Росіяни завжди: сперечаються, багато їдять, п’ють, жаліються на життя, плачуть, шукають тих, хто вирішить їх проблеми, допомагають один одному, страждають, веселяться, усіх прощають.

Росіяни ніколи: не зраджують друзів, не приховують своїх почуттів, не думають про майбутнє, не рахують грошей, не відмовляються від випивки, не покладаються на себе, не вміють насолоджуватись життям, не будуть такими, як американці .

Не з усім тут, звичайно, можна погодитися, багато чого вже змінилося за останні роки. Проте дуже багато є і правдивого в цих спостереженнях, які, крім того, свідчать про наявність спільних рис між росіянами та українцями.

Цікаво, що аме­риканський дослідник Дж. Армстронг, вважаючи українців досить самобут­ньою нацією, проводить певну етнічну паралель між українцями і шотланд­цями. У свою чергу, шотландський науковець Дж. Ґ. МакҐрегор з теплотою роз­повідає про українців, які розбудовували культуру й економіку провінції Аль­берта (Канада). Він виділяє такі чесноти українців Канади – чистоту і щирість, працьови­тість та ощадність, любов до свого роду і його традицій. Зокрема він зазначає: «Здається, що немає двох народів з різним етнічним поход­женням, які мали б стільки подібностей. Кожен із них має свої музичні інстру­менти (беґпайпи, трембіти, бандури), свої танці, свої масові видовища, вщерть виповнені варварською напруженістю, що рве за серце. Шотландці ма­ють своїх верховинців з їхніми водяниками, карликами й відьмами, з їх містич­ним ставленням до життя і вражаючою гордістю, їх віскі та волелюбним Роб Роєм; українці ж мають своїх гуцулів – верховинців з Карпатських гір з їх до­мовиками, русалками, відьмами, їх затятістю й горілкою; їх «вийнятим із-під за­кону» Довбушем. Обидва народи – глибоко релігійні. Шотландці мають свого Робі Бернса, українці – свого Шевченка».

Замальовуючи далі українців, нащадків давніх волхвів і пращурів, Дж. МакҐреґор пише, що навіть після кількох поколіннь перебування в Канаді і шот­ландці, і українці залишаються хворобливо сентиментальними, коли заспівають свої рідні пісні: «Хай тільки загуде беґпайпа, а шотландська кров уже кипить, і хай тільки затужить запорізька бандура, а козацькі ноги вже дрижать з нетер­плячки! Бо для кожного шотландського верховинця і для кожного українського гуцула старий край, його батьківщина, все ще купається у променистій романтич­ній заграві».

Цікаве порівняння естетичних стереотипів, тобто уявлень різних народів про красу в різних її проявах, у тому числі й у сприйнятті зовнішності людини. Темношкірим важко оцінити красу білих, так само як східно-азіатські народи мають власні еталони краси людини.

Ніколи не забуду випадок, який стався зі мною у Китаї. Якось після пари до мене підійшла слухачка курсів підвищення кваліфікації з російської мови, доцент з Харбіна, і висловила подяку за мої заняття, захоплення від високого рівня викладання та под. Знаючи китайців, після ввічливої преамбули я чекав «реми» – головної частини повідомлення. Дочекався і був приголомшений. Дуже делікатно і обережно жінка висловила жаль з приводу того, що такий розумний викладач (тобто я), наділений такою негарною зовнішністю: обличчя довге, ніс великий, губи тонкі, щоки не круглі, шия задовга… Виявилося, що китайським жінкам мене щиро шкода. Наступного дня я відшукав і показав китаянкам фотографію Алена де Лона – відомого французького красеня-кіноактора тих років. Вони сказали, що він ще гірший за мене. Заспокійливо. У свою чергу, я поцікавився, про їхній еталон чоловічої краси. Без вагань вони вказали на Мао Цзедуна: обличчя кругле як місяць, очі великі, але «прорізані», щоки великі, губи пишні, ніс невеликий і трішки приплющений і т. ін. Усе зрозуміло. Нас, європейців, китайці та інші східні народи називають великоносими. Тому навряд чи давньогрецькі еталони краси (Афродіта, Гермес, Аполлон та ін.) для східних націй є переконливими.

Упереджений характер стереотипів означає, що вони відбивають не об’єктивні характеристики дійсності, а однобічні способи інтерпретації як «свого», а найчастіше – «чужого», але з позиції тільки звичного «свого». В основі такої стійкості та переконливості уявлень про світ – складні процеси розумової та психологічної діяльності людини.