Тема 2.2. Логістичні Push системи організації виробництва
План:
1. Сутність Push системи організації виробництва
2. Традиційні системи планування виробництва
3. Система планування потреби у матеріалах MRP
4. Система планування ресурсів підприємства ERP
1. Сутність Push системи організації виробництва
Логістична Push система – це така організація руху матеріальних потоків через виробничу систему, при якій матеріальні ресурси подаються з попередньої операції на наступну відповідно до заздалегідь сформованого жорсткого графіка постачань . Матеріальні ресурси "виштовхуються" з однієї ланки виробничої логістичної системи на іншу. Кожній операції загальним розкладом встановлюється час, до якого вона має бути завершена. Отриманий продукт "проштовхується" далі і стає запасом незавершеного виробництва на вході наступної операції. Тобто такий спосіб організації руху матеріальних потоків як би ігнорує інформацію про те, чи продовжиться обробка даного продукту на наступній стадії, і в якому стані в даний час знаходиться використовуване для цієї обробки робоче місце: чи зайнято воно виконанням зовсім іншого завдання або чекає надходження продукту для обробки. В результаті нерідко з'являються затримки в роботі технологічного обладнання і зростання запасів незавершеного виробництва. Структура логістичної Push системи приведена на рис. 1.
Рис. 1. Структура логістичної Push системи організації виробництва
Push система з централізованим плануванням передбачає, що кожна виробнича ділянка отримує конкретні завдання на плановий період (це можуть бути комплекти деталей) і звітує про його виконання перед централізованою системою управління підприємством. Результати своєї роботи кожен виробничий підрозділ передає на склад. При такому плануванні і ділянку, і централізовану систему управління цікавлять лише виконання термінів і обсягів планового завдання. Кожна окрема ділянка при такому виді планування існує як би ізольовано. Її не цікавить, що буде з виробами, які вона відправляє на проміжний склад, і чи є там залишки продукції попереднього місяця. За наявності залишків на складі виникає надлишок запасів в системі, при затримці з поповненням запасів виникає дефіцит, здатний зупинити виробничий процес. При виникненні змін, наприклад, попиту або постачань, плани повинні оперативно переглядатися, що різко збільшує трудомісткість планової роботи. У вітчизняній практиці цей вид планування був до недавнього часу єдиним; в умовах ринкової економіки він використовується в основному на заготівельних підприємствах і підприємствах з масовим типом виробництва, що виробляють стандартизовану продукцію широкого призначення.
Push система орієнтована переважно на відносно постійний попит протягом тривалого проміжку часу. Тому в основі всіх планових розрахунків вона може використовувати постійні значення ритму виготовлення продукції.
2. Традиційні системи планування виробництва
Під терміном «виробниче планування» розуміється сукупність різних видів планування, що виконуються з різною періодичністю, із захопленням різних періодів часу і з використанням інформації з різних джерел і різного ступеня деталізації.
З планами працюють всі керівники, підрозділи і служби підприємства. При цьому кожному керівникові і підрозділу потрібна своя деталізація і своє представлення інформації. Формується велике число планів, що розрізняються за реквізитним складом та призначені для вирішення різних завдань управління виробництвом. Тому показники якості цих планів і способи їх інтерпретації особами, що ухвалюють рішення, також сильно розрізняються.
На методи виробничого планування робить вплив специфіка виробничого підприємства (дискретне або безперервне виробництво, тривалість виробничого циклу, серійність тощо). З іншого боку, прийняті методи планування також впливають на організацію виробництва.
Завдання виробничого планування представляються зазвичай у вигляді ієрархічної послідовності,оскільки:
виробничі плани верхнього рівня готуються керівництвом підприємства, а оперативні і диспетчерські плани – управлінським персоналом цехів і виробничих ділянок;
виробничі плани верхнього рівня використовуються для формування стратегії підприємства в цілому, а оперативні і диспетчерські плани призначені для координації робіт по виконанню виробничої програми;
плани верхнього рівня служать вихідною інформацією для чергових етапів планування;
на черговому кроці плани деталізують, тобто скорочується інтервал часу, охопленого планом, враховується більше параметрів, скорочується частка прогнозу і збільшується частка реальної облікової виробничої інформації.
На рис. 2 показана ієрархія виробничого планування.
Вихідна інформація для завдань поточного (річного) виробничого планування формується на етапі визначення стратегічних довгострокових цілей підприємства, а також техніко-економічного планування. На підприємствах створювався техпромфінплан, що включає: «Укрупнений план реалізації основних видів продукції», «Укрупнений план потреб в матеріальних ресурсах», «План по праці і кадрам», «Фінансовий план», плани розвитку виробництва тощо.
При класифікації завдань планування за термінами виконання – поточних (на рік), змінних та ін. – зовсім не мають на увазі, що перші складаються раз на рік, а другі – раз в зміну. Справа в тому, що плани оновлюються достатньо часто (річні плани – раз на місяць або в квартал) і не лише за регламентом, але і при значній зміні умов. Наприклад, для змінного завдання критичною є відмова технологічного устаткування, для річного плану – зміна контракту на постачання на вимогу замовника. При цьому взаємопов'язані на кожному рівні вирішуються завдання розподілу ресурсів і впорядкування робіт. Тому термінові замовлення повинні вноситися до змінних завдань не безпосередньо, а через коректування виробничої програми підприємства і всіх залежних планів нижнього рівня.
Рис. 2. Ієрархія виробничого планування
Виробнича програма підприємства
При плануванні роботи підприємства в цілому враховуються портфель замовлень і виробничі можливості підприємства – виробнича потужність (максимально можливий випуск продукції за об'ємом і асортименту при повному використанні технологій, обладнання, трудових ресурсів і площ).
Для узгодження потреб ринку і можливостей підприємства формується виробнича програма (план виробництва і реалізації продукції) на рік з розбивкою по кварталах або місяцях. Розрахунки ведуться у вартісних і натуральних одиницях для усереднених виробів-представників і з урахуванням усередненого використання виробничих потужностей. (Відмітимо, що однією з характеристик ієрархічної системи планування є те, що при деталізації планів частка вартісних показників зменшується, а натуральних зростає). Виробнича програма є основою для розрахунку планів виробничих підрозділів.
Планування виконання виробничої програми
При плануванні реалізації виробничої програми підприємства вирішуються завдання об'ємного планування. До них відноситься розподіл річної виробничої програми по підрозділах і термінах. Розподіл по кварталах і місяцях проводиться з метою рівномірної роботи виробництва, якнайповнішого використання обладнання і ресурсів, дотримання термінів виконання замовлень, скорочення собівартості продукції за рахунок зменшення тривалості виробничого циклу і обсягу незавершеного виробництва і підвищення серійності. Крім того, річна виробнича програма заводу розподіляється в об'ємному, трудовому і натуральному вираженні між цехами і виробничими ділянками (расцеховка).
Виробнича програма для випускаючих цехів відповідає виробничій програмі підприємства з урахуванням випуску продукції за попередній період і стану складів готової продукції. Далі формуються програми (номенклатурні плани) для інших виробничих підрозділів, відбувається ув'язка програми з обмеженнями на ресурси, будуються скоординовані календарні плани для цехів основного виробництва і забезпечуючих служб.
У плануванні використовуються так звані календарно-планові нормативи, наприклад розмір партій запуску, ритми запуску замовлень у виробництво, тривалість виробничих циклів, нормативи незавершеного виробництва, нормативи часу на ремонт обладнання і затрати праці.
Оперативне планування
Оперативне (оперативно-виробниче) планування передбачає деталізацію виробничих програм у вигляді узгоджених планів для цехів, виробничих ділянок і робочих місць на короткі інтервали часу (місяць, декада, тиждень, зміна).
Об'єктом планування і планово-обліковими одиницями є замовлення, комплекти, вироби, складальні одиниці, деталі. Вибираються планово-обліковий період (тиждень, місяць, квартал) – для звітності цеху про виконання плану і плановий період – проміжок часу, на який будується оперативно-календарний план.
У цеху формується план по запуску у виробництво і по випуску виробів. Задається інтервал запуску у виробництво – не раніше, ніж напівфабрикати поступлять з попереднього цеху, і не пізніше, ніж потрібно для випуску замовлення в строк. План запуску у виробництво узгоджується з планом підготовки виробництва. За планом цеху будуються завдання для виробничих ділянок і робочих місць.
Синхронно з планами для виробництва формуються плани по забезпеченню інструментом, оснащенням, комплектуючими виробами, заготовками.
Диспетчеризація
Диспетчеризація (тобто контроль ходу виробництва, випуску продукції, витрати ресурсів і організація виконання оперативних планів) ведеться на внутрішньоцеховому рівні планово-управлінським персоналом ділянок (майстер, диспетчер тощо).
Як інструмент диспетчеризації при стабільній номенклатурі використовується графік завантаження обладнання (у якому вказують номер партії деталей і число деталей, які будуть оброблені за зміну на робочому місці і на ділянці в цілому). В умовах змінної номенклатури використовуються змінно-добові завдання для робочих місць і ділянок.
Змінно-добове завдання- директивний обліково-грошовий документ, що допомагає майстрові розподілити роботу, організувати її виконання і вести контроль за ходом виробництва.
Приклади ситуацій, що приводили до «розривів» в системі планування
Описана вище ієрархія на практиці рідко реалізується в рамках єдиної системи.
У традиційних системах планування виробництва розриви в процесі виробничого планування виникають у разі, коли в централізованій заводській системі планування вирішуються лише деякі завдання планування і застосовується деталізація, потрібна лише для заводського рівня планування і обліку. В результаті на підприємстві фактично створюється не одна, а декілька програмних систем планування.На рис. 3 показано планування у вигляді окремих процесів в заводській і цехових системах.
Наприклад, на заводі працює загальнозаводська система, яка формує техпромфінплан, виробничі програми, а також оперативні (на декаду або на місяць) плани для цехів. Оперативний облік теж ведеться по місяцях або декадах. Споживачами цієї планової інформації є дирекція, служби постачання і збуту, управління підприємства, бухгалтерія. Нормативна інформація укрупнена, наприклад, з технологічним маршрутом, складеним по цехових переділах.
З іншого боку, для цехів такої деталізації планування не вистачає. Наприклад, для одиничного і дрібносерійного виробництва безпосередньо в цехах вимушено створюються свої системи організаційно-технологічного управління, оперативного планування і диспетчеризації. В рамках цих систем ведеться формування змінних завдань, планування переналадок технологічного обладнання, робота транспортно-складських систем і облік ходу виробництва. В деяких випадках в технологічному бюро цеху з'являється свій комплект технологічної документації на вироби. Служб, у виробничі обов'язки яких входило б узгодження «заводського» і «цехового» комплектів нормативної і технологічної інформації систем оперативного планування, немає. По цехових системах ведеться управління ходом виробництва в цеху, а міжцехові передачі замовлень, управління складом готової продукції, розрахунок зарплати, матеріально-технічне постачання ведуться централізовано.
Рис. 3. Місце розриву між заводською і цеховими системами виробничого планування
Аналогічний розрив систем виникає в ланцюжку зворотних зв'язків планування - в підсистемі обліку і звітності. Облікові дані породжуються в цеховій системі і використовуються для чергових періодів оперативного планування і диспетчеризації. В той же час облікові і звітні дані в інтегрованому вигляді повинні бути надані в заводську систему планування. В результаті розділення систем планування управлінський персонал цеху сприймає цехову систему як свій інструмент, а укрупнену систему планування - як засіб зовнішнього контролю і не зацікавлений в наданні «вгору» актуальної інформації.
Ряд проблем при реалізації традиційних систем виробничого планування пов'язані з обмеженнями з боку обчислювальних платформ і архітектури програмних систем, з питаннями узгодження вихідних даних і з можливостями інтеграції автономних програмних систем.
Разом з тим розриви при реалізації єдиної системи планування ведуть до того, що управлінський персонал різних рівнів оперує різною інформацією. Це породжує умови для «непрозорості» обліку і розрахунку собівартості продукції.
Тому на зміну традиційним методам планування приходять нові системи.