3.4.2. Плата за землю

Відповідно до Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використанння та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю є прямим податком на володіння землею та її використання, що стягується у вигляді земельного податку або орендної плати, яка визначається відповідно до грошової оцінки земель. Плата за земельні ділянки, грошова оцінка яких не встановлена, визначається залежно від площі таких угідь та існуючих ставок податку. Ставки земельного податку, порядок його нарахування і сплати встановлюються в законодавчому порядку Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або у користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб’єктом (платником) податку за землю є її власник або землекористувач, яким може бути як юридична, так і фізична особа. Земельний податок сплачують власники землі та землекористувачі за винятком орендарів. За земельні ділянки, надані в оренду, сплачується орендна плата. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником землі) і орендарем.

Плата за землю визначається залежно від якості й місцезнаходження земельної ділянки, її грошової оцінки і встановлених ставок податку.

Грошова оцінка земельної ділянки щорічно станом на 1 січня нового року уточнюється на коефіцієнт індексації, прийнятий у Законі України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.

Середні ставки податку встановлюються Верховною Радою України в законодавчому порядку за угіддями виходячи з призначення їх використання – за землями сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення та землями, які входять до складу населених пунктів.

3.4.3. Оподаткування нерухомості, відмінної від земельної ділянки

Згідно ст. 265 Податкового Кодексу платити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щорік зобов’язані фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, що є власниками об’єктів житлової нерухомості. Базою оподаткування є житлова площа об’єкту житлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 265.2.2 Податкового Кодексу (ПК) не є об’єктом оподаткування:

• об’єкти житлової нерухомості, що знаходяться у власності

держави або територіальних громад (їх спільній власності);

• об’єкти житлової нерухомості, розташовані в зонах

відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом;

• будівлі дитячих будинків родинного типу;

• садовий або дачний будиночок, але не більше одного такого

об’єкта на одного платника податку;

• об’єкти житлової нерухомості, що належать багатодітним

сім’ям та приймальним сім’ям, в яких виховується троє і більш дітей, але не більше одного такого об’єкта на сім’ю;

• гуртожитки.

Податок сплачується 1 раз на рік фізичними особами і щокварталу юридичними особами. Ставка податку встановлюється місцевими органами влади залежно від житлової площі об’єкта нерухомості. Для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв.м. , а також житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500кв.м., ставки податку не повинні перевищувати 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного року, за квадратний метр. Для апартаментів, житлова площа яких перевищує вказаний розмір, Кодексом встановлена чітка ставка податку – 2,7% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного ( податкового) року. Мінімална Вартість нерухомості в розрахунок не береться.

Фізичним особам – власникам житлової нерухомості згідно з пп 265.4.1 ПК надаються пільги у вигляді зменшення бази оподаткування на 120 кв.м. для квартир і 250 кв.м. для будинків. Тобто господарі житлових площ нижче відповідних обмежень податок на нерухомість не сплачують. Зменшення бази надається один раз за базовий податковий ( звітний ) період і застосовується до об’єкта житлової нерухомості, в якій платник податків – фізична особа зареєстрований у встановленому законом порядку, або до будь-якого іншого об’єкта його житлової нерухомої власності – за вибором самого платника податку.

Вся інформація про об’єкти нерухомості в органи податкової служби передається органами державної реєстрації прав на нерухоме майно, тобто вона поступає незалежно від власників нерухомості.

Порядок оподаткування операцій з продажу об’єктів нерухомого майна встановлено ст. 172 ПК. Закон встановлює наступні умови звільненння від сплати податку з доходів фізичних осіб:

1. продаж або обмін об’єкта нерухомості здійснюється особою

перший раз за поточний рік;

2. відчужується тільки один об’єкт нерухомого майна;

3. відчужуваний об’єкт перебуває у власності особи понад три

роки.

Якщо особа здійснює продаж протягом поточного року більше одного об’єкта житлової нерухомості або інший об’єкт нерухомості (наприклад, нежитлове приміщення), то ставка податку з доходів буде становити 5%.

ЛЕКЦІЯ 3.5. СТРАХУВАННЯ НЕРУХОМОСТІ

3.5.1. Основні поняття і положення

3.5.2. Системи страхування

3.5.3. Страхування нерухомості на підприємстві

3.5.4. Страхування нерухомості в разі її застави

3.5.5.Страхування незавершеного будівництва.