Термінологічний словник

І управлінська революція (V–VI тис. до н. е.) – поява практики консультування з різносторонніх «вузьких питань» усно чи письмово. З’явилась знать, жреці-бізнесмени, які подорожували і консультували інших.

ІІ управлінська революція – світсько-адміністративна. Пов’язана з діяльністю вавілонського царя Хамурапі ( 1799-1756 рр. до н. е.), який видав збірник законів для управління Вавілоном. Через закони вводив­ся світський стиль, тобто манера поведінки і управління вищого керів­ництва держави.

ІІІ управлінська революція – «виробничо-будівельна». Зорієнтова­на на об’єднання державних методів управління з контролем за діяль­ністю у сфері виробництва і будівництва. Правитель Вавілону цар Но­вуходоносор (605–562 рр. до н. е.) визнав в оплаті праці дієвий і по­тужний стимул до праці.

ІV управлінська революція – (ХVІІ–ХVІІІ ст.) – зародження капіта­лізму і початок індустріального прогресу європейської цивілізації. ЇЇ результатом стало відділення менеджменту від власності (капіталу) і зародження професійного управління.

V управлінська революція (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) – відома під назвою «бюрократична». ЇЇ теоретична платформа будувалася на концепції бюрократизації управління, що дозволило сформувати вели­кі ієрархічні структури менеджменту, здійснити розподіл праці, ввес­ти відповідні норми і стандарти, встановити посадові обов’язки, від­повідальність менеджерів.

VІ управлінська революція (середина ХХ ст. – теперішній час) – одержала назву «тихої управлінської революції» або нової управлін­ської парадигми. Їх основні положення передбачають відмову від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту. Це не призводить до негайного руйнування систем та методів менеджменту, але доповнює їх, поступово пристосовує до нових умов.

Класична школа управління (школа адміністративно-бюрокра­тич­ного підходу) – наукові дослідження авторів, які бу­ли прихильниками школи наукового управління, були присвячені питанням підвищення ефективності праці безпосередньо на рівні виробництва. В 20-ті роки виникла так звана класична школа, яку ще називають адміністратив­ною школою в управлінні або школою адміністративно-бюрократич­ного підходу. Видатними представниками цієї школи були А Файоль (Франція), Л. Урвік (Англія), Джеймс Д. Муні та А. К. Рейлі (США), М. Вебер (Німеччина). Ці та інші прихильники класичної школи розглядали проблеми ефективності організацій у більш широкому аспекті, включаючи перс­пективу та намагаючись визначати загальні характеристики і закономірності ефективної організації.

Модель Ф. Тейлора – модель управління, яка включає базові прин­ципи управління і полягає в розділенні трудового процесу на окремі операції і скороченні часу шляхом оволодіння найбільш раціональ­ними рухами при виконанні кожної такої операції. При цьому Ф. Тейлор намагався застосувати однаковий підхід до аналізу процесу управління людьми і аналізу процесу управління речами і, виходячи з цього, винайти «єдиний найкращий спосіб» організації виробництва.

Науковий менеджмент Тейлора – полягав у тому, що бізнес здій­снювався за допомогою нормативів, які були встановлені шляхом сис­тематичних спостережень, дослідів та логічних міркувань. Ф. Тейлор розвиває науковий менеджмент у чотирьох сферах:

     нормування – будь-яку працю можна структурувати та виміряти;

     оптимальне співвідношення часу і задач – результату треба до­сягти у визначений час, інакше винагорода за результат повинна бути значно менша;

     систематичний відбір та навчання – кожна установа, яка планує довгостроковий успіх, піклується про постійне підвищення кваліфіка­ції персоналу;

     грошові заохочення (ефективний менеджмент) – передбачають винагороду за кінцевий результат, а не за процес діяльності.