3. Ексудативне запалення. Серозне запалення

Ексудативне запалення — основою його є формування запальної рідини, або ексудату. [Рис. 31]

Серозне запалення характеризується світлим, тьмяним ексудатом, який бідний на білок та клітинні елементи (лейкоцити). Найчастіше виникає на серозних і слизових оболонках, шкірі, рідко — у внутрішніх органах. Від трансудату (набрякова рідина) його відрізняє більш висока питома вага та вміст білка (до 2 %), а також втрата блиску тканинами, де він зустрічається (наприклад, очеревина при перитоніті). Процес носить зворотний характер.

4. Фібринозне запалення

Фібринозне запалення — виникає при більш значних порушеннях проникності мікросудин і характеризується утворенням фібринозного ексудату, основними компонентами якого є фібрин та лейкоцити. Зустрічається при різноманітних інтоксикаціях (уре-

мія) інфекційних захворюваннях (дифтерія, туберкульоз, дизентерія), найчастіше локалізується на серозних та слизових оболонках, де утворює плівки сірого кольору, рідко — у внутрішніх органах (крупозна пневмонія).

Фібринозне запалення буває у вигляді крупозної та дифтеритич-ної форм, що залежить від анатомічної будови слизових оболонок та ступеня вираженості в них некротичних змін. Крупозне запалення представлене у вигляді тонкої плівки, яка легко знімається з поверхні оболонки, дифтеритичне запалення представлене у вигляді товстої плівки, яка знімається з поверхні з певними труднощами, при цьому утворюються дефекти слизової оболонки (виразки, ерозії).

Одним із проявів фібринозного запалення є формування «волосатого серця» (cor villosum), що спостерігається при фібринозному перикардиті, коли аускультативно у хворого можна прослухати шум тертя перикарду. При цьому на епікарді з'являються сірувато-жовтого кольору ниточки, що нагадують волосяний покрив і легко знімаються ножем. Найчастіше «волосате серце» спостерігається при уремії, ревматизмі, при переході запалення з плеври на перикард.

В результаті виникають спайки між листками перикарда, які повністю заміщають його порожнину (облітерація перикарда), при випаданні вапна говорять про «панцирне серце». Аналогічні процеси (формування спайок, облітерація) мають місце і при фібринозному плевриті. Наслідком виразок (дифтеритичний коліт при дизентерії) є формування рубців.

5. Гнійне запалення

При гнійному запаленні ексудат тьмяний, не прозорий, зеленого або жовтого, інколи сіруватого кольору в залежності від виду мікроорганізмів. Вміст білків(альбуміни, глобуліни) складає більше З %. В ексудаті переважають нейтрофіли, які виділяють багато ферментів (колагеназа, еластаза, катепсин, кислі гідролази), в результаті чого виникає вторинна альтерація у вигляді розплавлення тканин (гістоліз).

Клініко-морфологічними формами гнійного запалення є абсцес, флегмона, емпієма, свищ, натьочник. Абсцес є гнійне запалення вогнищевого характеру. Якщо він утворюється в органах з більш щільною тканиною, то навколо бактеріальних скупчень (часто як результат септикопіємії) спочатку спостерігається скупчення лейкоцитів в проміжній тканині і набряк навколишніх тканин. Однак дуже швидко приєднується колікваційний некроз тканини і зона альтерації перетворюється в порожнину, виповнену гноєм (лейкоцити з ознаками жирової дистрофії — «гнійні тільця»). Такіпорожнини носять назву абсцесів, бувають різні за розмірами: від мікроабсцесів до абсцесів таких розмірів, що здатні руйнувати значну частину органа.

Флегмона — це дифузне гнійне запалення, яке найчастіше виникає в підшкірній клітковині, фасціях, по ходу судинно-нервових пучків, а також серозних та слизових оболонок, інколи в паренхіматозних органах. При цьому необхідно враховувати, що флегмона виникає найчастіше там, де є клітковина, тому, наприклад, в тканині мозку її не буває.

Свищ — це канал, утворений грануляційною тканиною, що з'єднує вогнище гнійного запалення з зовнішнім середовищем; натьочник — це є результат пасивного стікання гною по міжфасціальним проміжкам (наприклад, у ділянці стегна при туберкульозі хребта).

Гнійне запалення буває гострим та хронічним в залежності від того, як швидко зникають мікроорганізми з тканини. В найбільш сприятливих випадках некротичні та гнійні маси розсмоктуються, відокремлюються, а на їх місці поступово формується рубець. Якщо мікроорганізми тривалий час зберігаються в тканині і викликають значне нагноєння, то навкруги них утворюється так звана піогенна капсула (membrana piogenica) представлена грануляційною тканиною, в якій весь час підтримується гнійна ексудація, і поверхня її, звернена в бік вогнища запалення, поступово розпадається. [Рис. 32]