5. Порушення обміну ліпопігментів
Ліпідогенні пігменти (ліпопігменти).
До цієї групи відносять ліпофусцин, пігмент недостатності вітаміна Е, гемофусцин, цероїд та ліпохроми.
Ліпофусцин — це гліколіпопротеїд, який електронномікроскопічно має вигляд електронноущільнених гранул, обмежених подвійною мембраною, в складі яких є міеліноподібні фігури. В утворенні пігменту розрізняють дві стадії: «раннього» та «пізнього» ліпофусцину. Ліпофусцин не є «пігментом старіння». Це є нормальний компонент клітини, гранули його називають цитосомами, або каротиносомами. Вони забезпечують депонування кисню в клітині.
Ліпофусцин складається із полімерів ліпідів та фосфоліпідів, які з'єднані з білком. У зв'язку з цим можливо допустити, що вінутворюється при вільнорадикальному пошкодженні та пероксидацїї поліненасичених ліпідів субклітинних мембран з подальшою аутофагією пошкоджених структур клітини її лізосомами.
Аутофагія є загальний механізм виділення різноманітних пошкоджених структур клітини. При цьому ферменти лізосом переварюють білки та вуглеводи, але деякі ліпіди залишаються неперевареними, утворюючи гранули пігменту ліпофусцину.
Порушення обміну ліпофусцину проявляється у вигляді його нагромадження в клітинах — ліпофусцинозі, який може бути первинний (спадкового характеру) та вторинний. При первинному ліпофусцінозі спадкового характеру пігмент нагромаджується переважно в нервових клітинах, що призводить до зниження інтелекту. При вторинному ліпофусцинозі, який частіше носить набутий характер, виникає бура атрофія серця, печінки.
6. Порушення обміну нуклеопротеїдів
Порушення обміну нуклеопротеїдів. Відноситься до групи змішаних дистрофій. При порушення обміну нуклеопротеїдів, які складаються з білка та нуклеїнових кислот, з'являється надлишок сечової кислоти в крові (гіперурикемія) та сечі (гіперурикурія). В тканинах і суглобах випадають солі сечової кислоти та сечокислого натрію (урати) і виникає подагра.
Подагра — хронічне захворювання, що супроводжується больовим приступом. Урати випадають у синовіальних оболонках та хрящах дрібних суглобів верхніх та нижніх кінцівок, гомілковостопних та колінних суглобах, сухожиллях та суглобових сумках, хрящі вушних раковин. В місцях випадіння солей виникає некроз, розростається сполучна тканина, формуються подагричні шишки (tophi urici), суглоби деформуються. До порушень обміну нуклеопротеїдів відноситься також сечокам'яна хвороба (утворюються камені урати) та сечокислий інфаркт (в нирках новонароджених випадає сечокислий натрій у вигляді радіальних полосок у ділянці пірамід).
7. Мінеральні дистрофії: порушення обміну кальція Порушення обміну кальцію.
Серед мінеральних дистрофій центральне місце займає порушення обміну кальцію. З кальцієм пов'язані процеси проникності клітинних мембран, збудження нервово-м'язевого апарату, згортання крові, регуляція кислотно-лужної рівноваги, формування скелета.
Основна маса кальцію депонується в кістках: компактна кістка — стабільне депо, губчаста кістка епіфізів та метафізів — лабільне депо. Розчинення кістки та вимивання кальцію із депо в одних
випадках виникає в результаті дії остеокластів (лакулярне розсмоктування), в інших — утворюється «рідка кістка» без участі клітин (гладка резорбція).
Порушення обміну кальцію (кальциноз, обвапнування) характеризується випадінням його солей в клітинах та міжклітинному середовищі, в мітохондріях, лізосомах, глікозаміногліканах основної речовини, колагенових та еластичних волокнах. [Рис. 15]
Розрізняють кальцинози:
• в залежності від механізму розвитку — метастатичний, дистрофічний, метаболічний;
• в залежності від локалізації — внутрішньоклітинний, позаклітинний, змішаний;
• в залежності від розповсюдженості — загальні (системні), місцеві.
Метастатичне обвапнування виникає в результаті гіперкальціємії. Найчастіше солі кальція відкладаються в нирках, слизовій оболонці шлунка, легенях, міокарді, стінках артерій. Це обумовлено тим, що в нирках, легенях, слизовій оболонці шлунка слабке лужне середовище, а в тканині міокарда та стінках судин артеріальна кров бідна вуглекислотою, що також призводить до випадіння солей кальцію.
Дистрофічне обвапнування (петрифікація) носить локальний характер, солі кальцію випадають в тканини зі зниженою життєдіяльністю або в зоні некрозу, де виникає лужне середовище та посилюється активність фосфатаз, що звільнюється із загиблих тканин. Петрифікація може спостерігатись як в окремих некротично
змінених клітинах (псамомні тільця), так і значних ділянках некрозу (казеозний некроз при туберкульозі, сифілісі та ін.).
Метаболічне обвапнування (інтерстиціальний кальциноз, вапняна подагра) — як і при петрифікації, гіперкальціємія не характерна. Розрізняють розповсюджену (системну) форму з випаданням вапна по ходу сухожиль, фасцій, поневрозів, шкіри, нервів, судин та місцеву (обмежену) форми, коли кальцій випадає в шкірі або підшкірній клітковині нижніх, або верхніх кінцівок. Механізм метаболічного обвапнування невідомий. У його виникненні надається значення двом факторам:
• нестійкість буферних систем, що утримують Са++ в розчинному стані;
• кальцифілаксія — підвищена чутливість тканин до кальцію.
Морфологічні зміни в органах при змішаних дистрофіях досить різноманітні. Так, при антракозі легень макроскопічно вони звичайної форми, без вогнищевих та дифузного характеру ущільнень, на розрізі рожевого кольору, під вісцеральною плеврою переважно верхніх часточок відкладання частинок вугілля чорного кольору.
Як відомо, частинки вугільного пилу при попаданні в просвіти альвеол фагуються альвеолоцитами або макрофагами міжальвеолярних перегородок. Ті клітини, які виділяються з мокротою, називаються «пиловими клітинами». З током лімфи частинки пилу осідають в лімфатичних вузлах. В самих стінках альвеол частинки пилу відсутні, тому що виводяться током лімфи або з макрофагами міжальвеолярних перетинок. При значній кількості пилу він виявляється в цитоплазмі десквамованих альвеолоцитів, в просвітах лімфатичних судин, макрофагах. Значно більше частинок пилу в міждольковій сполучній тканині. Це пояснюється тим, що тут знаходяться лімфатичні судини значно більшого колібру, по ходу яких знаходяться скупчення лімфоїдної тканини, клітини якої мають фагоцитарні властивості. При загибелі клітин частинки пилу вільно розташовуються в тканині, надаючи їй чорного кольору.
При гемосидерозі печінки мікроскопічно нагромадження пігменту виявляється в зірчастих ендотеліоцитах (купферовські клітини) та в цитоплазмі гепатоцитів. В купферовських клітинах воно носить відносно рівномірний характер, в гепатоцитах, навпаки, гемосидерин виявляється тільки по периферії часточок, а в центрально розташованих клітинах він відсутній. Характер включень гемосидерину в клітинах також різний. Так, в купферовських клітинах він представлений у вигляді досить грубих грудочок, що виповнюють більшу частину цитоплазми, в гепатоцитах має вигляд дрібних зерняток, дифузно розсіяних в цитоплазмі. Жовті або жовто-бурі зернятка, при забарвленні на залізо набувають синього кольору.
При гемосидерозі легень (метод Перлса) відкладання заліза спо
стерігається у вигляді синіх гранул та грудок в цитоплазмі гемосидерофагів, що знаходяться в просвітах альвеол («клітини серцевих вад»), в міжальвеолярній тканині та в периваскулярних проміжках.
При механічній жовтусі структура печінки збережена. Жовчні протоки, розташовані в перипортальній тканині, змінюються, якщо жовтуха супроводжується запаленням жовчних шляхів. При відсутності запалення епітелій протоків зберігається, просвіти їх розширені, містять маси жовто-зеленого кольору. Жовчні капіляри переповнені жовчю, мають вигляд порожнин або щілин, розташованих між гепатоцитами і виповнених грудками жовто-зеленого кольору (жовчні тромби). Розширення капілярів найбільш виражено в центральних відділах часточок.
В цитоплазмі гепатоцитів виявляються невеликі за розмірами зернятка пігменту жовто-зеленого кольору. Кількість його в клітинах варіює: гепатоцити, розташовані поблизу жовчних капілярів містять значну кількість пігменту, на відстані від них зустрічаються клітини, в яких він відсутній. В місцях значного застою жовчі знаходяться групи гепатоцитів з некротичними змінами найчастіше в центральних відділах часточок, що супроводжується появою лейкоцитів в просвітах кровоносних синусоїдів.
При електронній мікроскопії в цитоплазмі альвеолярного макрофага частинки вугілля у вигляді неправильної форми структур високої електронної щільності; спостерігається розширення ендоплазматичної сітки та фрагментація її канальців.
При внутрішньодермальному невусі його клітини розташовуються в дермі у вигляді окремих вогнищевих скупчень або тяжів. У верхніх відділах дерми клітини містять найбільшу кількість меланіну у вигляді зерен, грудочок або крапель коричнево-чорного кольору. Інколи клітини лежать у вигляді суцільної «компактної маси», серез якої зустрічаються багатоядерні велетенські клітини. В базальних відділах епідермісу спостерігається вогнищева проліферація меланоцитів.
Кальциноз стулки клапана серця характеризується потовщенням стулки, яка фіброзно змінена, з відкладанням вапна у вигляді гомогенних, інтенсивно забарвлених гематоксиліном скупчень неправильної форми.
Таким чином, змішані дистрофії є досить важливим розділом загальної патології, що має важливе значення для клініки. Значною мірою це обумовлено існуючим недостатнім рівнем наших знань відносно синтезу та порушень метаболізму білірубіну і меланіну, які лежать в основі досить розповсюджених захворювань та патологічних процесів набутого або спадкового характеру. В значній мірі це стосується також невирішених питань стосовно механізмів розвитку загального гемосидерозу та гемохроматозу. Знання особливостей морфологічних проявів порушеного обміну ендогенних пігментів сприяє не тільки верифікації клінічного діагнозу, а й розробці більш ефективних методів терапії різного виду жовтух, гіпермеланозів, подагри, рахіту та ін.Розділ V
МІСЦЕВА ТА ЗАГАЛЬНА СМЕРТЬ_______________
ОСНОВНІ ПИТАННЯ:
1. Некроз — визначення, морфогенез, класифікація.
2. Морфологічні зміни та наслідки некрозу.
3. Апоптоз — загальна характеристика.
4. Морфогенез апоптозу.
5. Основні відмінності апоптозу від некрозу.
6. Загальна смерть — визначення, класифікація.
7. Ознаки загальної смерті.
Смерть — це є повне припинення життєдіяльності клітин, тканин, органів (місцева смерть) або всього організму (загальна смерть). Місцева смерть має дві форми — це загибель окремих клітин, тканин або частин органів за життя всього організму (некроз) або генетично запрограмована загибель тільки окремих клітин за життя всього організму (апоптоз).