8.3. Міміка  виражальні рухи мязів обличчя.

Жести і міміка, підвищуючи емоційну значущість інформації, сприяють кращому її засвоєнню.

Обличчя повинно не лише виражати, а й приховувати деякі почуття: не слід “нести” до класу тягар домашніх турбот, негараздів.

Широкий діапазон почуттів виражає посмішка, яка свідчить про духовне здоровя і моральну чистоту особистості.

Важливі виразники почуття  брови і очі.

Підняті брови вказують на подив;

зсунуті  зосередженість;

нерухомі  спокій, байдужість;

у русі  захоплення.

(Схема опису мімічних ознак емоційних станів наведена у книзі:

Лабунская В.А. Невербальное поведение: социально-перцептивный подход.  Ростов н/Д, 1986.  С. 51-57).

Знайомство з еталонами поведінки (за Лабунською) надзвичайно корисне для роботи вчителя.

Еталон поведінки в стані радості:

 посмішка;  сяючі очі;

 надмірна жестикуляція;  багатослівя;

 бажання допомогти іншому.

Еталон поведінки в стані страху:

 очі розширені;  постава застигла;

 брови підняті;  голос тремтить;

 обличчя скривлене;  погляд бігає;

 рухи різкі.

Еталон поведінки в стані гніву:

 рот відкритий;

 куточки губ опущені;

 очі розкриті або примружені; блищать;

 брови зсунуті до перенісся;

 зовнішні куточки брів піднято догори;

 вертикальні зморшки на чолі і переніссі;

 обличчя динамічне.

Еталон поведінки в стані презирства:

 рот закритий;  куточки губ опущені;

 очі звужені;  далі, як у стані гніву.

Станові страждання притаманні:

 тьмяні очі;  застигле обличчя.

Стан подиву характеризується:

 відкритим ротом;  піднятими кутиками губ;

 широко розкритими очима;  піднятими догори бровами;

 горизонтальними зморшками на чолі.

Найвиразнішими на обличчі людини є очі.

“Пусті очі  дзеркало пустої душі” (К.С.Станіславський).

Учителеві слід уникати:

 як надмірної динамічності мязів обличчя і очей (“бігаючі очі”),

 так і неживої статичності (“камяне обличчя”).

Погляд учителя повинен бути звернений до дітей, створюючи візуальний контакт.

Контакт очей (візуальний контакт)  погляд співрозмовників, фіксований один на одного, що означає зацікавленість партнером і зосередженість на тому, про що він говорить.

Дослідники встановили, що упродовж розмови співбесідники дивляться одне на одного ~ 35-50% часу, протягом якого триває бесіда. Погляд звичайно спрямований на очі співрозмовника і затримується на них 5-7сек. На співрозмовника частіше поглядають тоді, коли слухають, а не тоді, коли говорять.

Люди дивляться одне на одного переважно для того, щоб побачити реакцію на свої слова: чи зрозуміли, чи погоджуються?

(Тривалий погляд, спрямований на співрозмовника, підтверджує сказане.

Коли йдеться про надто особисті справи, недоцільно дивитись прямо на мовця).

Візуальний контакт (у стосунках з дітьми) виконує ще й таку важливу функцію, як емоційне живлення. Відкритий, природний доброзичливий погляд просто у вічі дитини потрібний для задоволення її емоційних потреб. Погляд передає дітям наші почуття.

Дитина найбільш уважна, коли ми дивимось їй просто у вічі, і найбільше запамятовує саме те, що сказано у такі хвилини.

Візуальний контакт з учнями повинен бути постійним. Найбільше він потрібний для того, щоб учні відчували наше доброзичливе ставлення до них, нашу підтримку й любов.

ЗАУВАГА!!! З дітьми, котрі не дивляться на співрозмовника, або, “кинувши погляд”, одразу ж опускають очі чи відвертаються, набагато важче спілкуватись. Такі діти непопулярні, не викликають симпатії; тому їх уникають, що поглиблює у них почуття самотності. Таким дітям особливо потрібний ласкавий погляд дорослого, його підбадьорливий дотик, що знімає тривожність, страх і виховує впевненість у собі, у своїх силах.

(Кэмпбэлл Росс. Как на самом деле любить детей.  М., 1982.  С.41).

Поради:

 не звертайтесь до стін, вікон, стелі;

 прагніть тримати у полі зору всіх учнів;

 систематично (постійно) свідомо розвивайте візуальний контакт (що є нічим іншим, як технікою).

Міжособистісний простір (або дистанція у спілкуванні)  відстань між тими, хто спілкується. Є ознакою характеру взаємодії.

Прийнято вважати дистанцію

до 45 см  інтимною;

45см ÷ 1м 20см  персональною;

1м 20см ÷ 4м  соціальною;

4м ÷ 7м  публічною.

Більша відстань не дає можливості чітко сприймати міміку, ще більша (12м)  жести й рухи корпуса, що призводить до барєрів у спілкуванні.

Зміна дистанції  прийом привертання уваги під час уроку. Скорочення дистанції збільшить силу впливу.

У процесі спілкування важливо враховувати й розміщення співрозмовників. Так,

суперники, спілкуючись, сидять один навпроти одного;

при звичайній бесіді, особливо випадковій  співрозмовники розміщуються навскоси за столом;

друзі  сидять поруч (розташовуються поруч).

(Лабунская В.А. Невербальное общение: социально-перцептивный подход.  Ростов н/Д, 1986.  С.31).