Умови оволодіння педагогічним тактом:

1. Знання вікової психології та індивідуальних особливостей сучасних дітей.

2. Знання стилів спілкування й уміння застосовувати різні відтінки звертання до учнів:

— повага, визнання;

— довіра у поєднанні з твердістю, підкресленою діловитістю й серйозністю тощо.

3. Звернення до почуття дорослості (“Ти все розумієш”, “Я тобі довіряю” і таке інше).

4. Знання основ моралі, вміння бачити моральний смисл у пошуках (і показати його учням).

5. Знання способів впливу на учнів, які переходять у такі вміння:

— спостерігати, бачити внутрішні пружини поведінки дітей;

— орієнтуватись в обстановці;

— вибирати доцільний спосіб впливу і дії на підставі знання непрямих (опосередкованих) способів виховання (“Тобі видніше, але я робив би це так...”);

— вести бесіду з дітьми, слухати їх.

8. Техніка контактної взаємодії. Основні заповіді педагогічного спілкування.

Основні заповіді педагогічного спілкування (за Л.І.Рувінським):

1. Педагогічний процес будується на фундаменті Ваших стосунків з дітьми… Думайте над ними, цілеспрямовано будуйте їх.

2. Організовуючи педагогічне спілкування, враховуйте інтереси та потреби дітей, пам’ятаючи при цьому педагогічну мету й завдання.

3. Як на уроці, так і під час проведення виховних заходів прагніть чітко та адекватно орієнтувати свою мову на конкретного співрозмовника або на групу учнів, враховуючи індивідуально-типологічні особливості школяра, його позицію у класі, систему його міжособистісних стосунків.

4. Ввзаємодіючи з дітьми, слід використовувати й застосовувати інформацію про організацію взаємостосунків, пізнавати особистість дитини, підбирати відповідний вплив.

5. Вступаючи в контакт із дітьми, не потрібно будувати спілкування з позиції зверхності. Пам’ятайте, що Ваша реальна позиція в учнівському колективі визначається не стільки Вашим офіційним статусом, скільки, на думку А.С.Макаренка, “прекрасною особистістю”.

6. Прагніть відчути психологічну атмосферу в класі, оскільки без цього продуктивний навчально-виховний процес стає неможливим. Формуйте у собі навички “психологічного камертону”, який підкаже Вам якнайточніші підходи до особистості: спостерігайте за дітьми; намагайтесь зрозуміти вираз їхніх очей, міміку, настрій, експресію; будьте гнучкими й оперативним у своїх реакціях на поведінку класу; намагайтесь побачити себе очима дітей.

Частіше організовуйте контакти з дітьми в позаурочний час; якщо у класі Вам “дадуть прізвисько” — не ображайтесь, а спокійно визначте, які Ваші недоліки спонукали до його появи.

7. Вчіться уважно слухати. Необхідно вислуховувати учня до кінця, навіть, якщо він, на Ваш погляд, говорить невірно, і у Вас обмаль часу.

Щоб виробити у собі цю якість, передусім займіться самоаналізом за такою схемою:

• Чи завжди Ви можете дослухати дитину до кінця?

• Чи не дратуєтесь Ви, якщо школяр висловлюється надміру багатослівно або неточно?

• Чи спроможні Ви відчути, що школяр мислить правильно, але не може обгрунтувати свою думку, чітко й лаконічно висловити її?

8. Організовуючи спілкування з дітьми, постійно прагніть відчути їх настрій, проникнутись ним. Намагайтесь відчувати, “вловлювати” щонайменші зміни настрою учнів під час Вашого спілкування з ними, щонайменші зміни мікроклімату в класі. Не розглядайте спілкування як щось стабільне. Пам’ятайте, що психологічні контури педагогічної професії достатньо рухливі, динамічні, часто змінюються, а це вимагає від учителя високої культури сприймання й розуміння особистості дитини.

Можна рекомендувати наступну програму роботи над собою:

• систематичне спостереження за дітьми у різноманітних ситуаціях педагогічного процесу;

• відвідування уроків своїх колег з метою визначення рівнів спілкування у класі;

• фіксування логіки та динаміки розвитку психологічного стану учнів, аналіз причин їх змін на кожному своєму уроці;

• бесіди з учнями після уроку з метою тактовного визначення основних стимулів зміни їхніх психічних станів упродовж уроку;

• оперативне визначення сутності психологічної ситуації спілкування та перспектив його розвитку на початку уроку, в індивідуальній бесіді з учнями тощо.

9. Не забувайте, що в ході педагогічного спілкування можуть виникати різноманітні конфлікти. Їх необхідно терміново нейтралізовувати й вносити корективи у подальший перебіг подій.

10. Якщо в процесі спілкування з учнями виникне потреба переконати їх у чомусь, показати помилковість їх суджень, намагайтесь бути тактовними. Пам’ятайте, що фразу “Мені соромно за тебе”, можна безболісно замінити фразою “Я глибоко розчарований твоєю поведінкою”.

11. Пам’ятайте, якщо Ви бажаєте уникнути одноманітних “неконтактних” відповідей, прагніть того, щоб Ваше звернення до учнів розпочиналось питаннями: “Чому? Як? Для чого?” тощо. Такі запитання стимулюють розвиток спілкування. Не забувайте, що паузи є згубними для спілкування, оскільки втрачається лінія живої взаємодії.

12. Будьте ініціативними у спілкуванні з дітьми. Пам’ятайте, що ініціатива допоможе Вам успішніше управляти пізнавальною діяльністю учнів, організовувати плідне співробітництво з ними.

Бути ініціативним у спілкуванні — означає: вміти швидко та енергійно встановлювати психологічний контакт з людьми; цілеспрямовано управляти міжособистісною взаємодією; формувати та підтримувати потрібний рівень міжособистісних стосунків; викликати у дітей потребу міжособистісної взаємодії, на фоні якої може успішно розвиватись навчальна та виховна діяльність; уміти відповідно до наявних педагогічних задач перебудовувати взаємодію з учнями, а саме, її форми, стиль, методи спілкування тощо; використовувати різноманітні форми міжособистісної взаємодії учнів між собою, через спілкування сприяти енергійному залученню учнів до різноманітної діяльності.

13. Організовуючи спілкування зі школярами, намагайтесь глибше усвідомити деякі індивідуальні особливості дівчаток: вони більш емоційні та дуже вразливі. Тому щодо них слід уникати прямого впливу, надаючи перевагу впливові опосередкованому.

14. Уникайте у спілкуванні з дітьми штампів, до яких належать: стереотипна реакція на поведінку дітей; механічне дотримування наперед запланованої схеми розмови на уроці, без урахування його реального розвитку; реалізація педагогічний функцій без розкриття своїх людських якостей.

15. Намагайтесь подолати у собі негативні установки щодо сприймання деяких школярів. Причинами таких установок можуть бути: сформованість стереотипу сприймання конкретного школяра колегами по роботі; низька успішність школяра з Вашого предмету; негативне ставлення до учня в учнівському колективі; прагнення учня відзначитись екстравагантною поведінкою та частою участю у дискусіях з різних питань.

16. У спілкуванні з дітьми елемент критики не повинен бути домінуючим, оскільки втратиться прихильність, без якої унеможливлюються продуктивні ділові й міжособистісні стосунки.

Проаналізувати свою поведінку на предмет захоплення критикою можна за схемою:

• Чи не переважає у Вас критика у спілкуванні з дітьми над іншими аспектами їх оцінки?

• З’ясуйте, скільки у Ваших вимогах заборонених формулювань (на кшталт “на можна”, “немає потреби”, “замовкніть” тощо); формулювань, спрямованих на те, що потрібно робити; нейтральних формулювань?

• Підрахуйте, скільки зауважень у середньому, Ви робите на одному уроці?

• Чи перервете Ви пояснення нового матеріалу, відповідь учня, якщо виникла потреба зробити зауваження порушникам дисципліни?

• Чи часто Ви розпочинаєте спілкування з учнями критикою?

• Як реагуєте на відхилення у поведінці дітей? Зауваженням, жартом, дотепом тощо?

• Чи використовуєте погрози у спілкуванні з учнями?

• Чи відчуваєте у взаємостосунках зі школярами їх прагнення обмежити контакт із Вами?

17. Частіше посміхайтесь дітям! Це створює у дітей загальний сприятливий психологічний настрій: спонукає їх до спілкування, викликає прагнення діяти.

Поспостерігайте за собою: чи не переважають у Вас на уроці погрози або байдужий вираз обличчя; чи здатні Ви сміятись разом із дітьми; чи не відбивається на Вашому обличчі постійний смуток, стурбованість і втома?

Пам’ятайте, що учень часто пов’язує Ваш емоційний стан безпосередньо з тим навчальним предметом, який Ви викладаєте, а це, в свою чергу, часом стає причиною виникнення у дітей відповідних негативних установок.

18. Прагніть, щоб під час Вашої взаємодії з дітьми частіше звучали похвала, заохочення, схвалення. Це стимулює дітей.

Краще пізнати себе Вам допоможуть правдиві відповіді на такі запитання:

• Чи завжди Ви схвалюєте учнів за правильну відповідь?

• Чи готові Ви похвалити не лише хорошого учня, а й слабкого, але старанного?

• Чи часто Ви даєте зрозуміти учням, що вірити у їхні можливості?

• Чи завжди Ви здатні навіяти учням впевненість у їх власні пізнавальні й моральні можливості?

19. Діти завжди повинні знати, як Ви до них ставитеся?

20. Розвивайте свою комунікативну пам’ять. Це допомагатиме Вам швидко відтворювати попередню ситуацію у спілкуванні з класом, її емоційну атмосферу; чітко визначати ті чи інші підходи до кожної конкретної особистості.

Прагніть запам’ятовувати стиль і тон Вашого спілкування з тим чи іншим школярем. Це сприятиме продуктивному розвиткові подальших взаємостосунків.

Запам’ятовуйте імена учнів та якості їхньої особистості.

21. Якщо Ви відчуваєте, що виникає необхідність у бесіді з учнями, пам’ятайте, що необхідно розробити стратегію й тактику передбачуваної розмови.