Конкретні прийоми:

 регуляція мязового напруження.

Вправи з АТ на напруження й розслаблення певних груп мязів.

Фізична дія + уява опосередковано впливають на емоційні реакції. Потрібно лише знати, яким емоційним реакціям відповідає певна група мязів.

(При емоціях страху найбільше напружуються артикуляційні і потиличні мязи; на їх розслаблення й слід звернути увагу, відчуваючи цей стан);

 контроль і регуляція дихання, що сприяє саморегуляції настрою.

Контроль за диханням, зниження його темпу, збільшення глибини зменшать хвилювання.

Порада вчителеві! Позбавитись непродуктивного збудження (на початку уроку) допоможе простий спосіб:

 подивіться на клас;

 тричі глибоко вдихніть і видихніть;

 привітно посміхніться;

 привітайтесь.

Реакції такого типу називаються психосоматичними. Вони діють як рефлекси, тобто призводять до обовязкових, запрограмованих дій. Це пояснюється міцним звязком фізичного і психічного стану. Впливаючи на фізичний стан, ми викликаємо певні емоційні реакції.

Механізм керування психосоматичними реакціями покладено в основу таких прийомів, як зміна темпу мовлення та рухів.

Якщо хочете заспокоїтись а уроці, пригасити хвилювання, то:

 почніть повільно ходити по класу;

 пояснюйте у повільному, рівномірному темпі.

Самонавіювання  свідомий вплив на різні функції організму.

Досягають його за допомогою АТ, що складається зі спеціальних вправ.

Оскільки навіювання найкраще здійснюється на фоні загального мязового розслаблення і психічного спокою, АТ, як правило, складається з 2-х частин:

1. Розслаблення (вхід у стан релаксації).

2. Самонавіювання (вплив за допомогою спеціальних формул на певні установки).

АТ містить ряд прийомів, які використовуються у певній послідовності, тобто певними кроками:

1-й крок  прибираємо зручної пози, заплющуємо очі, зосереджуємося на своєму емоційному стані; усвідомлюємо його;

2-й крок  зосереджуємося на обличчі; приймаємо його спокійний, розслаблений вираз; спрямовуємо думки на щось приємне. (Це дає змогу викликати заспокоєння емоційних центрів);

3-й крок  підсилюємо стан спокою за рахунок самомасажу (подумки) шкіри обличчя і кистей рук. (Внаслідок самомасажу зменшується збудження, спадає емоційна напруга).

(Більша частина нервових клітин рухових зон кори головного мозку регулює активність обличчя й рук. Якщо їх розслабити, їх активність зменшиться, що значною мірою сприятиме заспокоєнню всього тіла);

4-й крок  розслаблення язика і гортані.

(Це необхідно для того, щоб перервати думки про ситуацію, що травмує, послабити збудження внутрішнього мовлення);

5-й крок  регуляція дихання.

Потрібно дихати так, наче Ви вже спите!..

Слід стежити, щоб розслаблення супроводжувалось відчуттям задоволення, що допоможе зсунути (зрушити) маятник коливань емоцій з нуля до відчуття позитивного емоційного переживання.

Саме на фоні набутого стану розслаблення слід формувати у собі спеціальні емоційні реакції, передусім, оптимізм і життєрадісність. Для цього вчителеві корисне навіювання інтересу, терпіння щодо дітей:

1.  Дитячі жарти мене не дратують, а забавляють (відчуйте це).

 Я легко тамую в собі відчуття нервовості і злості, коли хтось із дітей поводить себе не так, як би мені хотілося.

 Мені приємні діти навіть тоді, коли вони галасують, не слухаються (відчуйте це).

2.  Мені подобається спілкуватися з батьками дітей (дитини). Подобається допомагати їм у вихованні дітей (дитини).

 Я відчуваю, що моя професійна майстерність знадобиться їм, і мені від цього стає приємно…

Молодому вчителеві, який готується до уроку і відчуває стан невпевненості, страху перед дітьми, бажано провести сеанс самонавіювання, проговорюючи, наприклад, таку формулу:

 Я спокійний.  Я впевнено проводжу урок.  Діти слухають мене.  Відчуваю себе вільно, розкуто.  Я добре підготовлений до уроку.  Урок цікавий.  Дітей усіх знаю і бачу.  Дітям цікаво зі мною.  Я впевнений, сповнений сил.  Я добре володію собою.  Настрій бадьорий, хороший.

 Навчати цікаво. (Особиста зацікавленість).  Дітей усіх знаю й бачу.  Дітям цікаво зі мною.  Я впевнений, сповнений сил.  Я добре володію собою.  Настрій бадьорий, хороший.  Учити цікаво.  Учні поважають мене, слухають і виконують (усі) мої вимоги.  Мені подобається працювати на уроці.  Я  вчитель!!!

Для успішного самонавіювання потрібні:

 систематична робота (систематичні вправляння);

 тренування психофізичного апарату (котрий поступово стане слухняним знаряддям у педагогічній діяльності).

У всіх зазначених прийомах саморегуляції психічного стану основою внутрішньої техніки педагога є увага і уява.

Завдяки здатності переключати увагу, зосереджувати її на емоційно привабливих обєктах, на певних фізичних діях ми регулюємо наш психічний стан.

Здатність яскраво уявляти, бачити внутрішнім зором ті картини, які ми хочемо навіяти собі, допомагає викликати саме ті емоції, що повязані з заданими образами.

Брак розвинутої уваги та уяви нерідко є причиною невміння керувати собою, своїм станом. Певних прийомів удосконалення цих психічних процесів можна навчитись, ознайомившись із системою вправ у театральній педагогіці.

(Див: 1. Абрамян Б.Ц. Засобами театральної педагогіки//Рідна шк.  1993. № 4-5.

2. Гиппиус С. Гимнастика чувств.  М., 1967.  269с.)

Професійна діяльність педагога може призвести його до душевних втрат через надмірні психічні навантаження. Зменшити це можна власними зусиллями; потрібно лише мати:

 установку на самовдосконалення;

 віру у можливість реалізації свого задуму;

 бажання отримати задоволення від праці.

(Установка + Віра +Бажання).